Методи державного регулювання економіки

 

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

 

Кафедра  економічної  теорії

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з курсу «Макроекономіка» а тему:

 

Методи державного регулювання економіки

 

 

 

 

 

Студента групи  УПЕП-09-2     О. П. Пенцак 

 

Керівник

канд. екон. наук, доц.      Л. С. Любохинець

 

 

 

 

 

 

2010

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………....3

Розділ 1. Політика державного регулювання економіки

1.1. Політика державного  регулювання як складова господарської системи…………..7                                                

1.2. Концепції макроекономічної  рівноваги в системі ринкового  господарства як підґрунтя економічної  політики………………………………………………………………....11

Розділ 2. Теоретичні та методичні  засади правових та адміністративних методів державного регулювання економіки

2.1. Створення і регулювання  правової основи функціонування ринкової економіки……………………………………………………………………………………...........15

2.2. Адміністративні методи, що ґрунтуються на силі державної влади……………....24

2.3. Економічні методи, що  ґрунтуються на грошово-кредитній  і бюджетній політиці………………………………………………………………………………………….….29

Розділ 3. Державне регулювання  економіки України та межі втручання  держави в економіку…………………………………………………………………………………………...38

Висновки………………………………………………………………………………...….47

Список використаної літератури………………………………………………………….51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вичерпання чинників екстенсивного  економічного розвитку обумовлює постійне посилення уваги до пошуку нових  факторів прискорення економічної  динаміки, адекватних сучасному стану  розвитку світової економіки. Відтак запровадження  в Україні ефективних методів  державного регулювання економіки, на даному етапі розвитку нашої держави  є об’єктивною необхідністю, альтернативою  якій є занепад національної економіки, втрата економічного, а, можливо, й національного  суверенітету.

Отже, зайвим є переконування  громадськості та фахівців у необхідності радикальної активізації роботи органів державної влади до застосування ефективних методів управління економікою, які б надали суспільно-економічному розвиткові України нового, більш  прогресивного характеру. Між тим, так само зайве й констатувати, що попередні роки економічних реформ не створили необхідних умов для примноження  та зміцнення інтелектуального потенціалу українського суспільства, інноваційного  розвитку економіки, освоєння нових  високих технологій, подолання структурних  деформацій, успадкованих від адміністративно-командної  системи. Економічна динаміка досі не лише не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, а навіть не створила достатньо міцного підґрунтя для запровадження основ інноваційного розвитку.

Сучасна економіка надзвичайно  складна, вона покликана формувати  умови для найрізноманітніших  видів життєдіяльності людей. У  залежності від того, як організована економіка, на яких принципах ця організація  будується, можна визначити, які  задачі вона в стані вирішити, які  інтереси суспільства, різних соціальних груп вона може задовольнити.

У забезпеченні нормального  функціонування будь-якої сучасної економічної системи  важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної  оборони, виконувала певні функції в сфері економіки.

Державне регулювання  економіки - форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо не підпорядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу.

Метою цієї роботи є розгляд і аналіз такого важливого механізму, як регулювання економіки, а саме методів регулювання економіки. Більш докладно зупинимося на адміністративних, економічних та правових методах регулювання економіки.

Актуальність розгляду даної теми визначається наступними факторами. Багато фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути вирішені винятково ринковими механізмами і мають потребу в державній участі, яка ґрунтується на вище зазначених методах. До цих проблем відноситься насамперед розвиток соціальної сфери, що з пасивного елемента економічної системи перетворилася в одне з найважливіших джерел економічного росту. Зокрема, рівень освіти, кваліфікації робочої сили і стан наукових досліджень безпосередньо впливають на темпи і якість економічного росту, що підтверджено спеціальними дослідженнями. Надалі роль освіти і науки в економічному розвитку буде, цілком ймовірно, зростати за рахунок традиційних, матеріально-речових факторів виробництва. До числа інших нематеріальних факторів, що надають величезний вплив на стан робочої сили і продуктивність праці, на якість економічного росту, відносяться охорона здоров'я, соціальне забезпечення і стан навколишнього середовища. Високий рівень матеріального і духовного добробуту громадян, домінування середнього класу в структурі суспільства і, отже, реалізація принципів соціального партнерства визначають довгострокові економічні перспективи країни і її соціально-політичну стабільність.

Особливим фактором об'єктивного  посилення ролі держави виступає надзвичайно зросла соціально-організаційна  складність сучасної економіки, що порушує  звичайні функціональні зв'язки усередині  ринкової системи. Це явище «інституціональна  ригідність» виявляється в тім, що фундаментальні ринкові перемінні, теоретично здатні змінюватися як убік збільшення, так і убік зниження. У сучасному суспільстві зазвичай змінюються тільки в одну сторону, через  опір правових інститутів і організацій, змінам в іншому напрямку (зазвичай навіть при погіршенні ділової кон'юнктури  абсолютний рівень цін і зарплати не знижується). Сучасна економіка значною мірою втратила гнучкість, що була притаманна ранньому капіталізму.          

Одним із перших хто обґрунтував  об'єктивну необхідність і практичне  значення державного регулювання економіки  був видатний англійський економіст  Джон Мейнард Кейнс (1883—1946). Він започаткував такий напрямок економічної теорії як кейнсіанство. Основні представники: Джон Річард Хікс (1904 - 1989), Елвін Хансен (1887 - 1976), Пол Самуельсон (нар. 1915), Франко Модільяні (нар. 1918), Дон Патінкін (1922 - 1995) також досліджували механізм державного регулювання економіки.

Заслугою Кейнса є те, що він, виступивши проти традиційної  класичної теорії, обґрунтував об'єктивну  необхідність і роль державного регулювання  ринкової економіки, з'ясував основні  засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення рівня  зайнятості як фактора зростання  доходів населення; проведення раціональної фіскальної політики тощо.

Теорії неокласичного, неоліберального, неоконсервативного напрямку (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія "економіки пропозиції" тощо) визнають необхідність державного втручання  в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і  віддають перевагу непрямим (опосередкованим) методам державного впливу.

Монетаризм — економічна школа, яка пропагує відмову від  широкого втручання держави в  економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме — регулюванню грошового  обігу. Монетаризм  визнає виняткову  важливість грошей в економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни  головним фактором економічної кон’юнктури  та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики –  прямого регулювання темпів зростання  грошової маси на противагу іншим  методам впливу, насамперед, фіскальній політиці та грошово-кредитному регулюванню, орієнтованому на вплив через  процентні ставки.  Представники монетаризму: М. Фрідмен, Г. Шварц, К. Бруннер, А.Мелцер, Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден, Д. Лейдлер.

Об’єктом даної роботи стали методи державного регулювання економіки України. Регулювання державою економіки є сьогодні чи не найважливішою умовою розвитку держави.

Предметом даної роботи стало охарактеризування діяльності комітетів, які приймають участь у контролі, щодо виконання правових, адміністративних та економічних методів державного регулювання економіки.

Метою даної роботи – розглянути методи державного регулювання економіки та шляхи їх впровадження, а також результати діяльності певних комітетів, що контролюють механізм державного втручання в економіку. Для реалізації поставленої задачі був зроблений аналіз навчальної і загальноекономічної літератури.

Завданням даної роботи виступає розкриття суті правових, адміністративних та економічних методів державного регулювання економіки та їх впровадження на теренах нашої держави.

Перший розділ роботи присвячений  розгляду питання про поняття  державного регулювання економіки  та концепції макроекономічної рівноваги  в системі ринкового господарства як підґрунтя економічної політики. Другий розділ розглядає суть методів  державного регулювання та застосування цих методів на практиці.. Останній розділ  торкається держаного регулювання  економіки України та межі втручання  держави у національну економіку.

Державне регулювання економіки має важливе значення для економічного і соціального розвитку країни. При цьому, здійснюючи регулювання економіки, держава використовує широкий набір засобів і методів впливу на економіку, таких як бюджет, податки, кредитно-грошова політика, економічне законодавство і т.д.

Зниження соціальних і інших витрат перехідного періоду зв'язано з глибоким усвідомленням усіма членами суспільства характеру змін, цілей і задач трансформації. Крім цього, необхідна величезна організаційна робота з погодженості всіх елементів перетворення суспільства, забезпечення гарантій по всіх аспектах його безпеки.

Усе це, я вважаю, підкреслює необхідність активної ролі держави, усіх її інститутів у творчому, а не руйнівному процесі. У цей період держава не може піти з економіки. Потреба в її діяльності як гарантії стабільності і благополуччя в сьогоденні і майбутньому зростає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Політика державного регулювання економіки

Політика державного регулювання як складова господарської  системи.

Державне регулювання  економіки — це система заходів  задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Методи ДРЕ класифікуються за двома  ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ  поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

Методи непрямого регулювання  — це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.

До методів непрямого регулювання  належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

Основними формами ДРЕ є централізоване регулювання економіки, яке проявляється у коротко- і довгостроковій державній економічній політиці.

Короткострокове або емпіричне, державне регулювання набуло поширення в  західних країнах у перед- та повоєнні роки. Це був комплекс антикризових і антициклічних заходів держави, спрямованих на пом'якшення наслідків  економічної кризи, згладжування циклічного характеру розвитку економіки в  цілому. Характерною рисою короткострокового  регулювання є те, що його заходи з’ясовуються разом з нагромадженням кризових явищ і розвитком самої кризи, а тому заздалегідь не плануються. Воно здійснюється і прямо, і опосередковано через політику прискореної амортизації, субсидії, державну допомогу окремим фірмам чи галузям, дисконтну політику (підвищення або зниження облікових ставок на купівлю векселів). Головними серед опосередкованих інструментів впливу є: державне регулювання норми відсотка, одержавлення емісійних банків, державна закупівля. Безпосередніми об'єктами поточного емпіричного регулювання є попит, зокрема обсяг платоспромож-ного попиту, і пропозиція, тобто інвестиційні дії компаній.