Лекции по "Международной экономике"

• Багатонаціональні корпорації (міжнародні за капіталом, управлінням та сферами діяльності);

За даними ЮНКТАД у 2010 році загальна кількість ТНК  сягнула 82 тис. материнських ТНК, які мають 810 тис. зарубіжних філій. У 2010р. додана вартість, створена  зарубіжними філіями ТНК   становила 16 трлн.дол., або ¼ світового ВВП. У 2010р. обсяг експорту ТНК склав 6 трлн.дол., тобто 1/3 світового експорту.

• Міжнародні спільні підприємства (підприємства, які об’єднують різнонаціональних партнерів в інвестуванні, управлінні підприємством, розподілі прибутків та ризиків).
• Держава — як суб’єкт міжнародних економічних відносин це суверене утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю відносно до інших держав.

Так, світовий ВВП у 2007р. склав  54,3 трлн.дол. США, у 2008р. – 78,3 трлн.дол.США, у 2009р. – 69,7 трлн.дол.США, у 2010р. – 73,2 трлн.дол. США (за ПКС).

Державні установи, підприємства купують  на світовому ринку продукцію  та послуги; постачають економічним  суб’єктам із інших країн товари. Крім того національні держави покликані  створювати для вітчизняних підприємців сприятливі умови виходу на міжнародні ринки. Таким чином держава реалізує як пряму участь у МЕВ (через міждержавні стосунки, державні підприємства, державні органи), так і побічну (формування умов для здійснення МЕВ всіма іншими учасниками).

Рисунок 1.1. Топ-10 економік світу.

Джерело: За даними Світового Банку.

• Міжнародні організації — формування та об’єднання, які приймають участь в МЕВ залежно від цілей, завдань та напрямків їх діяльності. Міжнародні організації систематизують за наступними ознаками:
• юридична природа (міжурядові, позаурядові)
• склад учасників (універсальні, регіональні)
• масштаби діяльності (загального характеру, спеціальної компетенції)
• характер діяльності (координуючі, оперативної дії, консультативні)
• термін діяльності (постійної дії, періодичної дії, тимчасові)

Деякі міжнародні організації, акумулюють значні кошти і мають відповідні повноваження. Вони істотно впливають як на розвиток тієї чи іншої сфери міжнародної діяльності, так і на національний економічний розвиток. Глобальні регулятивні функції міжнародних організацій зосереджені в трикутнику: СОТ (153 країни) – МВФ (184 країни) –Світовий Банк (185 країн).

 

4. Середовище розвитку міжнародних економічних відносин, його структуризація та характеристика.

Учасники міжнародних економічних відносин, діють як відносно незалежні суб’єкти. Але всі вони знаходяться під впливом середовища МЕВ, тобто різноманітних факторів (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного оточення і т. ін.), які потребують від діючих осіб корегування своїх дій.

Найбільш доцільною є систематизація факторів за такими ознаками — політико-правові, економічні, соціально-культурні, інфраструктурні. Таким чином, під середовищем МЕВ розуміють зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні чинники.

Особливостями середовища МЕВ є:

• Взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних елементів середовища;
• Відносна невизначеність середовища, що потребує інформованості, аналізу та розуміння різних подій від суб’єктів МЕВ з подальшим рішенням щодо можливості впливу на фактори середовища або необхідності пристосування до них;
• Динамічне протиріччя — з одного боку, середовищу МЕВ притаманна стабільність, яка обумовлена економічною, політико-правовою, та соціально-культурною стабільністю країн, а з іншого — динамічність та рухливість (розвиток інтеграційних процесів, інформаційно-комунікаційних систем).

Характеризуючи фактори політико-правового середовища МЕВ, зазначимо, що взаємозв’язок політики та економіки у сфері МЕВ виявляється більш чітко, ніж у рамках національних економік. За політичних мотивів держави можуть, з одного боку, надавати одна одній преференції, інтегруватися, а з іншого — використовувати тарифні та нетарифні бар’єри, ембарго, бойкоти або блокади.

Для суб’єктів МЕВ важлива політична  стабільність в країнах, де вони займаються економічною діяльністю. За сучасних умов досягнення абсолютної політичної стабільності неможливо, тому учасники МЕВ можуть стикатися з ризиком експропріації свого майна, припинення торговельних і валютно-фінансових операцій, загальною нестабільністю в тому чи іншому регіоні.

Підприємці, які виходять на зовнішній  ринок, повинні враховувати правові норми, які регулюють підприємницьку діяльність в межах конкретного зарубіжного ринку; норми екології, контроль за дотриманням стандартів якості і безпеки товарів тощо.

Вивчення факторів економічного середовища вимагає від суб’єктів МЕВ уваги до загального рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і розподілу доходів в ній, характеру витрат і заощаджень населення тощо.

Фактори соціально-культурного середовища МЕВ багато в чому визначають індивідуалізацію попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці фахівців, поведінку підприємців на фінансових ринках тощо. Економічна поведінка людини в тій чи іншій країні базується на її фізіологічних, психологічних та інших особистих особливостях.

Соціальна поведінка людей визначається конкретними груповими нормами. Групи людей формуються внаслідок природжених факторів (стать, сім’я, вік, каста, етнос, раса, національність) або тих, що людина здобуває в процесі навчання, виховання тощо (релігія, політична орієнтація, професія). Існує наступна закономірність — чим більш розвиненим є суспільство, тим більше значення опановують фактори, надбані в процесі життя людини.

Сукупність норм, на яких базуються  різні дії тієї чи іншої групи  можна назвати культурою даної групи.

Інфраструктурне середовище пронизує та впливає на розвиток всіх інших умов функціонування суб’єктів МЕВ. Найважливішими складовими елементами інфраструктури МЕВ є:

• Міжнародний транспорт;
• Міжнародні інформаційно-комунікаційні системи.

Транспортна частина охоплює всі  існуючи транспортні засоби та транспортні шляхи світу. Розвиток транспорту є однією з передумов поглиблення процесу міжнародної інтеграції оскільки сприяє зменшенню відстаней у сучасному світі.

Основа розвитку інфраструктурного  середовища МЕВ — інформаційно-комунікаційні  системи. Інформаційно-комунікаційні системи — сукупність засобів збирання, збереження, обробки та передачі інформації. Сучасні засоби передачі інформації, що базуються на супутниковому зв’язку дозволяють передавати будь-які обсяги інформації на будь-яку відстань в короткі відрізки часу. Формування на їх основі глобальних інформаційних систем (Інтернет) стає, з одного боку, найважливішим сучасним фактором розвитку міжнародних економічних  відносин, а з іншого — такі системи стають новим “віртуальним” середовищем глобальних економічних відносин.

 

8. Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку.

Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація за різними ознаками.

Країни можуть бути систематизовані  за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

Систематизація  країн за організаційною ознакою розподіляє країни по групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях, нарадах тощо. Найбільш впливовими організаціями сьогодні є:

• Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — створена у 1960 р., об’єднує 34 країни з високим доходом та рівнем розвитку. Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтриманні фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпеченні сприятливих умов розвитку країн “третього світу”;
• Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ) — об’єднує більше 153 країни світу, за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ у 1947 році досягнуто зниження міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ почала функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для регулювання міжнародної торгівлі.
• Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи з 1944 р. Членами МВФ є 169 країн світу.

3. Найбільш важливім є класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Найбільш авторитетними є методики класифікації країн за методиками  ООН та СБ.

Експерти ООН виокремлюють три  групи  країн:

1. Промислово розвинені країни — 44 високорозвинені країни (США, Канада, Ізраїль, Японія, Австралія, Нова Зеландія, ЄС-27, Швейцарія+Ліхтенштейн, Норвегія, Ісландія, Андорра, Сан-Марино) Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.
2. Країни з перехідною економікою — 17 країн Центральної та східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: колишні 12 республік СРСР, крім Прибалтики; Албанія, Сербія та Чорногорія, Македонія, Хорватія, Боснія та Герцеговина.
3. Країни, що розвиваються — 157 - країни Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення та особливостей розвитку.

Зокрема, виділяють насупні підгрупи:

• Країни з великим рівнем зовнішньої заборгованості (41: Чад, Болівія, Буркіна-Фасо, Конго, Кот-Д”Івуар);
• Країни, що не мають виходу до моря (31);
• Малі острівні держави (29);
• Найменш економічно розвинені країни (49: Буркіна-Фасо, Сієра-Леоне, Гвінея-Бісау тощо);
• Країни-основні експортери нафти (22: Еквадор, Венесуела, ОАЕ, Саудівська Аравія, Оман, Кувейт, Катар, Алжир, Ангола, Конго);
• Країни-ключові експортери промислової продукції (12: Бразилія, Мексика, Індія, Китай, Туреччина);
• НІК (“Азійські дракони”: Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур; азійські “тигри”: Таїланд, Індонезія, Філіппіни, Малайзія).

 

Рисунок 1.2. Темпи економічного зростання відповідно до груп країн за рівнем економічного розвитку протягом 2008-2010 років, у %

Крім того, експерти ООН ранжують країни за рівнем доходів (ВВП за ПКС  на душу населення):

• Країни з високим рівнем доходів (42) – ВВП (GDP) на душу населення  в   вище 4500 дол.США  (Гонконг, Сінгапур, ОАЕ);
• Країни з середнім рівнем доходів (50) – ВВП на душу населення від 1000 до 4500 дол.США (Бразилія, Туреччина, Малайзія);
• Країни з низьким рівнем доходів (65) – ВВП на душу населення менше 1000 дол. США (Афганістан, Бангладеш, Бенін, Судан).

Іншим підходом є  класифікація країн за індексом розвитку людського потенціалу, який дає комплексну оцінку країни за трьома основними критеріями: рівнем дорбробуту (ВВП на душу населення), тривалістю життя та рівнем освіти населення.

 Рисунок 1.3. Розрахунок індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП).

 

дуже високий (0,8-1), високий  ( 0,7-0,8), середній (0,5-0,7), низький (0,1-0,5)

Рисунок  1.4. Класифікація країн за Індексом розвитку людського потенціалу.

  Альтернативною є класифікація країн за методикою Світого банку, при цьому основними підходами є наступні:

• За регіональною ознакою: лише для країн, з середнім та низьким та середнім рівнем доходів:
• Східна Азія та Тихоокеанський регіон (23 країни);
• Європа і Центральна Азія (24);
• Латинська Америка і Карибський басейн (29);   
• Середній Схід і Північна Африка (13);
• Південна Азія (8);
• Африка на Південь від Сахари (47).