Лекции по "Международной экономике"

Розширення ЄС буде сприяти економічному розвитку країн з перехідною економікою, які вступають до ЄС, за наступних умов:

• прийняття до ЄС не повинно перетворитись в односторонній диктат, який зобов’язані прийняти країни, що вступають. Це – процес партнерства, в якому повинні враховуватись інтереси та прагнення країн, що вступають.
• новий процес прийняття вимагає інституційних змін набагато більш масштабних, аніж було необхідно раніше. Потрібен відносно тривалий перехідний період, щоб здійснити ці зміни та забезпечити конкурентоспроможність країн-претендентів.
• існуючі члени ЄС повинні допомагати претендентам в процесі вступу до Союзу. Вони не повинні створювати зайвих перешкод для процедури, яка буде значним внеском в єдність і благополуччя Європи.

Розширення ЄС виглядає вже не як злиття, а швидше як поглинання Євросоюзом чергової партії держав, що приєднуються. Не випадково ряд спостерігачів спеціально застерігають його лідерів від імперських амбіцій, входження в роль метрополії Європи. Щоб не виглядати як колонізатор, вважають вони, - Євросоюз не повинен створювати враження, що приєднання означає просте копіювання в даних країнах правопорядку, політик і структур Співтовариства і що від самобутності, яка склалася в іншій Європі, не залишиться нічого, що заслуговує на збереження.

Інтеграційні процеси  в Євразійському регіоні

1. Співдружність незалежних держав (СНД)

2.  ОДЕР ГУАМ

3. Євразійське економічне  співтовариство (ЄврАзЕС)

4. Єдиний економічний простір  (ЄЕП)

5. Шанхайська організація співробітництва  (ШОС)

Співдружність Незалежних Держав було створено в якості регіонального  співтовариства держав у відповідності  з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською  декларацією та протоколом до Мінської угоди. Члени: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Україна, Узбекистан.

Цілі: обов'язкове виконання взятих на себе у рамках СНД міжнародних обов'язків; невтручання у внутрішні справи; дотримання територіальної цілісності та недоторканість границь СНД; обов'язкове дотримання міжнародних норм у галузі прав людини та основних принципів щодо прав національних меншин; об'єктивне представлення суспільно-політичного життя у засобах масової інформації держав-членів, недопущення розповсюдження повідомлень, які можуть спричинити міжнаціональні конфлікти; заборона діяльності політичних партій та угруповань, що основані на ідеях фашизму, расизму, міжнародних конфліктах тощо.

З моменту підписання Договору про  створення СНД опрацьовувались  питання по організації співробітництва, перш за все по зовнішній, економічній  та фінансовій політиці.

Інтеграційні об'єднання в Америці

1. Південноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) 1994 р.
2. Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР)  березень 1991 р.
3. Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), 1965-1973 рр.; Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), 1973 р.;
4. Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), 1960-1980 рр., у 1980р. – замінено на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ)
5. Організація американських країн
6. ЛАЕС.
7. Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА) ;
8. Андська група (Андський пакт або Картахенська угода), 1969 р.;
9. Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1960 р..

Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними  змінами в системі світових господарських  зв'язків, що набули характеру стійкої  планетарної тенденції. Вона є продуктом прогресуючого процесу інтернаціоналізації господарського життя, взаємопроникнення і взаємопереплетення національних економік, значна частина яких перетворилася в потужні продуктивні сили, що переросли можливості внутрішнього сукупного попиту й активно шукають нових ринків (товарів, послуг, капіталів, новітніх технологій) за межами власних державних кордонів.

У такому просторі роль Північної  Америки визначається тепер уже  не силою впливу США на світогосподарські  зв'язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.

Так, у Західній півкулі інтеграційні тенденції знайшли своє продовження в Латиноамериканському регіоні у спільному ринку групи країн Південного Конусу – МЕРКОСУР, а на Північноамериканському континенті в зоні вільної торгівлі – НАФТА, що заявила про себе як тристороннє економічне інтеграційне об'єднання континентальних масштабів, що включає Мексику, США і Канаду.

Найбільше розвиненим інтеграційним угрупованням у Північноамериканському регіоні є НАФТА – Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, утворена в січні 1994 р. США, Канадою, Мексикою (назва НАФТА складається з перших букв слів North American Free Trade Association).

Якщо говорити про витоки формування НАФТА, то вони обумовлені вже зазначеними планетарними тенденціями, конкретизованими в посиленні економічної взаємозалежності й поглибленні взаємопроникнення трьох північноамериканських держав. Саме на цих засадах на Північноамериканському континенті виникає прообраз майбутнього єдиного господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної господарської системи в зародковому її вигляді.

Модель розвитку інтеграційних процесів у Північноамериканському регіоні інша в порівнянні з західноєвропейською інтеграцією. У Західній Європі інтеграційні процеси починалися з Римського договору 1957 р., тобто ініціатива, імпульси інтеграції йшли зверху вниз – від урядів, національних державних органів, а потім міждержавних органів країн-членів ЄЕС. У Північній Америці імпульси до створення господарського комплексу йшли знизу вверх, від прагнення до співробітництва на мікрорівні, між американськими та канадськими компаніями. З початку XX сторіччя поступово розмивалися межі між США і Канадою шляхом щодо вільного прямування товарів, капіталу, робочої сили. Якісна зміна економічних відносин між США і Канадою відбулася в 1988 р., коли на міждержавному рівні була укладена американо-канадська угода про вільну торгівлю. Воно передбачало взаємні зобов'язання двох країн ліквідувати обмеження в торгівлі товарами і послугами (на транспорті, у телекомунікаціях, комп'ютерних, фінансових системах, у сфері туризму), скасувати обмеження на іноземну власність у кредитно-фінансовій системі Канади і для канадських банків у США та ряд інших положень.

Про тісний зв'язок економіки Канади з економікою США свідчить хоча б  той факт, що північноамериканські монополії контролюють майже  половину гірничодобувної та понад 40% обробної промисловості в канадській економіці. У свою чергу США значною мірою залежать від імпорту з Канади сировинних ресурсів, не говорячи вже про те, що Канада традиційно є великим торговельним партнером США.

Одночасно в 80-і роки, початку 90-х років йшов процес взаємопроникнення економік США і Мексики. Звичайно ж, Канада не могла залишитися осторонь мексикансько-американського зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні 1992р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі – НАФТА.

Інтеграційні процеси в НАФТА  в порівнянні з ЄС відрізняють: домінуюче  положення в північноамериканському економічному регіоні США, слабка взаємозалежність економік Канади і Мексики і пов'язана з цими процесами асиметричність економічної взаємодії США, Канади, Мексики. Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.

По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві – це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою

По-друге, країни, існує чималий розрив у рівнях економічного розвитку країн-членів, що ускладнює створення єдиного господарського комплексу. Наприклад, обсяг ВВП у 1996 р. склав (у млрд. дол.) у США - 6785, у Канаді - 607, у Мексиці - 608. Але якщо по ВВП на душу населення, продуктивності праці і ряду інших основних економічних показників Канада наблизилася до рівня США, то Мексика значно відстає і від США, і від Канади.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США – світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою.

По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

По-п'яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичним, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів – Західної Європи та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.

Інтеграційні об'єднання  в Азії

1. Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН),
2. Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС),
3. Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК)
4. Австралійсько-Новозеландська зона вільної торгівлі,
5. Південно-Тихоокеанський форум (ПТФ),
6. Тихоокеанська економічна рада (ТЕР).

Специфіка інтеграційних процесів в Азії полягає в наступному: в інтеграцію включені як розвинені, так і держави, що розвиваються, що мають різний рівень економічного розвитку; процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному рівні, між фірмами, корпораціями країн регіону; інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів; ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки невелика; відсутнє чітке інституціональне оформлення даного інтеграційного угруповання.

На сучасному етапі розвитку світової економіки, основне місце  в інтеграційних процесах в  Азії займає міжконтинентальний інтеграційний конгломерат під назвою “Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво” (АТЕС). Постійно відкритий для нових членів, він формується як динамічний і впливовий економічний союз, у якому зароджуються по суті не відомі донині механізми співпраці й узгодження інтересів таких гігантів, як США, Японія, Китай, а з недавнього часу і Російська Федерація, що зрештою домоглася членства в цьому клубі. Загалом, у процесах азіатсько-тихоокеанського співробітництва головну роль грає Японія. Хоча останнім часом усе більше значення одержують чотири «азіатських тигри», США, Китай.

Найбільше активно інтеграційні процеси протікають в Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), створеної в 1967 р., до якої спочатку належали Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія та Сінгапур, а потім поступово приєдналися Бруней (1984р.), В'єтнам (1995р.), Лаос та М'янма (1997р.), Камбоджа (1999р.).  Тривалий час роль Асоціації в регіоні була більше політичною, ніж економічною. Країни АСЕАН широко співробітничають як між собою, так і з третіми країнами, особливо з Японією, США, Південної Кореєю, Тайванем, останнім часом із Китаєм.

В цілому країни АСЕАН зіткнулися з проблемами економічного регіоналізму, оскільки держави, що проводять прискорену економічну модернізацію, як показує  світовий досвід, не поспішають відмовлятися від політики протекціонізму.

Інше значне, за своїми масштабами, інтеграційне угруповання регіону - АТЕС, заснована в 1989 р. Члени: Австралія (1989), Бруней-Дурасалам (1989), В’Єтнам (1989), Гонг Конг, Індонезія (1989), Китай (1989), Канада (1989), Малайзія (1989), Мексика (1989), Нова Зеландія (1989), Папуа Нова Гвінея (1989), Перу (1989), Республіка Корея (1989), Сінгапур (1989), США (1989), Таїланд (1989), Тайвань (1989), Філіппіни (1989), Чилі (1989), Японія (1989). У 1998 р. до АТЕС приєдналася Росія.

Основна мета АТЕС - шляхом об'єднання  країн у даному угрупованні стимулювати взаємне співробітництво в різноманітних сферах: у першу чергу, на ринку товарів і капіталів, а також у сфері транспорту, енергетики й ін. Кінцева мета об'єднання - утворення зони вільної торгівлі в 2020 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Акопов Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. Мировая економика и международные экономические отношения. Серия «Учебники, учебные пособия» Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000.
2. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001
3. Горбулін В. П. Інтеграційні процеси та розвиток Центральної та Східної Європи / В. П. Горбулін // Стратегічна панорама. – 2003. – № 1. – С. 187.
4. Добровольський О. В. Геополітичний розвиток Південної Азії, Океанії, Африки й Латинської Америки та інтереси України. — К.:Університетське видавництво „Пульсари”, 2006. — 128 с.
5. Кучика О.С. Міжнародні організації : Навч.посіб./За ред. 2-ге вид.,перероб. І доп.-К. :Знання, – 2007
6. Мировая экономика: Учебник /Под ред. Проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2001.
7. Міжнародні відносини та євроатлантична інтеграція України. Підручник / В.І. Абрамов, Л.С. Голопатюк та ін.. – К.: Освіта України, 2005 – 404с.
8. Політика європейської інтеграції: Навчальний посібник / Під ред. д.ф.н. В.Г.Воронкової - «Професіонал», 2007. – 512
9. Поручник А. М. Національний інтерес України: економічна самодостатність у глобальному вимірі (2008 р.).
10. Поручник А. М., Антонюк Л. Л., Швиданенко О. А. та ін. Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей (2007 р.)
11. Поручник А. М., Столярчук Я. М. та ін. Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір (2008 р.).
12. Поручник А. М., Столярчук Я. М., Антонюк Л. Л. Антициклічне регулювання ринкової економіки: глобалізаційна перспектива (2010 р.).
13. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000.