Фінансовий сектор національної економіки

За станом на 31 грудня 2005 року державний прямий та гарантований борг України становив 78,14575747 млрд грн, або 15,47440741 млрд дол США, у тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг — 75,4 % від загальної суми держав- 
ного прямого та гарантованого боргу; державний прямий та гарантований внутрішній борг — 24,6 %.

Протягом 2005 року сума державного боргу України  зменшилась у гривневому еквіваленті на 7,25537873 млрд грн (8,5 %). Зазначене зменшення відбулося вперше за останні чотири роки та є наслідком поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої було зниження ризиків запозичень через збільшення строків та зниження вартості обслуговування, що проводилося в умовах жорсткого контролю обсягу боргу та витрат на його обслуговування.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування Державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50 %, одержані від приватизації майна державних підприємств. Міністерство фінансів України щороку публікує в загальнодоступному виданні відомості про державний внутрішній борг України.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов’язань Уряду України та надання гарантій від його імені провадить за його дорученням Міністерство фінансів України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Законом про  Державний бюджет України на 2006 р. установлено, що на 31 грудня 2006 р. граничний розмір державного внутрішнього боргу становить близько 18,69 млрд грн та 1,084 млрд дол. США, граничний розмір державного зовнішнього боргу — суму, еквівалентну близько 9,17 млрд дол. США.

Система державних  цільових фондів

Державні цільові фонди за своїм економічним змістом відображають фінансові відносини щодо розподілу та перерозподілу ВВП і пов’язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави та використанням державних коштів для витрат на задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріального стимулювання членів суспільства щодо пенсійного, соціального захисту, розвитку науково-технічного потенціалу країни. Функціонування бюджетних та позабюджетних цільових фондів відбувається згідно із законодавством України. Регламентування діяльності, джерела доходів бюджетних фондів щорічно визначаються Законом України «Про державний бюджет на поточний рік» (рис. 3.11).

Основними напрямами діяльності державних цільових фондів в Україні  є: по-перше, фінансове забезпечення соціальних гарантій громадянам, по-друге, державне соціальне страхування.

Слід зазначити, що надання державних  соціальних гарантій здійснюється не тільки за рахунок державних цільових фондів, але насамперед бюджетів усіх рівнів, а також коштів підприємств, установ та організацій.

Рис. 3.11. Склад та джерела  державних цільових  
фондів України

Основні форми державних соціальних гарантій стосуються найвразливіших з  фінансового погляду верств населення  — дітей, пенсіонерів, інвалідів, малозабезпечених сімей, ветеранів війни, безробітних. Розміри соціальних гарантій визначаються на основі соціальних стандартів і соціальних нормативів. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, на основі якого визначаються гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

До основних державних соціальних гарантій належать:

• мінімальний розмір заробітної плати (визначається виключно законом України);
• мінімальний розмір пенсії за віком (визначається виключно законом України);
• неоподатковуваний мінімум доходів громадян (визначається виключно законом України);
• розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Державне страхування є сукупністю особливих фінансових замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків держав- 
них цільових страхових фондів, призначених для від- 
шкодування можливих збитків та надання допомоги грома- 
дянам.

На сучасному етапі в Україні  спостерігається тенденція до розвитку недержавної форми страхування (соціального, майнового та особистого), що забезпечується приватним бізнесом. Однак держава має пріоритет у здійсненні певних видів страхування, що є загальнообов’язковими.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником, або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законодав- 
ством.

До видів загальнообов’язкового  державного особистого страхування належать: державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори; осіб рядового, командного та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ; медичних і фармацевтичних пра- 
цівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків; працівників мит- 
них органів; працівників прокуратури; державне особисте  
страхування життя і здоров’я народних депутатів; державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій; службових осіб державної контрольно-ревізійної служби; службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів; посадових осіб інспекцій державного архітек- 
турно-будівельного контролю; спортсменів вищих категорій; працівників державної лісової охорони; державне особисте страхування життя і здоров’я суддів; державне особисте страхування донорів крові та (або) її компонентів; державне особисте страхування осіб рядового, начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи; працівників, які бе- 
руть участь у наданні психіатричної допомоги, зокрема здійс- 
нюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади; державних виконавців; працівників державної санітарно-епі- 
деміологічної служби на випадок каліцтва або професійного захворювання, одержаних під час виконання службових обо- 
в’язків.

З набуттям незалежності у 1993 році була розроблена і прийнята Концепція соціального забезпечення України, якою передбачалося реформування соціального захисту працюючого населення, зокрема запровадження соціального страхування. Верховна Рада України прийняла «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (1998 р.), закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000 р.), «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (2001 р.). У липні 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  
(рис. 3.12).

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення  системи загальнообов’язкового  державного соціального страхування, яка базується на рекомендаціях Міжнародної Організації Праці (1944 р.) та вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.).

Нині здійснюються чотири види загальнообов’язкового дер- 
жавного соціального страхування, а саме:

• на випадок безробіття;
• у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
• від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
• пенсійне страхування.

На розгляді Верховної Ради України  знаходиться кілька законопроектів щодо п’ятого виду загальнообов’язкового державного соціального страхування — медичного страхування.

 

Рис. 3.12. Розвиток соціального страхування  в Україні 

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообо- 
в’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників-роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, в який внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження згідно із законодавством України.

Розміри внесків на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  залежно від його виду щорічно  встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України (табл. 3.4).

Кошти державних цільових страхових фондів — Пенсійного фонду України, Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань — не включаються до складу Державного бюджету України.

Важливою  складовою загальнообов’язкового  державного соціального страхування є пенсійне страхування. Це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає призначення, перерахунок і виплату пенсій, надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їхніх сімей з коштів Пенсійного фонду України, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців і громадян на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок формування загальнообов’язкового Накопичувального пенсійного фонду та виплати з його коштів довічних пенсій або одноразових виплат.

Нині Пенсійний фонд України є позабюджетним цільовим соціальним фондом та формується за рахунок  коштів, які відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального  страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт і стану інших умов праці, страхових внесків громадян, а також коштів Державного бюджету України.

Таблиця 3.4

СТРАХОВІ ТАРИФИ ДЛЯ  РОБОТОДАВЦІВ ТА НАЙМАНИХ  
ПРАЦІВНИКІВ НА ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ  
СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ у 2005 році (% до фонду оплати праці)

Платники страхових  внесків	Соціальне страхування  на випадок   безробіття	Соціальне   страхування   у зв’язку   з тимчасовою   втратою   працездатності	Пенсійне   страхування	Соціальне   страхування   від нещасних   випадків   на виробництві*	Разом
Роботодавці	1,9	2,9	32,0	1,73	38,53
Наймані працівники	0,5	0,5 — від з/п до прожит.   мінімуму   (29.04.2004 р.)	1,0 — від з/п до   150 грн  2,0 — від з/п вище 150 грн	—	2,0 — від з/п   до 150 грн   3,0 — від з/п вище 150 грн  3,5 — від з/п вище прожитко-  вого мінімуму
Разом (роботодавці та наймані працівники	2,4	3,4 — від до прожит. міні-  муму   3,9 — від з/пл. вище прожит. мінімуму	33,0 — від з/п   до 150 грн  34,0 — від з/п вище 150 грн	1,73	40,53 — від з/п до 150 грн  41,53 — від з/п вище 150 грн  42,03 — від з/п вище прожит. мінімуму

* Страхові тарифи за цим видом  страхування диференційовані по  галузях економіки (видах робіт)  залежно від класу професійного  ризику виробництва (існує 67 класів  професійного ризику виробництва, 1-му класу відповідає страховий тариф у розмірі 0,86 %, 67-му класу — 13,8 %).

Кошти Пенсійного фонду України  направляються на фінансування таких заходів: виплату державних пенсій за віком, у зв’яз- 
ку з інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років, інших пенсій; виплату допомоги для догляду за дитиною і щомісячних допомог на дітей; підвищення пенсій у зв’язку зі зміною індексу вартості життя і зростанням заробітної плати; забезпечення поточної діяльності й утримання органів управління Пенсійного фонду України тощо.