Міжнародне Економічне Право питання до іспиту

18. Загальна характеристика Принципів міжнародних торгових відносин та торгової практики, які сприяють розвитку 1964 року

Принципи МЕВ 1964: усі відносини  будуються на пр..рівності, поваги до суверенітету; запроваджено принцип  найбільшого сприяння у всіх питаннях торгівлі; відміна преференцій якими  користуються розвинені країни та в  країнах, що розвиваються; стабілізація ринку сировини шляхом укладення  стабілізаційних угод;покращення товарн.структури  країн що розвиваються шляхом збільшення еквівалентної кількості готових  виробів та полу фабрикатів

На І сесії ЮНКТАД 1964 року були розроблені “принципи міжнародних  торгових відносин і торгівельної політики”, які визначили необхідність прийняття  заходів, спрямованих на стабілізацію експортних надходжень за справедливими  і вигідними цінами, встановлення відношення цін на сировину і готові промислові товари.  Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах і, насамперед, у документах Конференції О ОН з торгівлі і розвитку(ЮНКТАД) (Заключний акт від 15 червня 1964 р.). Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає в себе 14 наступних принципів: 1) торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав; 2) недопущення дискримінації, що може здійснюватись у зв'язку з приналежністю держав до різних соціально-економічних систем; 3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами; 4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами; 5) національна і міжнародна економічна політика повинна бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому; 6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу; 7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються; 8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які завдають шкоди торговим інтересам інших країн; 9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту із третіх країн, особливо країн, що розвиваються; 10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються; 11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення притоку міжнародної фінансової, технічної і економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання; 12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;13) Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю;14) Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Конференція виробила і рекомендувала  ряд спеціальних принципів, які  визначають міжнародні торгові відносини  і торгову політику і сприяють розвитку зовнішньої торгівлі. Переважно  вони спрямовані на підтримку країн, що розвиваються- Деякі правові принципи міжнародної торгівлі були вироблені  і другою сесією Конференції з  торгівлі і розвитку (Делі, 1968р.)

19. Загальна характеристика Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку 1974 року

у 1974 р. на VI спеціальній сесії прийнято Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку  і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку; міжнар. документ, прийнятий 6-ю спец, сесією ГА ООН 1.V 1974. В Декларації і  Програмі викладено стратегію розвитку Організації Об'єднаних Націй  у сфері сприяння міжнар. екон. співробітництву  на справедливій і рівноправній основі, пов'язану насамперед із насущними  потребами країн, що розвиваються. Останні  успадкували від колон, держав договірні  зобов'язання, які ставили їх у  нерівні та несправедливі умови, а саме: позбавляли суверен, прав на природні ресурси; встановлювали низькі ціни на сировину, що вивозилася з них; зобов'язували імпортувати пром. товари, вироблені в розвинених країнах, за надто високими цінами. За цих  умов стрижнем розроблених заходів  стала концепція права на розвиток, яка включала два базових елементи: право та обов'язок усіх держав співробітничати  з метою прогрес, розвитку і право  країн, що розвиваються, на отримання  пільгових, преференційних (невзаємних) режимів у різних сферах міжнар. співпраці (торгівля, фінанси, тр-т, н.-т. співробітництво та ін.). На основі Д. і П. д. про в. н. м. е. п. 1974, а також  Хартії економічних прав і обов язків  держав 1974, яку ГА ООН ухвалила на 29-й сесії 12.XIІ 1974, було сформульовано  політ.-правову стратегію нового міжнародного економічного порядку (НМЕП). Вона складається із 3 осн. напрямів. До першого належить повне, суверенне  розпорядження д-вами своїми природ, ресурсами та екон. діяльністю, включаючи  право на націоналізацію іноз. власності; суверенна рівність держав і право  країн, колоніально залежних у минулому, на повну компенсацію шкоди, заподіяної у результаті експлуатації їх природ, ресурсів; регулювання і нагляд за діяльністю транс-нац. корпорацій шляхом прийняття кодексів їх поведінки; надання  преференц. режиму для країн, що розвиваються, у тих сферах міжнар. співробітництва, які становлять для них особливий  інтерес, у т. ч. у сфері передачі високих технологій. Другий напрям охоплює: вимоги у сфері міжнар. торгівлі, в основу яких покладено інтегровану  програму стосовно сировини, яка передбачає систему стабілізац. товарних угод; справедливе співвідношення між  цінами на сировину і готові вироби; забезпечення широкого доступу товарів  країн, що розвиваються, на ринки розвинених країн; збільшення фін. допомоги, включаючи  відстрочення виплати боргів і відсотків  по них, а також списання боргів з  найменш розвинених країн тощо.

Третій напрям пов'язаний із розширенням  взаємного екон., торг., фін. і тех. співробітництва між д-вами, що розвиваються, та об'єднанням їхніх природ, ресурсів і зусиль з метою подолання  екон. відсталості, досягнення реальної політ, незалежності. Положення Декларації та Програми 1974 знайшли втілення у  багатьох резолюціях органів ООН, у  правових актах її спеціаліз. установ. Однак декларовані в них принципи НМЕП так і не стали обов'язковими, універсальними нормами міжнародного економічного права. Вони фактично були відкинуті більшістю економічно розвинених держав, насамперед західних, які вважали, що вільні ринкові відносини  самі по собі швидко вирівняють становище  країн, хоча формально не заперечували проти Програми та Хартії. Пропозиція щодо перетворення цих док-тів в  універсальну міждерж. угоду також  не викликала серед згаданих країн  зацікавлення, і багатостор. договору в цій сфері так і не було укладено.

У той же час окр. принципи НМЕП стали складовою угод локального та регіон, характеру. Рекомендації, які  містилися у Декларації і Програмі 1974 та згаданій Хартії, послужили основою  для структур, перебудови міжурядових  організацій системи ООН. В особі  Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР), допоміж. органів ООН —  Конференції Організації Об 'єднаних  Націй з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організації Об'єднаних  Націй з питань промислового розвитку (ЮНІДО) разом з Програмою розвитку ООН (ПРООН) було створено спец, механізм реалізації принципів НМЕП. Ці органи певною мірою мали самост. джерела  фінансування, що дозволило їм надавати тех., консулы., інформ. та ін. допомогу країнам, що розвиваються. Найвідомішими  серед них є: структура органів, яка відображає інтереси країн, що розвиваються; методи групової дипломатії; прийняття  рішень на основі консенсусу тощо. У рамках названих органів ООН прийнято чимало правових док-тів у руслі розвитку положень НМЕП, зокрема кодекси поведінки держав у сфері передачі високих технологій, обмежувальної практики та ін. Однак ці док-ти не мали юридично обов'язкового характеру, а отже, могли впливати на розвиток міжнар. екон. права лише опосередковано — через формування звичаєвих міжнар.-правових норм, вироблення реко-мендац. норм (м'яке право) та сприяння впровадженню їх у нац. право. Важливе значення мають також зусилля допоміж. органів ООН щодо взаємодії із спеціаліз. установами системи ООН з метою реалізації принципів і завдань НМЕП та Хартії.

ЮНКТАД, ЮНІДО та ПРООН створили спільні програми із Світовою організацією торгівлі (СОТ), Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком (СБ), Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО), Міжнародним фондом сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Організацією Об'єднаних  Націй з питань освіти, науки і  культури (ЮНЕСКО), Міжнародною організацією праці (МОП) тощо. Згідно з цими програмами спеціаліз. органи ООН обгрунтували диференц. підхід до дер-жав-членів залежно  від рівня їх розвитку: розвинені  країни — країни, що розвиваються —  найменш розвинені. Від належності країни до певної категорії залежить обсяг її прав, привілеїв та обов'язків. Таким чином, завдяки впровадженню принципів НМЕП у практику міжуряд. організацій системи ООН значна частина сформульованих у Д. і  П. д. про в. н. м. е. п. 1974 екон. прав і  обов'язків держав увійшла до міжнар. екон. права, що діє на основі договірних відносин його суб'єктів.

20. Загальна характеристика Хартії економічних прав та обов’язків держав 1974 року

1974 р. резолюцією ООН  затверджено Хартію економічних прав та обов'язків держав, норми якої спрямовані на захист економічних прав країн, що розвиваються, на обмеження діяльності ТНК. Відповідно до неї кожна держава має право в межах своєї юрисдикції регулювати й контролювати діяльність ТНК. Того ж року було створено міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій та Центр із ТНК, які почали розробляти Кодекс поведінки ТНК. Кодекс міститиме рекомендаційні норми ("м'яке" право). Насамперед, у ньому визначатиметься поняття ТНК, принципи їхньої діяльності, зокрема повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність; підпорядкування законам цих країн, наприклад, щодо обмеження ділової практики, дотримання положень із передачі технологій та ін.

У Хартії економічних прав і обов'язків  держав (прийнята в 1974 р. на 29-й сесії  Генеральної Асамблеї ООН) зафіксовано, що жодна держава не може застосовувати  стосовно іншої або заохочувати  використання економічних, політичних або яких-небудь інших заходів  примусового характеру, спрямованих  на ущемлення суверенних прав або  отримання із цього якої-небудь вигоди

Новий економічний порядок (НЕП) –  пакет висунутих країнами пропозицій, що розвиваються, про корінні зміни  в їхніх відносинах з індустріально  розвинутими країнами; ці відносини  мають своєю метою прискорення  економічного росту країн, що розвиваються,і  перерозподіл світового доходу на їх користь.

Декларація по встановленню нового міжнародного економічного порядку була прийнята 1 травня 1974 року Генеральною Асамблеєю ООН. У ній відзначалося, що на країни, що розвиваються, у яких проживає 70% населення земної кулі, приходиться лише 30% світового доходу. Новий міжнародний економічний порядок повинний бути заснований на 20 принципах, які знайшли своє відображення в Хартії економічних прав та обов’язків держав 1974 року серед яких:

суверенна рівність держав, самовизначення всіх народів, неприпустимість придбання  території силою, територіальна  цілісність і невтручання у внутрішні  справи інших держав;

повна й ефективна участь на основі рівності всіх країн у дозволі  світових економічних проблем;

кожна країна має право прийняти ту економічну і соціальну систему, що вона вважає найбільш підходящої для  її власного розвитку;

повний невід'ємний суверенітет  кожної держави над своїми природними ресурсами і всією економічною  діяльністю;

регулювання і нагляд за діяльністю транснаціональних корпорацій шляхом уживання заходів в інтересах  національної економіки країн, у  яких діють такі корпорації, на основі повного суверенітету цих країн;

право країн, що розвиваються, і народів  територій, що під колоніальним і  расовим пануванням і іноземною  окупацією, на досягнення звільнення;

справедливе і рівноправне співвідношення між цінами на сировину, сировинні  товари, готові вироби і напівфабрикати, експортовані країнами, що розвиваються, і цінами на товари, експортовані ними;

надання всім міжнародним співтовариством  активної допомоги країнам, що розвиваються, без яких-небудь політичних або військових умов;

забезпечення сприятливих умов для передачі фінансових засобів  країнам, що розвиваються.

Всі основні положення Декларації були розвиті і доповнені в  Програмі дій по встановленню нового міжнародного економічного порядку (прийнятої  одночасно з Декларацією) і в  Хартії економічних прав і обов'язків  держав (схваленої на Генеральній  Асамблеї ООН у грудні 1974 року).

У Хартії підкреслювалося першорядність  структурних перетворень за допомогою  широкого кола мір, зв'язаних зі значною  перебудовою структури глобального  виробництва, споживання і торгівлі й економіки країн, що розвиваються, що передбачають трансформацію, таким  чином, щоб збільшити їхню частку у світовому промисловому виробництві  і торгівлі готовими товарами.

21. Ломейські конвенції як договірно-правовий інструмент встановлення нового міжнародного економічного порядку. Проблеми їх реалізації.

Протягом 1975-1990  рр. під егідою ЮНКТАД між Європейським економічним співтовариством і Азійсько-карибсько тихоокеанським регіоном (АКТ) було підписано чотири Ломейськихих конвенцій (конвенції були підписані в м. Ломе – столиці Того). 66 країн підтримують зв’язок з ЄС в рамках конвенцій.

Ломейські конвенції – законодавчо  оформлена взаємопов’язана система  угод про допомогу між ЄС і країнами, що розвиваються Африки, Карибського  басейну і Тихоокеанського регіону. До групи АКТ входять 78 держав, з них – 48 в Африці, 16 – в Карибському басейні, 14 – в Тихоокеанському регіоні. 38 країн АКТ включені ООН до переліку 48 найменш розвинених країн світу. Основними реципієнтами допомоги в рамках конвенцій були країни, що розташовані південніше від Сахари.

В період з 1990 по 1999 рр. ЄС надав країнам  АКТ допомогу, на суму близько 30 млрд. євро, що становило 40% всієї допомоги ЄС в цей період.