Міжнародне Економічне Право питання до іспиту

- міжнародне фінансове  право, яке регулює транснаціональний  рух капіталів через розрахункові, валютні, кредитні відносини;

- міжнародне інвестиційне  право, яке тісно пов'язане  з міжнародним фінансовим правом  і регулює відносини у сфері  руху іноземних інвестицій;

- міжнародне трудове право,  яке регулює публічно-правові  відносини у сфері руху міжнародних  трудових ресурсів;

- міжнародне транспортне  право, яке регулює відносини  у сфері міжнародного економічного  співробітництва з питань використання  різних видів транспорту.

Окремо можна назвати  також галузі міжнародного економічного права, які регулюють відносини  у сфері регіональної економічної  інтеграції (зокрема європейської), промислового, сільськогосподарського та науково-технічного співробітництва.

4. Місце міжнародного економічного права у системі сучасного міжнародного права

 Розглядаючи співвідношення  МЕП з МП, слід зазначити, що  перше базується на нормах  і принципах останнього. Саме  МП є основою МЕП. Тому необхідно  звернути увагу на те, що суб’єктами  міжнародного публічного права  є держави, їх угрупування і  м/організації, які виступають  одночасно і відповідними суб’єктами  МЕВ. Система м/норм і принципів,  які регулюють відносини між  державами і м/організаціями,  процес організації і здійснення  м/економічного співробітництва,  становить самостійну галузь  м/публічного права – МЕП.

Як складова МП МЕП може і повинно  розглядатись як самостійна правова  система, галузь права. Водночас слід мати на увазі і те, що МЕП не є та і не може бути абсолютно відособленою галуззю МП. Воно перебуває у функціонально-структурних  і взаємно обумовлених зв’язках з ін. галузями МП – правом зовнішніх  зносин, правом м/договорів, правом м/організацій, м/повітряним, морським, екологічним, авторським, космічним правом та ін

При розглядi першого з цих питань слiд мати на увазi, що iсторично (та й  генетично) МЕП виникло й розвивалось  у межах загального мiжнародного права. Важко сперечатися з тим, що в класичному розумiннi мiжнародне право являє собою комплекс, систему  правових норм, що базуються на узгодженнi волi держав або шляхом експлiцитного  вираження цiєї волi перш за все у  мiжнародних договорах (опосередковано — в актах мiжнародних органiзацiй), або в iмплiцитному їх вираженнi, у  сталому міжнародному звичаї. Те ж  саме стосується й МЕП, у якому  завжди присутня колективна владна державна воля. Тому переконливим видається  висновок про те, що мiсце МЕП у  системi права можна визначити  як галузь мiжнародного публiчного права (його особливої частини) поряд з  такими галузями, як морське, космiчне, повiтряне, екологiчне, гуманiтарне та інше право.

Дiйсно, вся систематика Особливої  частини мiжнародного права ґрунтується  на специфiцi об’єктiв правового  регулювання, а з цiєї точки зору об’єкт МЕП — мiжнароднi економiчнi вiдносини — є, безумовно, специфiчним. Подiбна точка зору є панiвною в українськiй доктринi мiжнародного права.

Проте, як це нерiдко трапляється, особливостi об’єктiв правового регулювання  обумовлюють специфiку завдань, що постають перед зазначеним регулюванням, а  це позначається i на застосовних у  процесi такого регулювання методах. Крiм того, поняття та термiни, що використовуються в загальному мiжнародному правi, не завжди належним чином спрацьовують у МЕП.

Дане положення яскраво iлюструють  Д. Карро i П. Жюйар на прикладi поняття  «державний кордон». Вони зазначають, що в загальному мiжнародному правi кордони забезпечують полiтичну  безпеку держав i, вiдповiдно, мають  залишатись замкненими, тодi як з точки  зору МЕП кордони перешкоджають  економiчному спiвробiтництву держав, унаслiдок чого вони повиннi все бiльше i бiльше вiдкриватись2. Цей приклад, як видається, вдало свiдчить про  те, що у випадку мiжнародного обмiну факторами виробництва полiтичнi суверенiтети держав стають економiчно  взаємопов’язаними.

Однак зазначене «вiдкриття» кордонiв  у МЕП має мiсце або як волевиявлення  суверена, або як наслiдок узгодження волi держав, i правовий режим кордонiв  у процесi врегулювання МЕВ жодним чином не впливає на їх режим в iнших сферах правового регулювання. Викладене лише пiдкреслює необхiднiсть  виокремлення МЕП у специфiчну  галузь мiжнародного права та поглиблення  матерiального змiсту норм останнього в їх застосуваннi до економiчної дiяльностi, хоча це аж нiяк не руйнує системи загального мiжнародного права.

Дiйсно, з позицiй загальної теорiї  систем як мiжнародне право, так i МЕП  складаються з однакових елементiв (суб’єктiв), що пов’язанi мiж собою  одними й тими ж (мiждержавними владними) вiдносинами i, нарештi, мають одну й  ту саму структуру (вертикальну пiдпорядкованiсть). Тому конкретнi особливості внутрiшньосистемних  вiдносин, якi, безумовно, наявнi в МЕП, дають пiдстави лише для конструювання  особливої пiдсистеми i не бiльше, у  будь_якому разi — на сучасному  етапi iснування цiєї системи.

Розглядаючи співвідношення міжнародного економічного права з міжнародним  правом, слід зазначити, що воно базується  на нормах і принципах останнього Саме міжнародне право є основою  міжнародного економічного права Водночас міжнародне економічне право перебуває V функціонально-структурних і взаємно  обумовлених зв’язках з іншими галузями міжнародного права — міжнародним  морським правом, міжнародним авторським правом, міжнародним космічним правом таін Як складова частина міжнародного права міжнародне економічне право  може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати гидгалузями та правовими інститутами  Незважаючи на те, що міжнародне економічне право ще перебуває на етапі свого  становлення і розвитку, сьогодні вже можна вести мову про його окремі підгалузі Залежно від  змісту відносин, які регулюються, у  системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торгове  право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси  норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін

5. Поняття принципів міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин

Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Основні принципи міжнародного права – загальновизнані норми , що мають суттєве найбільш важливе значення для забезпечення нормального функціонування міждержавної системи відношень. Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право. Ці принципи визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку. Виділяють 2 підгрупи принципів МЕП:

1) основні (загальні) принципи міжнародного  економічного права;

2) спеціальні принципи міжнародного  економічного права.

До основних (загальних) принципів здебільшого включають такі принципи:

1) принцип мирного співіснування;

2) принцип утримання у своїх  міжнародних відносинах від погрози  силою або їх застосування, як  проти територіальної недоторканості  і політичної незалежності будь-якої  держави.

3) принцип суверенної рівності  держав;

4) рівноправності і самовизначення  народів

5) принцип співробітництва держав;

6) принцип невтручання;

7) принцип сумлінного виконання  міжнародних зобов’язань;

8) принцип взаємної вигоди

9) принцип розгляду міжнародних  спорів мирними засобами

Група спеціальних принципів МЕП включає:

1) принцип розвитку міжнародних  економічних і науково-технічних  відносин між державами; 2)принцип  юридичної рівності і недопустимості  економічної дискримінації держав;

3) принцип свободи вибору форми  організації зовнішньоекономічних  зв’язків;

4) принцип невід’ємного суверенітету  держав над їх природними та  іншими ресурсами, а також над  їх економічною діяльністю;

5) принцип найбільшого сприяння;

6) принцип національного режиму.

Принципи міжнародного економічного права є основою формування принципів  зовнішньоекономічної діяльності багатьох держав.

Наприуклад, в законод-ві Укр. визначені наступні принципи:

- суверенітет народу Укр.;

- свобода ЗЕД;

- юр. рівність і недискримінація;

- верховенство закону;

- рівний захист укр. та іноз. субєктів;

- еквівалентність обміну, неприпустимість  демпінгу при ввезенні та виіезенні  товарів.

Наведений перелік принципів як бачимо, майже в усьому співзвучний  з принципами міжнародного економічного права.

6. Місце загальних міжнародно-правових принципів в нормативній системі міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин.

1)Принцип мирного співіснування — один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і МЕП. Він знайшов своє втілення у багатьох міжнародно-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу, вкорінився в політичній і правовій термінології, знайшов своє закріплення у положеннях Заключного акта НБСЄ, інших міжнародно-правових актах.

Пр-п мирного співіснув –  один із провідних і важливих пр-пів  м/н права, його галузей, зокрема  і МЕП. Він знайшов своє втілення у багатьох м/н-правових актах, які  регулюють відносини між окремими країнами світу. Він міцно вкорінився в політ і правовій термінології 00Н, у ряді резолюцій її Ген Асамблеї, інших м/н-правових документах. Ще за часів існування Ліги Націй агресивну  війну було кваліфіковано як м/н  злочин. Пакт Бріанна Келлога, підписаний західними державами в 1928 р, став першим багатостороннім договором, що забороняв агресивну війну. Даний  принцип є одією з умов забезпечення миру. Статут ООН передбачає можливість застосування сили чи загрози силою  лише в двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки в разі загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії. По-друге,  в порядку самооборони у випадку збройного нападу, доки Рада Безпеки не застосує необхідних заходів для підтримки миру і безпеки.

2) принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або їх застосування, як проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави – . Така погроза або застосування сили є порушенням норм МП і Статуту ООН. Вони не повинні застососуватися як засоби регулювання міжнародних питань. Агрессивна війна є злочином протии миру, яка тягне за собою візповідальність за МП. Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов»язанні утриматися від пропаганди агресивних війн. Кожна держава повинна утриматися від організації підбурюванння, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в ін. державі. Усі держави повинні на основі загальновизнаним принципів і норм МП добросовісно виконувати свої обов»язки стосовно підтримання міднародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН

Така погроза або застосування сили є порушенням норм МП і Статуту  ООН. Вони не повинні застососуватися  як засоби регулювання міжнародних  питань. Агрессивна війна є злочином протии миру, яка тягне за собою  візповідальність за МП. Відповідно до цілей і принципів ООН держави  зобов»язанні утриматися від пропаганди агресивних війн. Кожна держава повинна  утриматися від організації підбурюванння, надання допомоги або участі в  актах громадянської війни або  в терористичних актах в ін. державі. Територія держави не повинна  бути об»єктом війсьвової окупації як результату застосування сили в порушення  положень Статуту ООН. Вона не повинна  бути об»єктом придбання ін. держави  в результаті погрози силою або  її застосування. Це не може визнаватися  законним. Усі держави повинні  на основі загальновизнаним принципів  і норм МП добросовісно виконувати свої обов»язки стосовно підтримання  міднародного миру і безпеки і  прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту  ООН.

3) принцип суверенної рівності держав – його головне соціальне призначення – забезпечити юридично рівну участь в міжнародних відносинах всіх ДД, незалежно віж розбіжностей ек, соц, політичного та ін х-ру. Оскільки ДД є рівноправними учасниками міжнародного спілкування, всі вони мають однакові права й обов¢язки.

Принцип суверенної рівності держав визнаний Статутом ООН і закріплений в міжнародних договорах і деклараціях. Суверенітет – франц. – верховенство, верховна влада. У більш широкому розумінні – незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої ін. держави. Державний суверенітет – одна з головних ознак держави. Якщо його немає, то немає і самої держави. Тому багато держав офіційно проголошує свій суверенітет. Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою ВРУ 16.07.90, проголошено її державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в Україні в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. На важливість і значення цього принципу  у міжнародних відносинах взагалі і МЕВ зокрема вказує те, що він знайшов своє закріплення насамперед у Статуті ООН – організація заснована на принципі суверенної рівності її Членів, тобто всі держави, незалежно від існуючої в них соціально-економічної системи, масштабів їх територій, кількості і складу населення, економічної чи військової могутності, ін. характерних для них ознак, є рівноправними, суверенними суб’єктами міжнародних відносин, у т.ч. і МЕВ. У Декларації про принципи МП 1970, дається розширене трактування суверенної рівності, яке зводиться до такого: 1) держави юридично рівні; 2) кожна держава здійснює права відповідно до свого повного суверенітету; 3) кожна держава зобов’язана поважати правосуб»єктність ін. держав, виконувати повністю і добровільно свої міжнародні зобов»язання і жити у мирі з ін.; 4) територіальна цілісність і політична незалежність держав є недоторканними, непорушними; 5) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і політичні системи.