Міжнародне Економічне Право питання до іспиту

1. Актуал пробл у визнач поняття «МЄП». МЄП почало динамічно розвиватися лише з другої половини XX ст. унаслідок розуміння того, що ліберальний підхід до регулювання міжнародних економічних відносин, який передбачав повну свободу і дерегулювання дій господарюючих суб'єктів, не є таким ефективним та не враховує інтересів світового співтовариства загалом і, у зв'язку з цим, виникає необхідність створення міжнародних інституційних механізмів та правових норм для координації міжнародного економічного співробітництва держав.

Міжнародне економічне право - це галузь міжнародного публічного права, яка  регулює економічні відносини між  державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права.

Предметом міжнародного економічного права є міждержавні економічні, в широкому розумінні, комерційні відносини, а також міжнародне економічне співробітництво  держав, МО та інших суб'єктів міжнародного публічного права у різних сферах світової господарської діяльності: міжнародній торгівлі, міжнародних  валютно-фінансових і кредитних  відносинах, міжнародних інвестиційних  відносинах, міжнародних митних відносинах, відносинах міжнародної економічної  допомоги, у сфері транспорту, зв'язку, енергетики, інтелектуальної та іншої  власності, туризму тощо.

Особливістю міжнародного економічного права як самостійної галузі міжнародного права є її комплексний характер, який визначається тісною взаємозалежністю у цій сфері публічно-правових та приватноправових механізмів регулювання.

Важливо, що одним з перших у 1928 р. запропонував концепцію міжнародного господарського права як особливого регулятора міжнародних економічних  відносин, на засадах сучасного міжнародного економічного права, визначний український  юрист-міжнародник В. М. Корецький, який у свій час був віце-президентом  Міжнародного суду ООН у Гаазі.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У  межах міжнародного економічного права  міжнародними вважаються відносини  між державами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права.

Об’єктивними передумовами міжнародно-правового регулювання  економічних відносин є наявність  суверенних держав та інших суб’єктів  міжнародного права, необхідність підтримки  та розвитку зв’язків між ними в  економічній сфері. Міжнародно-правове  регулювання відбувається як процесс  впливу норм міжнародного публічного права на систему міждержавних економічних  зв’язків з метою наведення і  підтримки певного бажаного порядку.

Міжнародне право є  незамінним інструментом організації  міжнародних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом  держав на їх розвиток у потрібному напрямі.

Норми міжнародного економічного права  спрямовані на сприяння безперешкодному  здійсненню державами їх суверенних прав у галузі міжнародних економічних  відносин, рівноправному співробітництву  держав незалежно від соціально-економічних  систем і політичних режимів, економічному прогресу планети в цілому та країн, що розвиваються, зокрема.

Оскільки міжнародне економічне право  є галуззю міжнародного публічного права, то ці сфери мають спільних суб’єктів — держави та подібні  їм утворення, а також правосуб’єктні міжурядові організації. Серед останніх слід особливо виокремити заклади інтеграційного типу, найяскравішим прикладом яких є Європейський Союз (ЄС). Цей союз, як відомо, має тенденцію до перебирання  на себе правоповноважень держав—членів. Він від свого імені укладає  міжнародні торговельні договори і  є колективним учасником багатосторонніх  економічних міжнародних договорів  та організацій.

Скільки фахівців з міжнародного економічного права, стільки й точок зору на його предмет, суб’єкти, систему та значення. Але якщо серед розмаїття  поглядів зазначених фахівців спробувати виокремити найголовніше, то вирізняються дві основні концепції міжнародного економічного права.

2. доктрини МЄП У західній юридичній літературі існує чимало концепцій МЕП, серед яких особливо чітко виділяються дві. Перша — це концепція англійського юриста Г. Шварценбергера, який стверджував, що міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти:

• 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація;

• 2) виробництво та розподіл товарів;
• 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру;
• 4) кредити та фінанси;
• 5) відповідні послуги;
• 6) статус і організація суб'єктів, які здійснюють таку діяльність.

Г. Шварценбергер підкреслював, що міжнародне економічне право охоплює  лише ті економічні аспекти, котрі є  об'єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулювання, оскільки при цьому не створюються  єдині для всіх держав норми і  принципи.

Аналогічної точки зору дотримується і нідерландський юрист П. Верлорен ван Темаат. Він вважає, що до предмета МЕП не можуть включатися національні  норми, які регулюють зовнішні економічні зв'язки, і норми міжнародного приватного права. Близька до цієї і позиція  італійського вченого П. Піконе, французького — П. Вейля, американського — В. Леві.

Отже, основний висновок першої концепції полягає в тому, що норми  МЕП — це частина міжнародного публічного права. Вони створюються  суб'єктами міжнародного права і  використовуються для урегулювання відносин, що виникають між: ними.

Друга концепція окреслена  німецькими юристами П. Фішером і  В. Фікентшером. Зокрема, на думку П. Фішера, в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які  регулюють міжнародну господарську діяльність. А. В. Фікентшер, автор двотомної  праці «Господарське право» (1983 р.), вважає, що будь-яка правова норма, пов'язана з міжнародною економікою, є нормою міжнародного економічного права.

З концепцією транснаціонального права у 1956 р. виступив американський  професор Еф. Франклін, який висвітлив  у своїй книзі транснаціональне право. Предметом регулювання, на його думку, були відносини, які виходили за межі державних кордонів.

Згідно з цією концепцією в систему міжнародного економічного права включаються не лише норми  міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні економічні відносини. Ця Концепція може критично сприйматися з таких міркувань. Передусім, не виключаючи можливості використання норм національного законодавства  для регулювання відносин, наприклад, з приводу використання іноземної  валюти, інвестицій, міжнародних перевезень та деяких інших, не можна стверджувати або брати як правило, що національно-правові  норми є своєрідним інструментом регулювання міжнародних відносин. Скоріше можна говорити про те, що це є винятком із загального правила, оскільки абсолютна більшість міжнародних  економічних відносин регулюються  відповідними нормами і принципами міжнародного права. Це пов'язано з  тим, що тут своєрідні суб'єкти правовідносин, а саме держави, їх угруповання, міжнародні організації, відносини між якими  регулюються нормами міжнародного права і, зокрема нормами міжнародного економічного права. Це з одного боку.

У підручнику Д. Карро, П. Жююйар «Міжнародне економічне право» (видавництво  «Международные отношения», Москва), виданому у 2002 р., міжнародне економічне право  розглядається у широкому та вузькому розумінні слова. У широкому значенні воно є сукупністю норм, що регулюють  економічні операції будь-якого роду, за умови, що ці економічні операції виходять за межі правової системи однієї держави. Виходячи з такого розуміння угода  щодо купівлі-продажу між особами, які знаходяться у різних державах, повинна регулюватися міжнародним  правом. Автор не поділяє такого підходу, оскільки через необмежену сферу відповідних відносин неможливо  зрозуміти зміст предмета регулювання. Виходить, міжнародне економічне право  має охоплювати різнорідні правовідносини, в яких є як держава, так і суб'єкти. У такому випадку поняття «міжнародне  економічне право» губиться в багатоманітності відповідних актів, що мають свої предмети регулювання і не взаємозв'язані  між собою єдиною метою. У вузькому значенні міжнародне економічне право  — це сукупність норм, що регулюють  організацію міжнародних економічних  відносин, головним чином макроекономічні  відносини (протилежність відносинам мікроекономічним). За такого підходу, на думку авторів названого вище підручника, норми міжнародної торговельної системи будуть нормами міжнародного економічного права, а норми міжнародної  купівлі-продажу— ні. Крім того, вони вважають, що використання норм національних правових систем у регулюванні сфери міжнародних  правових відносин дає можливість назвати  це право правом міжнародних економічних  відносин.

З іншого ж боку, і в  міжнародному праві існує категорія  «імунітет держави», відповідно до якої держава звільняється від впливу правових систем інших держав, а  також від впливу юрисдикційних (судових) органів іноземних держав.

Існувала свого часу і  вітчизняна концепція. Уперше вона була розроблена й обґрунтована наприкінці 20-х років українським академіком В. М. Корецьким, який розглядав міжнародне господарське (економічне) право як комплексну міжгалузеву дисципліну, яка регулювала міжнародні публічно-правові  та цивільно-правові відносини. Він  наголошував, що систему норм, якими  регулюються світові господарські відносини, має дати міжнародне господарське право. До речі, слід зазначити, що В. М. Корецький, як видатний учений-міжнародник, був членом Комісії з міжнародного права ООН, суддею Міжнародного суду. Він перший серед радянських учених-юристів  був удостоєний високого звання Героя  Соціалістичної праці. Він до кінця  свого життя очолював Інститут держави  та права НАН України, який сьогодні носить його ім'я.

Питанням міжнародного економічного права присвятили свої праці такі вчені, як Г. І. Тункін, Є. Т. Усенко, Г. Є. Бувайлик, М. М. Богуславський, В. І. Лісовський, К. К. Сандровський, В. І. Муравйов та інші, які вважали, що міжнародне економічне право — це особлива галузь міжнародного публічного права.

Узагальнення й аналіз існуючих концепцій і точок зору дає можливість зробити такий  висновок. Міжнародне економічне право  — це система норм і принципів, які регулюють відносини між  державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями  в процесі міжнародного економічного співробітництва, що є самостійною  галуззю міжнародного публічного права.

Існує декілька концепцій  міжнародного економічного права, серед  яких особливо чітко виділяють дві. Перша концепція (Шварценбергер): МЕП  — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами  та їх експлуатація;   2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб’єктів, які здійснюють таку діяльність. Отже, основний висновок першої концепції полягає в тому, що норми МЕП – це частина м/публічного права. Вони створюються суб’єктами МП і використовуються для врегулювання відносин, що виникають між ними. Також існує друга концепція, відповідно до якої в систему МЕП включаються не лише норми м/публічного, а й м/приватного права, національні норми, які регулюють МЕВ. . 3) існувала свого часу і вітчизняна концепція. Вперше вона була розроблена і обґрунтована наприкінці 20-х років українським академіком Корецьким, який розглядав Мгосподарське(Е)П як комплексну міжгалузеву дисципліну, яка регулювала м/публічно-правові та цивільно-правові відносини. Він наголошував, що систему норм, якими регулюються світові господарські відносини, має дати  м/господарське право.

Отже, МЕП – це система  норм і принципів, які регулюють  відносини між державами і  м/організаціями, між м/організаціями  в процесі м/економічного співробітництва, що є самостійною галуззю м/публічного права.

3. Дискусії про складові міжнародного економічного права.

Зокрема, на думку Г. Шварценбергера, міжнародне економічне право має  такі компоненти: володіння природними ресурсами та їх використання; виробництво  та розподіл товарів; “невидимі” міжнародні угоди господарського або фінансового  характеру; кредити та фінанси; відповідні послуги; статус і організація суб’єктів, що здійснюють таку діяльність.

Як складова частина міжнародного права міжнародне економічне право  може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які називаються підгалузями  та правовими інститутами. Залежно  від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють: міжнародне торгове  право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси  норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Систему курсу міжнародного економічного права можна розділити  на Загальну й Особливу частини. У  Загальній частині об'єднані норми, які визначають сам предмет правового  регулювання міжн. ек. права, його джерела  і принципи, дають уявлення про  суб'єкти міжн.-ек. відносин, про державу  як основний суб'єкт міжнародного права. У Загальній частині також  розглядаються правовий статус міжнародних  економічних організацій, питання  правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів  та забезпечення їх виконання. Особлива частина міжнародного економічного права, вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового  регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних  перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Особлива частина  має вивчатися міжнародне торгове  право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового  регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного співробітництва.

Залежно від сфери правового  регулювання виокремлюють такі галузі міжнародного економічного права:

- міжнародне торгове право,  в рамках якого здійснюється  правове регулювання торгівлі  не тільки товарами, а й послугами,  правами інтелектуальної власності  тощо;