Купс мікроекономіки, теорія

41) Моделі олігополістичного  ціноутворення.

Олігополістичне ціноутворення  виявляє дві взаємопов’язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку,  – найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності. Модель „ламаної кривої попиту” ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Модель описує імовірну поведінку фірм-конкурентів у ситуації, коли одна з них почне змінювати ціну. Інші фірми можуть або слідувати зміні ціни, або її ігнорувати. Коли фірми слідують зміні ціни, то при її зниженні ціни однією з фірм обсяг її продажу збільшиться незначно, тому що інші фірми також почнуть знижувати ціни. Якщо ж одна з фірм підвищить ціну, то не буде витіснена з галузі, її обсяг продажу значно не скоротиться.Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів (рис. 10.7). На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника. Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу – лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма – монополіст.Модель „лідерства в цінах” є поширеним засобом координації поведінки олігополістів за відсутності змови. З мовчазної згоди учасників ринку найбільшій або найефективнішій фірмі галузі відводиться роль цінового лідера, решта встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну своєї ціни. Поступово підвищуючи ціни, галузь може досягти такого високого рівня цін, як картель. Ціновий лідер вдається до зміни цін не часто. Він не реагує на незначні зміни у витратах або у попиті на його продукцію. Перегляд цін відбувається лише тоді, коли зміни стосуються всієї галузі і є досить значними. Модель ціноутворення „витрати плюс” – це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді – приблизно 15% на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня. Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар’єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають безповоротні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.

42) Стратегія поведінка  за умов олігополії. Цінові війни  і теорія ігор.Вони визначаються двома тенденціями, що діють в протилежних напрямках. 
З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.На олігополістичному ринку точний прогноз щодо вибору ціни та обсягів виробництва неможливий, на сам перед через безліч варіантів олігополії. У галузі може бути як 2 – 4 панівні фірми (жорстка олігополія), так і 10 – 20 (м’яка олігополія). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. Крім того, загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста.Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню. Його аналіз, що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або “жорсткими”.Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова політика передбачає наявність стимулів до погоджених дій або таємного зговору при встановленні цін. Цінові війниЦінова війна - цикл послідовних зменшень ціни фірмами, що змагаються на олігополістичному ринку. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Війни цін хороші для споживачів, але погані для прибутків продавців.Легко зрозуміти, як фірми втягуються в цю війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не реагуватиме на його пониження ціни, то у кожного з них є спокуса збільшити продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче за ціну свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок - або він так думає - і може тим самим збільшити прибуток. Але конкурент відповідає пониженням ціни. Війна цін продовжується до тих пір, поки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають одну і ту ж ціну P=AC=MC. Загальний ринковий випуск такий же, який мав би місце при довершеній конкуренції. Припускаючи, що кожна фірма завжди підтримує свою поточну ціну, інша фірма завжди може збільшити прибуток, вимагаючи на 1 грн. менше, ніж її суперниця. Звичайно, інша фірма не збереже колишню ціну, оскільки вона усвідомлює, що може отримати великий прибуток, вимагаючи на 1 копійку менше конкурента.Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може отримувати вигоди від пониження ціни. Це відбувається, коли Р=АС, а економічні прибутки рівні нулю. Зниження ціни нижче за цей рівень приведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші фірми не мінятимуть ціну, то у неї немає стимулу збільшувати ціни. Зробити так, означало б втратити всі продажі на користь конкурентів, які, як передбачається, утримують свою ціну незмінною на рівні Р=АС. Це так звана рівновага Бертрана. Загалом на олігополістичному ринку рівновага залежить від припущень, які роблять фірми про реакцію своїх суперників.До нещастя для споживачів, цінові війни зазвичай недовговічні. Олігополістичні фірми випробовують спокусу вступити між собою в співпрацю, щоб встановлювати ціни і ділити ринки так, щоб уникнути перспективи цінових воєн і їх неприємної дії на прибуток.Теорія ігор аналізує поведінку осіб і організацій з протилежними інтересами. Результати рішення управління фірм залежать не тільки від самих цих рішень, але і від рішень конкурентів. Теорію ігор можна застосувати до цінової стратегії олігополістичих фірм. Наступний приклад ілюструє можливості теорії ігор.У попередній моделі цінової війни передбачається, що конкурент зберігатиме ціну незмінною. Вони обчислюють прибуток від свого рішення про ціну, допускаючи, що суперник не відповідатиме пониженням ціни. Припустимо, що керівництво наближене до реальності. Вони не дотримуються уперто думки, що конкурент збереже свою ціну незмінною, а усвідомлюють, що супротивник або відповість пониженням ціни, або збереже її на колишньому рівні. Тобто прибуток, який може отримати фірма, залежить від реакції суперника. В даному випадку менеджери підраховують свої прибутки як для випадку, в якому конкурент зберігає ціну незмінною, так і для випадку зміни ціни. Підсумком цього є матриця результатів, яка показує вигоду або збиток від кожної можливої стратегії для кожної можливої відповіді суперника по грі. Скільки гравець може виграти або програти залежить від стратегії суперника.

43) Дуополія. Рівновага за Бертранам. Рівновага за КурноДуополія (від латів.(латинський) duo — два і греч.(грецький) pōlēs — продавець), термін, вживаний в буржуазній політекономії для позначення ринкової структури галузі господарства в розвинених капіталістичних країнах, при якій існують лише два постачальники певного товару і між ними немає монополістичних угод про ціни, ринки збуту, квоти виробництва. Поняття Д. відображає різні форми ринкової організації. Перша форма — ринок, де панують дві крупні торговельно-промислові компанії, між якими є секретна угода, що забезпечує здобуття максимального прибутку за допомогою нееквівалентного обміну. Друга форма — ринок сучасних галузей масового виробництва, на якому також панують дві компанії. Між ними зазвичай існує мовчазна угода про монопольні ціни і ведеться нецінова конкуренція. Третя форма — ринок, на якому є два постачальники, але між ними повністю відсутні монополістичні угоди. Це можливо в двох ситуаціях: або як тимчасовий стан ринку в початковий період виробництва нового товару і «проби сил» двох постачальників, або як стан запеклої конкуренції при переході від простіших до розвиненіших форм монополії.Рівновага Бертрана описує ситуацію на ринку, за якої в умовах дуополії підприємства конкурують, знижуючи ціну товару та збільшуючи обсяг випуску. Стабільність рівноваги досягається тоді, коли ціна стає рівною граничним витратам, тобто досягається конкурентна рівновага.

Рівновага Курно досягається на ринку за умов дуополії, коли кожне підприємство, що діє самостійно, вибирає такий оптимальний обсяг виробництва, який очікує від нього інше підприємство. Рівновага Курно виникає як точка перетину кривих реагування двох фірм.

44) Похідний попит  і принцип оплати факторів  виробництва.Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.Похідний попит - попит на виробничий ресурс, який залежить від попиту на продукт, при виробництві якого він використовується.Отже, попит підприємства на виробничий ресурс є похідним попитом, оскільки залежить від попиту споживача на його кінцеву продукцію. Тобто підприємства виявляють попит на фактори виробництва, тому що ці фактори дають змогу їм виробляти товар, який споживачі захочуть купити тепер або в майбутньому.Похідний характер попиту на ресурси означає, що стабільність попиту на будь-який ресурс залежатиме від: 1) продуктивності ресурсу в процесі створення блага і 2) ринкової вартості, або ціни, блага, виробленого за допомогою цього ресурсу.Ресурс, що є високопродуктивним для виробництва блага, яке високо цінує суспільство, користуватиметься великим попитом, тоді як малопродуктивний ресурс має обмежений попит. Ця залежність між продуктивністю ресурсу для підприємця і попиту на нього показана на рис. 9.3 на прикладі попиту на працю.

Попит на працю, як і на будь-який інший фактор виробництва, випливає з доходу від граничного продукту праці. Якщо ціна фа- ктора (праці, землі, засобів виробництва) зростає так, як це показано на рис. 9.3, то підприємство, використовуючи правило найменших  витрат, попит на цей фактор скорочує, замінюючи його більшою кількістю  інших факторів.Якщо, наприклад, ціна одиниці праці зросте від 3 тис. грн. до 50 тис. грн., то попит на працю скоротиться  з п’яти робітників до одного; зате зросте попит на інші фактори, що є  взаємозамінними. Підприємство, виявляючи  попит на фактори виробництва, прагне максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у  прирості прибутку. Така цільова функція  реалізується на ринку благ і тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на кінцевий продукт підприємства. ^ Виторгом від гранічного продукта називають додаткову кількість виробленого продукту в результаті використання додаткової одиниці додаткового фактора. Він обчислюється як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничного виторгу від продажу додаткової одиниці продукту.  
^ Граничними факторними витратами називається зміна витрат, викликана залученням додаткової одиниці фактора виробництва. Вони обчислюються як добуток граничного продукту фактора виробництва і граничних витрат виробництва продукту із залученням додаткової одиниці і-го фактора.

45.Рівновага  виробника на ринку ресурсів. Ринок перебуває в рівновазі, коли обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції за певної ціни. Криві попиту і пропозиції дають змогу знайти відповіді на запитання: як багато блага буде споживати домашнє господарство за кожної можливої ціни; скільки товарів готова буде запропонувати для продажу фірма за різних цін. 
Розрізняють два стани ринкової рівноваги: часткову й загальну. Стан, коли на окремому ринку сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції, називають частковою ринковою рівновагою. Тобто, має існувати таке значення рівноважної ціни (P*), за якого криві попиту та пропозиції мають принаймні одну спільну точку (рівноважний обсяг Q*) при додатному значенні ціни. Якщо при певному значенні ціни P>P* обсяг пропозиції буде більшим обсягу попиту, не всі раціонально діючі ділові одиниці зможуть реалізувати свої оптимальні плани виробництва; при P 
 Часткова ринкова рівновага не може існувати, якщо: 
Між кривими попиту та пропозиції не існує принаймні спільної точки у будь-якому квадранті. У цьому випадку за будь-якого значення ціни обсяг попиту не буде дорівнювати обсягу пропозиції, плани споживачів та виробників не можуть бути одночасно реалізовані. На даному ринку взагалі буде відсутня пропозиція, оскільки навіть при найнижчій допустимій для виробників ціні P вони матимуть збитки.  
Часткова ринкова рівновага може характеризуватися єдиністю та неєдиністю. Єдиність часткової ринкової рівноваги має місце, коли існує лише одна точка перетину графіків ринкового попиту та пропозиції. Вона може бути гарантована лише в тому випадку, коли виконуються всі припущення щодо уподобань індивідів, а виробничим функціям усіх виробників притаманна спадна віддача від масштабів виробництва. Існують випадки, коли мають місце декілька спільних точок функцій ринкового попиту і пропозиції, а отже, існують декілька станів ринкової рівноваги, тобто часткова ринкова рівновага характеризується неєдиністю. 
Часткова ринкова рівновага може бути стабільною чи нестабільною. Якщо ринок, на якому можливе існування рівноваги, виведений зі стану останньої й повертається до вихідного стану, то часткова ринкова рівновага є стабільною, якщо ні — то нестабільною.

46.Еластичністьпопиту на ринку ресурсів.Ефект доходу та ефект заміщення.Еластичність попиту на ринку ресурсів. Ефект доходу та ефект заміщення.Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою коефіціента еластичності, що обчислюється як відношення процентної зміни попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Основними чинниками еластичності попитуна ресурс є:-цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластічнішим є попит на продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);-технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим еластичнішим є попит на ресурс);-еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі (чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим є попит на ресурс, ціна якого змінюється);-час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковому еластичніший).До ефекту (доходу) випуску та ефекту заміщення веде зміна ціни ресурсу. Ефект випуску полягає в тому, що виробник замінює більш дешевим ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску полягає в тому, що виробник збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменьшує його, якщо ціна ресурсу 

47.Праця як фактор  виробництва. Особливості ринку  праці.Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів та послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:-суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;-винагорода (заробітня плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей буть-якої країни;-проблеми зайнятості, безробіття, рівня зароб. плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, держ. політики.Заробітня плата – ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника. Цей термін вживається в розумінні “ставка заробітної плати”, тобто оплата праці за конкретний проміжок часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів та послуг; рівень податків є незмінним.За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару, тобто всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною.Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія, коли підприємство у невеликому місті є головним (а фактично єдиним) покупцем, а тому має можливість вплинути на рівень зарплати. Це досягається шляхом скорочення чисельності найманих працівників. У результаті посилення конкуренції між працівниками їх зарплата знижується нижче рівноважного рівня.Ринок є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого - такою, що впливає на їхнє формування.Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару „робоча сила", вступаючи у відносини товарного обміну.  
Сучасний ринок праці - це система механізмів:а) купівлі-продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;б) забезпечення  зайнятості  найманою  працею  як  частини механізму забезпечення зайнятості всього населення;в) соціального захисту  найманих  працівників  як  частини механізму соціального захисту всього населення;г) формування та розвитку робочої сили;д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо. Функціонування    ринку    праці    відбувається    за   певнимипринципами: особиста й економічна свобода працівників, які вирішують працювати їм чи ні, яку професію вибрати, керуються при цьому вони особистими мотивами; право власника підприємства самостійно вирішувати питання про кількість працівників, про рівень професійної підготовки тощо; визначення рівня заробітної плати на основі попиту і пропозиції, а також взаємної домовленості сторін; регулювання ринку праці здійснює держава.