Методи державного регулювання економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, розглянувши тему курсової роботи, яка має назву «Методи  державного регулювання економіки» можна зробити такі висновки.

Аналіз масштабів та результативності впровадження методів державного регулювання економіки на практиці, свідчить про відносно низьку ефективність використання цих методів, їх слабке залучення до вирішення основних завдань відновлення вітчизняної економіки.

Методи державного регулювання, ще не мають конкретних завдань, щодо вирішенні проблем кожної галузі і забезпеченні економічної стабільності. Звісно методи являються обов’язковими  для виконання, але як показує  практика, велика кількість підприємств  уникають контролю держави, що призводить до виникнення та розвитку тіньової економіки.

Держава повинна здійснювати  пряме контролювання за виконанням розпоряджень, щодо управління економікою, стимулювати виконання її розпоряджень, встановлювати довіру до держави з боку підприємців та інше.         Якість правового регулювання залежить від того, як законодавчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами, до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження  монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. 

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет. Проаналізувавши діяльність цього комітету, можна зробити висновок, що він дещо активізував свою роботу починаючи з 2004 року.

Адміністративні методи регулювання  ринку виражають по суті пряме  управління з боку держави і включають  застосування системи державних  замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації  виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Застосування економічних  методів державного регулювання  економіки дає змогу створювати економічні умови, які  спонукають суб'єктів  ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.  

Загальні умови реалізації економічної політики створює політика держави в економіко-правовій сфері, що полягає у сукупності норм і  правил (насамперед закріплених законодавче, а також "неписаних", які, проте, визнаються суспільством традиційно), в межах яких має відбуватись  економічне життя суспільства. Політика в зазначеній сфері посіла постійне місце не тільки в теорії економічної політики, а й у практиці господарських відносин у розвинених ринкових країнах.

І можна навіть зробити  висновки відносно можливого розвитку подій у країні у разі, якщо не буде вжито рішучих заходів до посилення регулюючого впливу держави  в потрібних напрямах

Слід визнати, що певних заходів  в Україні вживали, але вони були  безцільними. А мудрі люди завжди вважали, що безцільне – це не тільки те, що не досягає цілі, а й те, що б’є через ціль, по своїх тилах.

Ось чому, на жаль, наші «незалежні»  продуктивні сили продовжували йти  в напрямі, протилежному тенденціям, характерним для розвинених держав, а також для деяких з тих, що перебувають у так званому  перехідному періоді.

Відносна частка видобутку  сировини в нашій економіці продовжує  зростати; збільшується матеріально- і  енергоємкість виробництва; застаріле, традиційне устаткування починає змінюватися;не замінюється; знищуються професіональні якості нації, навпаки,частка витрат на науку, освіту, медицину, так само як і їх вкладу в економіку катастрофічно  падають.

За п’ять років виробництво  України впало, на 55%. Українські банкіри  майже не кредитують українське виробництво, а, навпаки, створюють умови для  втечі капіталу за кордон і, отже, для  фінансування іноземного виробництва.

За рубіж йде також  і значна частина заробітної плати  наших громадян, оскільки 85%  товарів  широкого вжитку на українському ринку  – імпортні. Взагалі українська грошово-фінансова система практично  тільки починає своє становлення.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах  – 50-70%. Поза межею бідності перебувають  нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами  зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане.

Вільне суспільство стало  фактично некерованим, і єдина тенденція, що чітко проглядається, це деградація. Корумповане чиновництво у союзі  із кримінальними злочинцями, відчуваючи повну безкарність, тягне країну у прірву.

Дошкульно тривожить думка  і невже ж у кризовій ситуації не знайшлося в країні розумних людей, які могли б передбачити обвал  і хоч якось применшити, пом’якшити дію руйнівних сил? Розумію, питання  це – риторичне… І мимоволі пригадуються слова видатного історика В. Ключевсюкого: «Усім можна гордитися, навіть відсутністю гордості, так само як від усього можна здуріти, навіть від власного розуму.» Прикро…

Деяку надію вселяє програма діяльності Кабінету Міністрів України  в якій накреслено основні шляхи  усунення помилок допущених у  здійснені реформ. І все ж без  вивчення і творчого врахування досвіду  інших країн не обійтися.

Стояти осторонь інтеграційних  процесів, які сьогодні охоплюють  всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної  частини української економіки  від глобальних ринків та автаркічність  економічної поведінки уряду  й національного капіталу, Україна  змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних  ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній  Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним  капіталом.

І уряд, і корпоративний  сектор в Україні лише починають  розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані  з глобальними та регіональними  вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти  в глобальні геостратегічні контексти  визначає не лише конкурентоздатність  економіки країни, але і створює  умови для підтримання внутрішньополітичного  консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними  сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб  продемонструвати сеанс „одночасної  гри” на майданчиках, на яких діють  принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”.

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”:

· і влада, і опозиція намагаються  залучити зовнішньополітичних гравців  на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними  інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому;

· продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в  той час коли обидва вектори є  лише похідними від включення  країни в процеси інтернаціоналізації  та глобалізації;

· перехід від економічної  автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації  всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”.

Нарешті, на 19 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає  цілісної стратегії розвитку України  у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала  технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Я переконана у тому, що тільки ефективне застосування правових, адмінісративних та економічних методів державного регулювання виведе Україну з полону економічної кризи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. І., Бабіч Н. М., Беседін В. Ф., Беседін І. В., Бондар І. К. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України / М.М. Якубовський (ред.). — К., 2005. — 410 с.
2. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 252 с.
3. Гриньова В. Державне регулювання економіки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД ІНЖЕК 2007. — 736 c.
4. Державне регулювання економіки: Огляд Законів України / Зарембо Ю.Г.– Рівне, 2001.– 163 с.
5. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська Людмила Головко . - 5-те вид. стереотип.. - К.: Знання 2006. - 213 с.
6. Желтякова И.А. и др. Цены и ценообразование: Учеб. пособие / И. Желтякова, Г. Маховикова, Н. Пузыня. – СПб.: Питер, 1999. – 109 с.
7. Михасюк І.Р., Залога С.М., Сажинець С.И. Основи та важелі державного регулювання економіки. - Львів, 2005.  – 216 с.
8. Міжнародна економіка / Дахно І., Бовтрук Ю.– К., 2002. – 216 с.
9. Могильний О. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К., 2006. — 490 с.
10. Науменко В. І., Панасюк Б.Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. – К. : МАУП, 2003. – 256 с.
11. Ревенков А. С. Планирование в системе государственного регулирования экономики. // Экономист. – 2009. -№8. – С. 56-58.
12. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник  / Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-тє вид., стер. — К. : МАУП, 2007. — 176 c.
13. Чернюк, Л. Г. ПішенінаТ. І. , Пепа Т. В. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2007. — 322 с.
14. Чистов С.М., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф., Тормоса Ю. Г., Стеценко Т. О. Державне регулювання економіки / Київський національний економічний ун-т. — 2. вид., доопр. і доп. — К. : КНЕУ, 2004. — 441 с.
15. Швайка Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Швайка . - К.: Знання 2006. - 435 с.
16. Шекшуєв О.А., Данильченко Є.П., Островський І.А., Кожокіна К.О. (2008) Державне регулювання економіки: Тексти лекцій.
17. Іванов І. М. Реформування системи державного фінансового контролю // Фінанси України. – 2005. - №6 – С.145-160.
18. Зятковський І. В. Державна підтримка нових форм інноваційної діяльності промислових підприємств: організаційні та фінансові аспекти // Актуальні проблеми економіки. – 2007. №6. – С.73-81.
19. Кривенко Д. А. Доценко І. О. Ефективність використання бюджетних коштів щодо основних напрямів державної політики // Збірник наукових праць. – 2009. – С.51-53. 
20. Г. Писаренко. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності. // Економіка. – 2008. №2. С. 73-76.
21. Цвєтков А.М. Адміністративна реформа в Україні як важливий фактор підвищення ефективності державного управління // Актуальні проблеми економіки. – 2009. №5. – С. 51-54.
22. http://www.amc.gov.ua
23. http://www.bank.gov.ua
24. http://www.minfin.gov.ua
25. http://www.me.gov.ua
26. http:// www.ukrstat.gov.ua