Методи державного регулювання економіки

На думку Р. Дж. Гоутрі, ці процеси регулюються відповідною  грошово-кредитною політикою центрального банку країни. Він вважав, що грошовий потік складається в основному  з кредитних засобів (чеків, векселів та інших кредитних паперів), а не з готівки. Оскільки кредитні засоби створюються банком, то їм і відводиться головна роль при визначенні обсягу і швидкості грошового потоку.

За монетарною концепцією господарської кон'юнктури Р. Дж. Гоутрі, фаза пожвавлення економічного циклу починається тоді, коли банки  видають позики на сприятливих для  тих, хто позичає, умовах, тобто за якомога нижчий процент і у великій кількості, оскільки дешевий і необмежений кредит стимулює ділову активність. Процес активізації господарської кон'юнктури, який починається в резултаті влиття в економіку кредитних ресурсів, далі посилюється завдки взаємозалежності між динамікою зростання товарних цін і збільшенням попиту на позичковий капітал. Господарське піднесення три-ває доти, поки банки з якихось причин не обмежують кредити функціонуючим господарським суб'єктам. Кредитна рестрикція банків обумовлює послаблення грошового потоку в господарство, обсяг сукупного попиту зменшується, в результаті чого фаза піднесення змі-нюється спадом. Цей зворотний процес супроводжується явищами, протилежними тим, які відбувалися при кредитній експансії банків, а саме: обмеження кредиту зумовлює сповільнення швидкості грошо-вого обігу, зниження товарних цін тощо.

Як і інші прихильники  монетарної теорії кон'юнктури, Р. Дж. Гоутрі дотримувався думки, що грошово-кредитні чинники є вирішальними в розвитку економічного циклу і його регулюванні. Він і його послідовники стверджували, що, доки розширюється кредит, виникнення кризи малоймовірне. Криза є прямим наслідком кредитної рестрикції. Якби кредит не обмежувався, то активна фаза торгово-промислового циклу могла б тривати безмежно.

Вважаючи, що циклічні коливання  залежать від банківських операцій і що регулюванням кредиту можна  усунути ці коливання, Р. Дж. Гоутрі писав: "Своєчасна інтервенція центральних банків світу, яка перешкоджає експансії кредиту, перш ніж вона зайде надто далеко, звільнить від необхідності його наступного скорочення. Рівень цін в усьому світі стане відносно стабільним, безробіття і фінансові кризи, пов'язані із зниженням цін, будуть знищені".

"Велика депресія" початку  30-х років XX ст., яка глибоко  потрясла світове ринкове господарство, довела, що в нових економічних умовах використання лише кредитно-грошових важелів регулювання економіки дає вкрай обмежений і малоефективний ре-зультат. Для забезпечення належних темпів економічного зростання і повної зайнятості всіх виробничих і трудових ресурсів в умо-вах високомонополізованої економіки необхідним стало впровад-ження і функціонування нової системи господарювання. Надзви-чайно важливу роль в її теоретичній розробці відіграли праці Дж. Кейнса, а у практичній реалізації - "новий курс" президента США Ф. Д. Рузвельта.

У господарське життя впроваджувалися  нові методи макроекономічного регулювання. Виникла необхідність "вмонтувати" в економічну систему більш ефективні "стабілізатори". Йшлося передусім  про використання в процесі регулювання  економічних процесів фіск альної політики (податки, амортизаційні відрахування, бюджетні надходження і витрати, субсидії виробникам тощо), яка мала доповнити кредитно-грошову політику. В зв'язку з цим виникла потреба  теоретично осмислити нові явища, зокрема  переглянути кон-цепцію економічної  ролі держави. Замість констебля - "поліцейського", яким вона була в попередніх умовах, держава стала власником численних засобів виробництва, фінансових і матеріальних ресурсів, такою могутньою силою, яка може суттєво впливати на хід промислового циклу, здійснювати пряме регулювання економіки.

Для розквіту держави, важливу  роль відіграє саме втручання її у  різні галузі економіки. І від того, яким способом і якою мірою держава здійснює свою політику, щодо державного регулювання, залежить розвиток держави. Важливу роль у побудові взаємовідносин держави і різних гілок промисловості відіграє, такий важливий фактор, як розробка плану дій відповідно до праць науковців у цій сфері.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Теоретичні та методичні засади правових та адміністративних методів державного регулювання економіки

 

2.1. Створення і  регулювання правової основи  функціонування ринкової економіки.

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для       виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації.

Правове регулювання економіки  має свій предмет, оскільки пов'язане  з юридичним визначенням засобів, інструментів і процедур реалізації державної влади. Предметом правового регулювання економіки є:

• відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;

• відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу  повноважень, визначення їхнього правового  статусу;

• відносини між суб'єктами господарської  діяльності (виробник — посередник, замовник — підрядчик, боржник — кредитор, власник — орендар і т. ін.);

• економічні відносини між людьми, залученими в державно-управлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем.

Стрижнем правового регулювання  є розробка та юридичне закріплення норм (правил) поведінки суб'єктів економічних відносин. Традиційно в кожній нормі виокремлюють три основні елементи: гіпотезу, диспозицію й санкцію. Гіпотеза — це такий елемент норми, в якому зазначаються умови, обставини, ситуації у сфері економічних відносин, з настанням яких норма набирає чинності. Диспозиція — частина норми, яка визначає права або обов'язки учасників відносин. Санкція — це та частина норми, яка передбачає заходи адміністративно-правового примусу в разі невиконання обов'язків учасниками економічних відносин.

Якість правового регулювання  залежить від того, як законодавчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами , до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

Основними формами правового регулювання  економіки в  Україні є: Конституція  та закони України; укази й розпорядження  Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради,  постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються:

 • права і свободи людини  і громадянина, гарантії цих  прав і  свобод; основні обов'язки  громадянина;

 • засади використання природних  ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

 • основи соціального захисту,  форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

• правовий режим власності;

• правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

• засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

• засади регулювання демографічних  та міграційних процесів;

• організація і діяльність органів  виконавчої влади, основи державної  служби, організації державної статистики та інформатики і т. д.

Виключно законами України визначаються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.            Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.        Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів.    Основні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у законах України "Про розвиток конкуренції і обмеження монополістичної діяльності", "Про демонополізацію та конкуренцію.    Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.  Відповідно до статті 1 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.       Основним завданням Антимонопольного комітету України згідно зі статтею 3 зазначеного Закону є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю  за дотриманням законодавства  про захист економічної конкуренції  на засадах рівності суб’єктів  господарювання перед законом  та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення  порушень законодавства про захист  економічної конкуренції; 

2) контролю за концентрацією,  узгодженими діями суб’єктів  господарювання та регулюванням  цін (тарифів) на товари, що  виробляються (реалізуються) суб’єктами  природних монополій; 

3) сприяння розвитку добросовісної  конкуренції; 

4) методичного забезпечення застосування  законодавства про захист економічної  конкуренції.

Виконання Антимонопольним  комітетом покладених на нього законодавством завдань у 2009 році відбувалося за умов істотного негативного впливу на національні ринки світової фінансово-економічної кризи.

У 2009 році до Антимонопольного комітету України надійшло 5987 заяв та подань з приводу порушень законодавства  про захист економічної конкуренції (за 2008 рік – 4923).

 

 

 

 

 

Таблиця 1.1.

Кількість заяв та звернень, отриманих Антимонопольним  комітетом, та проведених перевірок [22]

 

Рік	2008	2009
Загальна кількість розглянутих  заяв, скарг, інших звернень з приводу  порушень законодавства про захист економічної конкуренції – одиниць	4923	5987
Загальна кількість проведених перевірок – одиниць	660	900

 

Відповідно до звіту Антимонопольного комітету України за 2009 рік, маємо такі дані, щодо діяльності цього комітету.

Протягом 2009 року органами Комітету проведено 900 перевірок дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції (у 2008 році – 660), в тому числі 739 перевірок суб’єктів господарювання та 161 перевірка державних органів. За результатами цих перевірок розпочато розгляд 404 справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та надано 216 рекомендацій щодо припинення дій (бездіяльності), що містили ознаки таких правопорушень.[22]

Крім того, внаслідок безпосереднього  виявлення ознак порушень законодавства  про захист економічної конкуренції  працівниками органів Комітету, в  тому числі на основі аналізу інформації про стан ринків розпочато розгляд 940 справ про правопорушення.

Протягом року розглянуто з визнанням вчинення порушень 1966 справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (за 2008 рік – 1616) та надіслані рекомендації стосовно припинення 1494 дій (бездіяльності), що містили ознаки порушень, які були виконані. [22]

За результатами вжитих Комітетом  заходів прийнято рішення про застосування передбаченої законом відповідальності стосовно 3885 порушень законодавства про захист економічної конкуренції (за 2008 рік – 3234 порушень). З них 1477 стосувалися порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем (на 12,7 відсотка більше, ніж у 2008 р.), 584 – антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання (у 2,3 рази більше, ніж за 2008 рік), 716 – антиконкурентних дій державних органів (на 0,14 відсотка менше, ніж у 2008 році), 175 – недобросовісної конкуренції (у 2,8 разу більше, ніж у 2008 р.). [22]

 

Рис. 1.1. Структура порушень законодавства про захист економічної конкуренції, припинених Комітетом у 2009 році [22]

Основними ринками, на яких виявлені порушення законодавства  про захист економічної конкуренції, були ринки агропромислового комплексу, житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного  комплексу, охорони здоров’я, будівництва  та будівельних матеріалів, транспорту, обслуговування та ремонту автомобілів, послуг землевпорядкування, зв’язку та телекомунікацій.

Протягом 2009 року на порушників законодавства про захист економічної  конкуренції було накладено штрафів  у загальному розмірі 289,8 млн. грн (у 2008 році – 13,3 млн. грн). З них 7,2 млн. грн накладено за порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, 275,8 млн. грн – за порушення у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем, 2,3 млн. грн – за порушення у вигляді недобросовісної конкуренції та 4,5 млн. грн – за порушення інших видів. Всі ці дані свідчать про ефективність роботи Антимонопольного комітету. [22]

Протягом року внаслідок  розгляду справ про порушення  законодавства про захист економічної  конкуренції, виконання рекомендацій органів Антимонопольного комітету щодо припинення дій, що мали ознаки таких порушень, юридичним та фізичним особам відшкодовано завдану шкоду в розмірі 11,2 млн. грн (в 2008 р. – 8,6 млн. грн). [22]

Припинення зловживання  монопольним становищем з боку ТОВ  “Ринок Північний” (м. Одеса) щодо стягнення з підприємців подвійної плати за спожиту електричну енергію, мало наслідком зниження орендної плати в середньому на 39 відсотків та нарахування плати за електроенергію лише за показниками індивідуальних лічильників. При цьому, споживачам шляхом перерахунків повернуто 375 тис. грн неправомірно нарахованих раніше коштів.