Методи державного регулювання економіки

Унаслідок припинення органами Комітету порушень законодавства про  захист економічної конкуренції  попереджені прямі втрати юридичних  та фізичних осіб у розмірі 148,8 млн. грн. [22]

До прикладу, припинення антиконкурентних узгоджених дій автоперевізників у м. Луганську, які могли призвести до  встановлення завищених тарифів на проїзд, відвернуло економічно необґрунтовані та неправомірні витрати луганчан у розмірі понад 2,3 млн. грн на рік, припинення антиконкурентних узгоджених дій 17 приватних автоперевізників на маршруті “Рівне – Березне” забезпечило зменшення тарифів на 14 відсотків, внаслідок чого попереджено необґрунтовані витрати громадян у розмірі 759 тис. грн протягом 2009 року, економічний ефект від зменшення цін на лісопродукцію внаслідок припинення зловживання монопольним становищем з боку ДП “Болехівський лісгосп”, “Коломийський лісгосп” та “Вигодський лісгосп” (Івано-Франківська область) склав 1,72 млн. грн на рік. [22]

 Запобігання монополізації товарних ринків та обмеженням конкуренції на них шляхом контролю над узгодженими діями, концентрацією суб’єктів господарювання.

Протягом 2009 року органами Антимонопольного комітету України розглянуто 59 заяв про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (в 2008 році – 65 заяв). За результатами їхнього розгляду у 45 випадках на здійснення заявлених узгоджених дій надано дозвіл. [22]

Протягом 2009 року суб’єктам  господарювання надано 46 попередніх висновків з питань необхідності одержання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання та можливості його одержання. [22]

Рис. 1.2. Розгляд заяв про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (2008 – 2009 роки) [22]

Протягом звітного року Комітетом було надано дозвіл на 480 випадків концентрації суб’єктів господарювання.

У 118 випадках учасники концентрації відмовилися від її здійснення до прийняття рішення  Комітету, або заяви було повернуто  заявникам без розгляду. Найбільш поширеними видами концентрації суб’єктів  господарювання, на які органи Комітету протягом 2009 року надавали дозвіл, були придбання акцій (часток, паїв) – 82 відсотка загальної кількості, набуття контролю в інших формах – 5 відсотків, спільне створення суб’єкта господарювання – 3,33 відсотка.           Протягом 2008 року органами Антимонопольного комітету України наданий 131 висновок щодо кваліфікації дій відповідно до статті 14 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Участь Комітету у заходах із сприяння розвитку добросовісної конкуренції

У звітному році Антимонопольний  комітет взаємодіяв з питань сприяння розвитку конкуренції з 1140 органами державної влади, органами місцевого  самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, у тому числі з 1101 місцевим та 39 загальнодержавними. Фахівці Комітету брали участь у роботі 193 міжвідомчих органів, у тому числі 155 на місцевому та регіональному рівні, та 38 – на загальнодержавному. Для поглиблення взаємодії між органами державної влади Комітетом були укладені угоди з Міністерством аграрної політики України та Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. [22]

Протягом 2009 року органами Антимонопольного комітету України опрацьовано 14 приватизаційних документів (головним чином, уточнених планів розміщення акцій). Незначна кількість розглянутих документів з питань перетворення державної власності пояснюється уповільненням темпів приватизаційних процесів у звітному році.

У межах взаємодії з іншими державними органами у 2009 році Антимонопольним комітетом України здійснені 48 спільних перевірок монопольних утворень, за результатами яких виявлені ознаки 13 порушень законодавства про захист економічної конкуренції та 16 інших порушень законодавства. Здійснено 1052 заходи з координації діяльності органів Комітету з правоохоронними органами. До цих органів подано 23 матеріали щодо наявності ознак злочинів. [22]

 Розвиток законодавства про захист економічної конкуренції, методологічного та кадрового забезпечення виконання основних завдань Комітету

У 2009 році з метою вдосконалення  правових засад державного захисту економічної конкуренції в Україні був розроблений проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення доказів у справах, що розглядаються органами Антимонопольного комітету України”. З метою вдосконалення окремих процедурних питань, пов’язаних із реалізацією органами Антимонопольного комітету України повноважень з контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції та захисту інтересів суб’єктів господарювання і споживачів від його порушень, Комітетом було прийнято розпорядження від 19.05.2009 № 168-р “Про затвердження Змін до Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”.

Для забезпечення вдосконалення  державного контролю за додержанням  законодавства про захист економічної  конкуренції, захисту інтересів  суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень під час здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання та реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів господарювання Комітетом було прийнято розпорядження від 21.07.2009 № 258-р “Про затвердження Змін до Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції”. Наслідком прийняття акту стало врахування специфіки підготовки та оформлення результатів позапланових виїзних перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції у Положенні про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою посилення підтримки  й захисту економічної конкуренції, підвищення ефективності захисту суспільства  від негативних наслідків, які можуть для нього породжувати обмеження  конкуренції внаслідок узгодження ринкової поведінки суб’єктів господарювання, Комітетом було прийнято розпорядження  від 28.08.2009 № 350-р “Про затвердження Зміни до Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання”. Акт дозволяє запобігти поширенню загального дозволу Типових вимог на узгоджені дії суб’єктів господарювання, які належать до “жорстких картелів”, зокрема, під час участі суб’єктів господарювання у торгах, аукціонах, конкурсах, тендерах. Крім того, акт сприяє підвищенню рівня правової впевненості суб’єктів господарювання, що мають намір вчинити узгоджені дії, щодо їхньої правомірності, але не мають належного досвіду роботи за умов застосування відповідних норм законодавства про захист економічної конкуренції, а також знижує ризик вчинення ними порушень законодавства про захист економічної конкуренції у випадках, коли їх складно оцінити.                       За результатами проведеної Антимонопольним комітетом України у 2009 році роботи, Комітетом підготовлено проект Концепції реформування системи державної допомоги суб'єктам господарювання, який було узгоджено з 20 міністерствами та установами, які входили до складу відповідної міжвідомчої робочої групи. Метою Концепції є забезпечення реформування системи державної допомоги, зокрема підвищення прозорості її функціонування, мінімізація негативного впливу державної допомоги на конкуренцію та міжнародну торгівлю та адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Концепцію реформування системи державної допомоги суб'єктам господарювання було схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.01.2010 № 81-р.

Бачення та пропозиції Комітету щодо основних проблем забезпечення захисту економічної конкуренції  в України, шляхів їхнього вирішення  було викладено у “Концептуальних  засадах удосконалення системи  захисту економічної конкуренції  в Україні”, направлених до Комітету з економічної політики Верховної  Ради України 31 березня 2009 року. У 2009 році Центром комплексних досліджень з питань Антимонопольної політики було виконано дослідження за 9 темами, зокрема, оцінка стану та тенденції розвитку конкурентного середовища в Україні, узагальнення практики застосування окремих норм законодавства про захист економічної конкуренції, підготовка посібника з питань організаційно-правових засад захисту економічної конкуренції в Україні, розроблено певні інструментальні засоби моделі автоматизованої системи дослідження товарних ринків.

Протягом року вжито заходів  із зміцнення керівної ланки територіальних відділень Комітету: нових голів  територіальних відділень призначено у Хмельницькому, Чернівецькому  обласних, Київському та Севастопольському  міських відділеннях, заступників  голів – у Донецькому, Запорізькому, Харківському обласних територіальних відділеннях.

2.2. Адміністративні  методи, що ґрунтуються на силі державної влади.

Адміністративні методи регулювання  ринку виражають по суті пряме  управління з боку держави і включають  застосування системи державних  замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації  виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів  виявляється багатогранне – залежно  від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою  недопущення на споживчий ринок  неякісної продукції, впорядкування  підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії – спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької  діяльності на здійснення окремих її видів(пошук та експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської  зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво  і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної  практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).

Дозволи (ліцензії) видаються також  спеціалізованим підприємствам  на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних  підприємств, на здійснення діяльності по оформленню та реєстрації документів щодо права власності на квартири (будинки).

Дозволи необхідні на діяльність по випуску та обігу цінних паперів, експорт деяких видів товарів, на право здійснення операцій з валютними  цінностями.

Квотування(як метод державного регулювання) – означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної  діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота  також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота).

В Україні квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввозу  в країну. У даному випадку вона несе у собі завдання найбільш ефективно  і економне використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.

Система санкцій – це заходи, які  передбачає держава або законодавство  проти порушення або невиконання  суб'єктами ринку встановлених умов діяльності.(Сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).

Економічні санкції передбачаються і в міжнародних договорах, пов'язаних з обміном товарів, наданням кредитів та з іншими економічними відносинами  між країнами.

Система норм і стандартів(як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію  діяльності суб'єктів господарської  та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього  середовища з боку держави через  встановлення міри або вимог щодо їх стану.

Норма – науково  обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив – по елементна  складова норми, яка характеризує ступінь  використання ресурсу на одиницю  виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.ін.).

До основних норм, якими держава  регулює різні сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і  нормативи затрат праці, норми і  нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і  запасів сировини, норми і нормативи  охорони навколишнього середовища тощо.

Стандартизація – це  встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а  також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами  упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва. Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.         Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку. Держава здійснює адміністративний вплив через: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.           Державне регулювання цін – це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.        Державне регулювання цін – це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити кілька таких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.      Перша – запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових відносин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.   Друга – стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі "зарплата – ціни" і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовуються дуже рідко. Найбільшого поширення набули інші методи регулювання цін: тимчасове "заморожування" (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, використання граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.         Третя – забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими цінами на товари першої необхідності.      Четверта – захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигідним імпортування іноземних товарів і, навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує механізм дотування національних виробників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари підвищує їх ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через механізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до необхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних методів (квотування, ліцензування).         П'ята – стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Ця ціль реалізується передовсім за умов переходу до ринкових відносин. На цьому етапі, коли практично немає конкуренції, кожне підприємство поводить себе як монополіст – підвищує ціни й скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати і прибутку. При цьому, вільно визначаючи в собівартості (а отже, в ціні) своєї продукції частку оплати праці, виробник прагне якось компенсувати це за рахунок споживача. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі є головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції.  Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передовсім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємства, що займають монопольне становище на ринку. Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках – місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, мінеральні добрива для сільського господарства, синтетичні смоли і пластмаси, гірничошахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що займають монопольне становище, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки залізниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства тощо), так і інші утворення (хлібокомбінати, підприємства міського електротранспорту, управління ритуальних послуг, метрополітен тощо).