Лекции по "Международной экономике"

Лондон, Нью-Йорк, Токіо – на них припадає 55% світової торгівлі валюти  (від 161 до 464 млрд. дол. у день, долар і євро)

На іноземні банки у Лондоні  припадає –79%, у Нью-Йорку – 46%, у  Токіо – 49% торгівлі валютою.

Сінгапур, Гонконг, Цюрих, Франкфурт  – 76-105 млрд. дол.

Ключові елементи фінансової революції

• поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,
• формування системи  міжнародних фінансових інститутів.
• швидкий розвиток фінансових інновацій .

 1. Провідні країни світу – США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль щодо руху капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979р., а у 1986р. у країні було проведено реформування ринку акцій – так званий “великий шок”. США у 80-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочала лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та взаємопереплетіння національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові і навпаки.

 2. Особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

 3. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явились нові фінансові інструменти. Прискорення потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій.

Формування світового фінансового  ринку стало основою колосальної  експансії глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 1992-1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем.

У зв’язку з подіями, що відбуваються у світовому фінансовому  середовищі спостерігається скорочення обсягів світового валютного  ринку.

 Найбільше всього скоротилася торгівля на ринках “спот”, де середньоденний обсяг торгів скоротився з 568 мільярдів доларів до 387 мільярдів доларів. Обсяг торгівлі свопами скоротився з 734 млрд. до 656 млрд. доларів. І лише торгівля ф’ючерсними контрактами  зросла незначним чином до 131 млрд. доларів.

Головними причинами  скорочення обсягів міжнародного валютного  ринку на думку експертів Банку  Міжнародних Розрахунків були:

• введення євро;
• зростаюча доля електронного брокінгу на міжбанківському спот ринку;
• процеси консолідації в банківській галузі;
• більш значний рівень неприйняття ризиків операторами ринку після фінансової кризи 1998 року;
• консолідація в промислових галузях, що призвело до скорочення кількості клієнтів та зменшенню обсягів операцій.

Суперечливість, неоднозначність  розгортання процесу глобалізації взагалі й міжнародних фінансових відносин зокрема підтверджуються нерівномірним розвитком окремих сегментів світового фінансового ринку, з одного боку, і далеко не однаковим впливом міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн - з іншого.

3. Глобальні  проблеми: причини виникнення та  шляхи вирішення

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація  глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).
2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).
3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).
4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил.

Демографічний вибух  спричиняє загострення таких  глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, а також екологічно чистих технологій.

Екологічна  проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води. З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною  і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин. Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини.

Шляхи вирішення екологічної проблеми. Основними шляхами вирішення екологічної проблеми є: швидкий розвиток і використання основних видів самовідновлюваної енергії; структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного жителя планети виробляється 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у розвинених країнах світу. У зв’язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва.

Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем є: зміна механізму ціноутворення на природні ресурси; об’єднаним зусиллям розвинених держав протиставити стратегію об’єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та паливних ресурсів; проведення прогресивних аграрних перетворень; об’єднання зусиль всіх країн для вирішення глобальних проблем, значно збільшити витрати на усунення екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь та скорочення воєнних витрат; використання комплексу економічних заходів управління якістю навколишнього середовища.

5. Міжнародне регулювання глобальних проблем.

 

В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.

Міжнародні організації можна поділити за декількома принципами на:

1. Міждержавні (міжурядові) та недержавні.
2. Універсальні і спеціалізовані.
3. Організації загальної компетенції і спеціальної компетенції.
4. Міждержавні та наддержавні організації.
5. Відкриті організації і закриті.

Ми будемо класифікувати за напрямками їх діяльності та об'єктами регулювання (рис. 1). У відповідності з такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації можна поділити на:

а) організації, призначені для рішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. Сюди відносять організації системи ООН, ОЕСР, Рада Європи й ін.;

б) організації, які регулюють  світові фінансові ринки і  міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.);

в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торгівельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.);

г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

Міжнародні  організації системи ООН.

ООН займає, безумовно, центральне місце  серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко переоцінити. Членами ООН є 185 держав.

Офіційні цілі ООН: підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів; розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів; здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей; виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети.

До числа головних органів відносять: Генеральна асамблея (ГА); Рада безпеки (РБ); Міжнародний  суд і Секретаріат. Допоміжні  органи, що виявляться необхідними, засновуються у відповідності до Статуту.

Розглянемо внутрішню  структуру міжнародних економічних  організацій в системі ООН (рис. 2).

Генеральна  асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту організації.

Економічна  і соціальна рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН. До функцій ЕКОСОР належать: проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області економічної та соціальної сфери; обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому.

Крім безпосередніх органів ООН до системи входять спеціалізовані установи та міжурядові організації (рис. 3)

Організації системи  ОЕСР та інші МО загальної компетенції.

Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) заснована у 1961 р. на базі Організації європейського економічного співробітництва. Членами ОЕСР є 28 промислово розвинутих країн. Основною функцією ОЕСР є координація економічної політики країн-учасниць з метою пом'якшення протиріч, що виникають у світовій системі господарювання. Серед найбільш важливих напрямків діяльності ОЕСР – питання регулювання міжнародної торгівлі, стабілізації валютно-кредитної системи, проблеми взаємовідносин з країнами, що розвиваються. Проте рішення, прийняті з цих питань, носять рекомендаційний характер і рідко призводять до узгоджених дій.

“Група  семи” або “Велика сімка”, “G7”, є організацією самих економічно потужних країн ОЕСР. Вона була заснована у 1975 р. для вирішення глобальних фінансових і валютних питань, але згодом функції групи постійно розширювались, і зараз на щорічних зустрічах глав урядів обговорюється весь спектр глобальних проблем. Великобританія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія, що входять до групи, забезпечують зараз близько 60% світового ВВП, і цей факт пояснює і визначає великий вплив “Великої сімки” на розвиток світової економіки.

Міжнародне  енергетичне агентство (МЕА) є автономним органом в рамках ОЕСР. Основними напрямками діяльності МЕА є: сприяння країнам-членам на основі довгострокового співробітництва у розвитку різноманітних джерел енергії шляхом заохочення ефективного використання вугілля, природного газу, гідроенергії, ядерної енергії, відновлених джерел енергії з урахуванням екологічних факторів; здійснення заходів з подолання надзвичайних ситуацій шляхом створення резервних запасів; скорочення споживання нафти; можливості швидкого переключення з нафти на інші види палива; збільшення місцевого виробництва енергії; підтримка на постійній основі системи розподілу нафти у надзвичайних ситуаціях; проведення аналізу політики країн-членів в області енергетики з метою сприяння ефективному використанню та збереженню енергоресурсів, аналізу використання джерел, альтернативних нафті; проведення досліджень світового ринку нафти; технологій в області енергетики.

Крім міжнародних організацій систем ООН і ОЕСР є цілий ряд організацій загальної компетенції, тобто, що займаються всім спектром соціально-економічних проблем: Рада Європи, Співдружність націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

 

ЛІТЕРАТУРА

Основна: