Методи державного регулювання економіки

-      реформування  та розвиток Збройних Сил України  – 42,1 млн. грн., або 67,0% від плану;

 

-      розвідувальна  діяльність у сфері військової  оборони – 515,2 млн. грн., або  96,2% від плану. [24]

На дотації вирівнювання у січні-вересні 2010 року з державного бюджету місцевим бюджетам перераховано коштів у сумі 33347,5 млн. грн., що становить 102,1% від плану звітного періоду. [24]

На субвенції та додаткові  дотації з державного бюджету місцевим бюджетам перераховано коштів у сумі 23435,0 млн. грн., або 93,4% від плану січня-вересня 2010 року. [24]

За рахунок повернення кредитів до Державного бюджету України за січень-вересень 2010 року надійшло 2610,3 млн. грн., у тому числі до загального фонду –307,7 млн. гривень. [24]

За січень-вересень 2010 року надано кредитів з державного бюджету у сумі 2929,6 млн. грн., у т.ч. з загального фонду – 213,8 млн. гривень. [24]

За січень-вересень 2010 року зведений бюджет виконано з дефіцитом у сумі 47453,6 млн. гривень. [24]

За січень-вересень 2010 року державний бюджет виконано з дефіцитом  у сумі 52780,0 млн. грн., у тому числі загальний фонд виконано з дефіцитом у 29944,2 млн. гривень. [24]

У січні-вересні 2010 року погашення основної суми боргу по державному бюджету становило 17479,4 млн. гривень. Погашення внутрішнього боргу дорівнювало 14660,6 млн. грн., зовнішнього боргу – 2818,9 млн. грн., в т.ч. по загальному фонду – 2037,8 млн. гривень. Державні запозичення до державного бюджету були здійснені в обсязі 98584,4 млн. гривень. На внутрішньому ринку було залучено – 57399,5 млн. грн. (у т.ч. випуск ОВДП по спеціальному фонду для погашення заборгованості з ПДВ у сумі 16442,7 млн. грн.), по загальному фонду 27719,8 млн. грн. (у т.ч. на рекапіталізацію Укрексімбанку 6,4 млрд. грн.). На зовнішньому ринку було залучено 41184,9 млн. грн., в т.ч. по загальному фонду – 39745,2 млн. гривень. [24]

Від приватизації державного майна у січні-вересні 2010 року надійшло до державного бюджету 517,6 млн. гривень.

Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців державних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потребами в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання виробництва.     У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у  таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.         Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.        Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.   Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний ї банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.           Грошова емісія — це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.         Операції з державними цінними паперами пов'язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує  цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.       Зміна норми обов'язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.       Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позички, а через них — на резерви банківської системи. Облікова ставка — це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб'єктів ринку. 

У 2009 році грошово-кредитна політика здійснювалася у складних умовах економічної і фінансової кризи і була спрямована на якнайшвидше подолання її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це на початку року спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитуванні економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку.

 Падіння ВВП становило  у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі  – 18%, промислове виробництво  за сім місяців скоротилося  на 48,5%. Рівень безробіття на кінець  липня становив 2,2%. Чистий притік  зовнішніх інвестицій до України  за сім місяців у 2,9 раза, а  приплив іноземних запозичень  за кредитами та облігаціями,  який спостерігався у 2008 році (10,2 млрд. дол..,), змінився на їх  чистий відплив у 2009 році (-4,5 млрд. дол..,). Перевищення бюджетних видатків  над отриманими доходами за  перше півріччя зросло до 9,6 млрд. гривень. Інфляція залишилася  на високому рівні – за сім  місяців індекс споживчих цін  зріс на 8,5%. [23]

Заходи грошово-кредитної  політики з початку року спрямовувалися на стимулювання значних коливань валютного  курсу та збалансування валютного  ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення  процесів кредитування, а також запровадження  пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської  системи.

Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному  ринку необхідно відзначити активну  політику інтервенцій, запровадження  механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої  валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої  валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої  валютної позиції, вдосконалення порядку  використання лоро-рахунків та процедури  отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного рівня  ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків проводилася  гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знижувалась  облікова ставка, був визначений та почав реалізовуватися порядок  капіталізації банків за участю держави  та інші заходи.

Здійснювана антикризова  політика мала міжнародну підтримку, що забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного  фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного бюджету. Також ця підтримка дозволила  частково стримувати зменшення міжнародних  резервів Національного банку.

Найбільш результативним напрямком амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.         Застосування  методів державного регулювання економіки дає змогу створювати економічні  та првові умови, які  спонукають суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки. За допомогою адміністративних методів, держава здійснює управління суб'єктами ринкової діяльності, а використання правових методів дає змогу державі на законодавчому рівні регулювати економіку країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Державне регулювання економіки України  та межі втручання держави в економіку.

 

Межі необхідного втручання  держави в економіку. Насамперед це області, де перестає ефективно діяти  механізм ринкової саморегуляції і  потрібне термінове втручання держави.

По-перше, це правильна організація  грошового обігу.

В других, надання державою суспільних товарів. Механізм вільного ринку дозволяє задовольняти потреби, що виражаються в грошовій формі, через попит. Однак існують такі потреби, що неможливо вимірити в грошах і перетворити в попит. Мова йде про послуги колективного користування: національна оборона, державне керування, єдина енергетична система, національні мережі комунікацій, охорона суспільного порядку, вакцинація, хлорування питної води і т.д. Тут не обійтися без утручання держави в економіку.

По-третє, усунення державою наслідків зовнішніх ефектів. У процесах ринкового виробництва і споживання можуть виникати своєрідні дефекти, що не мають грошового вираження і не закріплені  ринком. Ці зовнішні ефекти порушують ринкова рівновага й обумовлюють неоптимальний розподіл ресурсів, що робить необхідним утручання держави в економіку.

Функції, виконувані державою по організації грошового обігу, наданню суспільних товарів і усуненню наслідків зовнішніх ефектів, складають максимальні границі його втручання в економіку вільного ринку. Разом з тим ці функції утворять мінімально необхідні границі регулювання реального ринку. Як видно, нерегульованого ринку взагалі не буває, тому що у визначеному впливі з боку держави бідує навіть ідеальний вільний ринок.

Якщо звернутися до реального конкурентного ринку, то виявляться нові області економічного життя, де виявляється обмеженість механізму ринку, що робить необхідним більш широку участь держави в господарських процесах. Сукупність таких областей визначає максимально припустимі границі втручання в економіку. Коротко позначимо ці сфери.

1. Перерозподіл доходів.

Ринок визнає справедливими  доходи, отримані в результаті вільної  конкуренції на ринках факторів виробництва, розміри доходів залежать від  ефективності вкладення факторів. У  суспільстві ж є люди, що не володіють  ні землею, ні капіталом, ні працею (непрацездатні, незаможні). Вони не беруть участь у  конкуренції, не одержують ніяких доходів. Існують і люди, що не мають роботу, але працездатні, вони не можуть знайти ринкове застосування своїй праці. Ринковий розподіл доходів незастосовний  до тих, хто зайнятий виробництвом суспільних товарів, їхній зміст стає задачею держави, а не ринку.

 

В усіх перерахованих вище випадках держава вправі втрутитися в перерозподіл доходів, тому що те, що справедливо з позиції ринкового  механізму , несправедливо з загальнолюдських норм моралі, порушує право людини на гідне існування в суспільстві.

Держава бере на себе задачу забезпечення правової бази і деяких найважливіших послуг, що є передумовою  ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правова база припускає такі міри, як надання  законного статусу приватним  підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів. Уряд установлює також законні "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. На основі законодавства держава виконує функції арбітра в області економічних зв'язків. Основні послуги, забезпечувані державою, включають застосування міліцейських сил для підтримки суспільного порядку, уведення стандартів виміру ваги і якості продуктів, створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг.

2. Конкуренція служить  основним регулюючим механізмом  в економіці. При конкуренції  індивідуальні виробники і постачальники  ресурсів можуть лише пристосовуватися  до бажань покупців, що ринкова  система реєструє і доводить  до відома продавців. Конкуруючих  виробників, що підкоряються волі ринкової системи, чекають прибуток і зміцнення їхніх позицій; долею же тих, хто порушує закони ринку, є збитки й у кінцевому рахунку банкрутство.

Ріст монополій різко змінює цю ситуацію. Держава намагається регулювати ситуацію двома способами. Воно утворює державні комісії для регулювання цін і встановлює стандарти на надані послуги. Федеральний уряд також використовує антимонопольні закони.

Механізм ринку не реалізує автоматично право на працю для тих, хто може і хоче працювати. Помітимо, що забезпечення зазначеного права не аналогічно наділенню всіх працездатних членів суспільства гарантованими робітниками місцями. Для ефективної роботи ринку потрібен оптимальний резерв робочої сили, з ряду причин у ринковій системі неминуча безробіття, що ставить перед державою чимало складних проблем. Його обов'язком стає регулювання ринку робочої сили з метою підтримки визначеного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, що втратила робочі місця.

3. Монополізм і інфляція - це дві важкі "хронічні  хвороби" ринкової економіки,  що має потребу в проведенні  антимонопольної й антиінфляційної  профілактики.

Суть державної антициклічної  політики, або регулювання господарської  кон'юнктури, полягає в тому, щоб  під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталові надаються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. В умовах тривалого і бурхливого підйому в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища розкрадання товарних запасів, ріст імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу над пропозицією і звідси необґрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача державного регулювання економіки пригальмувати ріст попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості скоротити надвиробництво товарів і перенагромадження капіталів і, таким чином, зменшити глибину і тривалість можливого спаду виробництва, інвестицій і зайнятості в майбутньому.

4. Розвиток фундаментальних  наукових досліджень із тривалими строками окупності, високим ступенем ризику і невизначеністю у відношенні прибутку практично не під силу ринковому механізмові. Тут держава стимулює структурну політику і науково-технічний прогрес. Та й ринок більш ефективно працює при комерційному освоєнні перспективних видів нової техніки і технології.

Держава проводить регіональну  політику, вирішуючи питання, що виникають  при впливі на ринкову економіку  історичних, національних, демографічних  і інших неринкових факторів. Регіональна  політика здійснюється за допомогою  фінансових стимулів і державних  капіталовкладень, що забезпечують привілегіювання  положення окремим галузям і  регіонам. В одних випадках підтримка виявляється галузям і територіальним одиницям, що знаходяться в стані затяжної кризи ; в інші - заохочується розвиток нових галузей і видів виробництв - носіїв науково - технічного прогресу, покликаних привести до прогресивних структурних змін усередині галузей, між галузями і у всьому народному господарстві в цілому, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності. У той же час можуть прийматися заходу для пригальмування надмірної концентрації виробництва.