Міжнародне Економічне Право питання до іспиту

Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та ін. ресурсами, а також над їх економічною діяльністю випливає з загального принципу державного суверенітету. Юридичне закріплення цей принцип знайшов у Декларації 1974 (передбачено право країн, що розвиваються, або тих, які перебувають під колоніальним і расовим пануванням, іноземною окупацією, на своє звільнення і відновлення контролю над власними природними ресурсами і економічною діяльністю) і Хартії 1974 (кожна держава може і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами і економічною діяльністю, включаючи право на володіння, викоритсання та експлуатацію).

13. Юридичний зміст спеціального принципу міжнародного економічного права: свободи вибору, форми організації зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків надає можливість вільного вибору певних форм співробітництва у зовнішньоекономічних відносинах. У багатьох колишніх соціалістичних країнах ЗЕД здійснювалася здебільшого на основі державної монополії, відповідно до чого держави зосереджували у своїх руках зовнішньоекономічну торгівлю та ін. види ЗЕД. У державах, які утворилися після розпаду СРСР, ЗЕД базується базується на основі її державного регулювання. Це видно, наприклад, із ЗУ ’’Про ЗЕД’’. Відповідно до ньоого суть принципу свободи ЗЕД є право суб’єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки, здійснювати її у будь-яких формах, які не заборонені чиним законодавством, виключному праві власності суб’єктів ЗЕД на всі одержані ними результати. Принцип свободи вибору форми організації ЗЕД полягає також і в тому, що кожна держава має право встановлювати свободу торгівлі, тобто свободу ввезення і вивезення товарів без будь-якого регулювання її з боку держави.

Хартія економічних прав і обов'язків  держав (ст. 4) формулює принцип свободи  вибору форми організації економічного співробітництва, згідно з яким кожна  держава вільна у виборі форм економічних  відносин, незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, економічних  та соціальних системах.

14. Розвиток економічного співробітництва як спеціальний принцип міжнародного економічного права.

Принцип співробітництва між державами  передбачає не лише їх право, а й  відповідний обов'язок співпрацювати  між собою для вирішення глобальних економічних проблем людства (сприяння сталому економічному розвитку, використання ресурсів Світового океану, боротьба зі світовою економічною кризою).

В умовах зростання розвитку світового  господарства економіка окремої  країни багато в чому залежить від  рівня розвитку економіки ін. держав. Будучи складовою світової економіки, вона не може успішно розвиватись  у відриві від неї, тому виникає  потреба в узгодженні зовнішньоекономічної політики різних країн і стратегії  щодо її реалізації. Розвиток м/економічного співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує  і практика м/життя, дає змогу  підтримувати і зміцнювати мир на Землі, створювати систему м\економічної  безпеки, уникати певною мірою військових конфліктів під час розв’язання  спірних питань. М/економічне співробітництво  є реальною матеріальною основою  зміцнення миру. Отже, можна зробити  висновок, що нині важливою передумовою  реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою  гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у м/економічному співробітництві  на основі належного дотримання принципів  і норм м/права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік. Цілком зрозуміло, що м/економічне співробітництво  з країнами світу, м/організаціями  є вагомою умовою успішного розв’язання  багатьох проблем не лише зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного характеру, а й внутрішнього.

15. Юридичний зміст спеціального принципу міжнародного економічного права: преференційного режиму для країн, що розвиваються.

Принцип взаємної вигоди, закріплений  у міжнародних документах, зокрема  Хартії економічних прав та обов'язків  держав 1974 р., безпосередньо пов'язаний з принципом суверенної рівності та передбачає необхідність урахування обопільних інтересів та досягнення взаємної вигоди в міжнародних економічних  відносинах, що повинно, своєю чергою, усунути прояви дискримінації та політико-економічної залежності одних  держав щодо інших. У контексті реалізації цього принципу у відносинах із економічно менш розвинутими країнами (країнами, що розвиваються) з метою досягнення міжнародної соціальної справедливості застосовується принцип надання  їм певних односторонніх вигод (преференцій) з боку економічно розвинутих країн  для досягнення фактичної рівності у взаємних економічних стосунках.

Деякі вчені в якості принципів  МЕП виокремлюють принципи недискримінації, найбільшого сприяння, надання національного  режиму, надання преференційного  режиму, відмічаючи при цьому, що вони носять суворо “конвенційний характер”. Але обов’язковою властивістю будь-якого  міжнародно-правового принципу є  його звичаєво-правова сила. Інакше він втрачає своє загальне регулятивне  значення та стає скоріше винятком, ніж правилом. Виходячи із цього, зазначені  нормативні розпорядження слід розглядати як міжнародно-правові режими або  стандарти, що використовуються у міждержавних економічних відносинах на підставі міжнародних договорів або в  односторонньому порядку.

Преференційний режим передбачає надання “преференцій” (від пізньолатинського  praeferentia – “перевага”) — торгових пільг, насамперед у відношенні мита для всіх або деяких товарів, що діють у відносинах між окремими державами та не поширюються на товари з інших країн.

принцип недискримінації одних  учасників міжнародних економічних  відносин порівняно з іншими. Виняток  з цього принципу складає преференційні  режими, які встановлюються, в основному, для країн, що розвиваються, а також  для країн, що утворюють між собою  ті чи інші форми економічної інтеграції. Крім того, не розглядається як порушення  принципу недискримінації застосування реторсій, репресалій чи інших санкцій  до держав- правопорушників;

Преференційний режим передбачає встановлення певних пільгових (преференційних) умов діяльності для окремих держав, фізичних та юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій. У сучасному  міжнародному праві домінують три  основні напрями встановлення преференційного  режиму:

· встановлення преференційного режиму державою-учасницею інтеграційного економічного об’єднання для інших  держав-учасниць такого об’єднання, їх фізичних та юридичних осіб,  товарів, послуг чи інвестицій;

· встановлення преференційного режиму для країн, що не мають виходу до моря;

· встановлення преференційного режиму для країн що розвиваються.

Безпосередній зміст преференційного  режиму визначається багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, а також національним законодавством бенефікуючої держави.

Надання преференційного режиму в  рамках ГАТТ/СОТ здійснюється за Системою загальних преференцій які передбачають диференційоване надання пільг  та преференцій усім країнам, що розвиваються. Серед країн, що розвиваються, виділяються  найменш розвинуті, яким надаються  найбільші пільги та преференції. Найбільш розвинутим – „новим індустріальним країнам” (Південна Корея, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика, Малайзія, Індонезія  та ін.) пільги та преференції надаються  у значно меншому обсязі. У міру розвитку економіки ці держави втрачатимуть статус країн, що розвиваються і виходитимуть із Системи загальних преференцій.

На встановлення преференційного  режиму для країн, що розвиваються, спрямовані і Ломейські конвенції  між ЄС та країнами, що розвиваються. Учасниками нині діючої IV Ломейської конвенції  є 68 країн, що розвиваються, з регіонів Африки, Карибського та Тихоокеанського  басейнів. За Ломейськими конвенціями  преференційний режим встановлюється лише для окремих груп товарів  – 12 груп товарів за системою „Стабекс” (арахіс, какао, кава, кокосові, продукти пальм, шкіра, деревина, чай, залізна  руда та ін), 10 груп товарів стратегічної мінеральної сировини за програмою  „Сисмін” (мідь, кобальт, боксити, алюміній, фосфати, марганець, олово, залізисті  пірити, уран), а також для цукру  за окремим Протоколом до Ломейських конвенцій.

Необхідно зауважити, що наведені режими встановлюються, як правило, окремо для  товарів, окремо – для послуг і  окремо – для об’єктів інтелектуальної  власності. Так, у системі СОТ  встановлюються такі загальні режими:

· для товарів – національний режим (ст. ІІІ Генеральної угоди  з тарифів і торгівлі (ГАТТ));

· для послуг – режим найбільшого  сприяння (ст. ІІ Генеральної угоди  з торгівля послугами (ГАТС));

· для об’єктів інтелектуальної  власності – національний режим  та режим найбільшого сприяння (ст. 3, 4 Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС)).

16. Кодекси поведінки, принципи і керівництво в галузі регулювання міжнародних економічних відносин.

Своєрідними джерелами міжнародного економічного права є міжнародні кодекси поведінки. Вони почали створюватись наприкінці 70-х років з ініціативи країн, що розвиваються. В цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів міжнародних економічних відносин (лінійних конференцій, транснаціональних корпорацій) або у відповідному напрямі економічної діяльності (передача технологій, контроль за обмеженням ділової практики). Одним із перших таких кодексів був розроблений Конференцією 00Н з торгівлі і розвитку Кодекс проведення лінійних конференцій, норми якого регулювали організацію лінійних перевезень у галузі торгового мореплавства. Важливим кодексом є Міжнародний кодекс рекламної діяльності, який був розроблений Міжнародною торговельною палатою. Він поширюється на всі види реклами будь-яких товарів і послуг.

Поведінку державних службовців регулює  Міжнародний кодекс поведінки державних  посадових осіб, який був прийнятий  відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1996 р.

Можливість регулювання МЕВ  досягається через застосування принципів та норм МЕП, які не є чимось абстрактним, вільно розташованим у просторі. Вони закріплюються у певних джерелах. При цьому оскільки МЕП є однією із галузей МП, остільки основні джерела МП є одночасно і джерелами МЕП. Крім того, система джерел МЕП включає і специфічні джерела, які закріплюють норми і принципи суто МЕП. Це — рішення МЕО, конкретні договірні угоди щодо МЕСпівр (напр, торгов договір), міжнародні звичаї, судові прецеденти, на яких базуються рішення Міжнар арбітражу та Міжнар суду. Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки.

Своєрідними джерелами МЕП є  міжнародні кодекси поведінки. У  цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб'єктів МЕВ (лінійних конференцій, ТНК) або у відповідному напрямі ек діяльності (передання технологій — Кодекс поведінки у галузі технологій; контроль за обмеженням ділової практики — Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою).

17. Нові тенденції в договірному регулюванні міжнародних економічних відносин у 50 - 60  роках 20 століття.

крах колоніальної системи, становлення  НМЕП, зростання впливу МО у врегулюванні світових економічних процесів; пожвавлення  міжнародної торгівлі та Мзвязків.

Ряд країн здобули незалежність. Правова вимога з боку країн, що розвиваються НМЕП, світове товариство несправедливе  до країн що розвиваються (зовнішній  борг, діяльність тнк, політична нестабільність, існує нановиробництво, різниця  цін на сировину та готові ресурси.), сворення інструментів боротьби з економічними кризами, інвестиції у фізичний капітал( люд.ресурси, освіта), здійснення економічн. розвитку шляхом індустріалізації, надання  допомоги з боку розвинених країн, сприяння зростання рівня ВВп. 50 – 60 роки ХХ ст. стали етапом інтенсивного індустріального  піднесення економічно розвинених країн  світу. Змінилася структура світового  капіталістичного господарства. Найбільш динамічно розвивалась промисловість.