Фінансовий сектор національної економіки

Нині  в Україні основними бюджетоутворюючими податками є податок з доходів фізичних осіб (з 01.01.2004 р. введено ПДФО з пропорційною ставкою 13 % на заміну прибуткового податку з громадян, що знімався за прогресивною шкалою), податок на прибуток підприємств (з 01.01.2004 р. ставку ППП було скорочено з 30 % до 25 %), податок на додану вартість (основна ставка ПДВ — 20 %). В основному перелік податків, визначених Законами України, відповідає світовим стандартам, але це не гарантує ефективності оподаткування.

Особливе  місце серед податкових інструментів належить податковим пільгам. Податкові пільги — це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку і стосуються об’єкта, ставки або інших складових оподаткування. Надаючи платникам податків ті чи інші пільги, держава, насамперед, активізує вплив податкового регулювання на різні еконо- 
мічні процеси.

Форми та способи надання пільг  у будь-якій державі постійно змінюються. До найбільш типових форм пільгового оподаткування відносяться:

1. застосування зменшеної податкової ставки;
2. податкові вилучення у вигляді:

• повного або часткового звільнення прибутку, доходу або іншого об’єкта від оподаткування;

• повного або часткового звільнення від податку певного виду діяльності;
• звільнення від податку окремих соціальних груп;
• «податкових канікул», що означають повне звільнення від сплати податків на певний період;

3. податковий кредит у вигляді:

• відстрочки податкового платежу;
• перенесення збитків поточного року на прибуток або доходи наступного року або майбутніх періодів тощо (рис. 3.10).

Рис. 3.10. Форми пільгового оподаткування

Пільги у формі зниження податкових ставок спрямовані на скорочення податкової бази. Так, при визначенні податкової бази у разі сплати податку з доходів  фізичних осіб в Україні ставка оподаткування  може бути знижена на певний розмір матеріальної допомоги або за наявності  дітей віком до 18 років.

Розрізняють стандартні та нестандартні податкові знижки. Стандартні податкові знижки надаються всім платникам податків і можуть виражатися в твердих розмірах або у відсотках. Так, при оподаткуванні громадян застосовуються такі знижки:

• базові (наприклад, встановлення неоподатковуваного мініму- 
  му доходів громадян при розрахунку податку з доходів фізичних осіб);
• сімейні — коли пільги надаються залежно від сімейного стану платника (поширені за кордоном);
• знижки для фізичних осіб, які мають особливі умови (наприклад, наявність неповнолітніх дітей, інших осіб, які перебувають на утриманні платника, тощо);
• знижки для фізичних осіб залежно від віку, стану здоров’я (наприклад, інвалідам) тощо.

Розмір нестандартних пільг  залежить від витрат платника податку  на різні цілі, а саме: благодійництво, охорону навколишнього середовища тощо.

Податкові вилучення — форма пільгового оподаткування, сутність якої полягає в тому, що від оподаткування звільняються деякі об’єкти або окремі елементи чи види діяльності (наприклад, при оподаткуванні прибутку релігійних організацій тощо). Повне звільнення платників податків (юридичних і фізичних осіб) від сплати податку можна проілюструвати на прикладі звільнення від сплати податку на прибуток підприємств, які утворені інвалідами, часткове звільнення — у вигляді звільнення від сплати деяких податків підприємця, який перейшов на спрощену систему оподаткування — на єдиний або фіксований податок.

Найпоширеніший у світовій практиці об’єкт такого роду пільгового оподаткування — інвестиційна діяльність. У багатьох державах повністю або частково звільняється від оподаткування прибуток, що спрямовується на такі цілі. Нерідко для стимулювання інвес- 
тиційної активності звільняється від ПДВ технологічне устаткування та запчастини до нього. У системі оподаткування ряду країн передбачається створення спеціальних інвестиційних фондів, що не обкладаються подоходним та деякими іншими видами податків.

За допомогою податкових пільг  у багатьох країнах стимулюється створення малих підприємств, залучення іноземного капіталу, науково-технічні розробки, що мають фундаментальне значення для майбутнього розвитку економіки, екологічні проекти, стимулюється створення нових високотехнологічних виробни- 
цтв, що сприяють випуску конкурентоспроможної продукції для світового ринку. Повне звільнення платників податків від сплати податку на певний період задля стимулювання дістало назву «податкові канікули».

Згідно з традиційним підходом податкові пільги можна поділити на дві групи: пільги, що викликані об’єктивною необхідністю, та пільги, що не мають достатнього обґрунтування. До першої групи відносяться:

• соціальні пільги, які надаються окремим юридичним і фізичним особам, котрі не можуть рівноправно конкурувати в ринковому середовищі при виробництві тієї чи іншої продукції (наприклад, пільги підприємствам, на яких зайняті громадяни з обме- 
  женими фізичними можливостями);
• пільги підприємствам, які перебувають у гірших економічних умовах порівняно з основною кількістю виробників (наприклад, виробництвам, які перебувають у несприятливих економічних, природних та інших умовах з погляду рівноправної кон- 
  куренції — підприємства гірничодобувної промисловості, військово-промислового комплексу та ін.);
• пільги підприємствам, які тимчасово перебувають у скрутних економічних умовах та мають нестійкий фінансовий стан, що виник не з їхньої вини (наприклад, з причин стихійного лиха, під- 
  вищених транспортних витрат, застарілих технологій).

Надання пільг, що не мають  достатнього економічного обґрун- 
тування, як показує досвід, посилює кризові явища в економіці. До таких пільг можна віднести ті, які надані згідно з лобістськими діями окремих владних структур і угруповань як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні (наприклад, податкові пільги, надані окремим платникам на засадах протекціонізму).

Відповідно до критерію регулювання  розподілу фінансових ресурсів податкові  пільги поділяються на такі групи: соціальні  пільги; галузеві пільги та територіальні пільги.

Соціальні пільги мають істотне значення, оскільки найважливішим пріоритетом податкової політики в Україні є її соціальна спрямованість. Серед соціальних пільг на нинішньому етапі розвитку економіки важливе місце займають пільги кінцевим спо- 
живачам стосовно ПДВ. Слід зазначити, що не завжди податкові пільги, які законодавець має намір надати громадянам як кінцевим споживачам, ті отримують. Ці наміри досягаються лише тоді, коли ціни придбаних громадянами товарів і послуг зменшуються на суму ПДВ, від сплати якого операції з продажу цих товарів і послуг звільняються. Якщо ж таке звільнення не позначається на цінах і ті змінюються незалежно від режиму оподаткування, пільга втрачає свій соціальний характер, оскільки її отримають продавці товарів і послуг, а не їх покупці.

Наступна група податкових пільг, якій відводиться значуще місце  — це галузеві пільги. Проблема полягає в тому, що галузеві пільги, з одного боку, є одним із основних інструментів державного регулювання розвитку економіки, а з іншого — вони найменш ефективні, оскільки їх результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Для цього необхідна докладна інформація про стан і місце галузі в національному виробництві, про технологічні особливості виробництва, потреби ринків, зокрема світових, про ступінь податкового наван- 
таження тощо, що дасть змогу обґрунтувати необхідність першочергової державної підтримки у вигляді галузевих пільг.

Галузеві пільги можуть мати різне  спрямування:

• на підтримку стагнуючих галузей економіки;
• на підтримку прогресивних (молодих) галузей, що мають реальні можливості стати конкурентоспроможними.

Територіальні пільги стосуються суб’єктів підприємництва, що функціонують на територіях спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ), а також на територіях пріоритетного розвитку (ТПР).

Недоліки, що виникають у процесі  функціонування СЕЗ в Україні, породжують сумніви в ефективності численних  пільг, що їм надаються, та доцільності  створення цих зон узагалі. Часом  зони створюють не за критеріями народногосподарської доцільності, а для розв’язання локальних проблем і задоволення групових інтересів.

Прийняття Закону України «Про Державний  бюджет України на 2005 рік» у новій  редакції з урахуванням завдання детінізації економіки привело  до того, що були скасовані податкові  пільги для СЕЗ, ТПР, а також технопарків, що створило законодавчу колізію, але  забезпечило можливість виконання  соціальних програм, передбачених Державним бюджетом-2005.

Система державних  внутрішніх та зовнішніх запозичень

Держава для фінансування своїх  потреб може мобілізувати фінансові  ресурси у формі державних  запозичень (державного кредиту).

Система державних запозичень, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. За своїм економічним змістом система державних запозичень — це форма вторинного перерозподілу ВВП. Їх джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. У цьому випадку держава виступає позичальником, а населення та підприємницькі структури — позикодавцями. Державні запозичення бувають внутрішніми та зовнішніми. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника.

Використання системи  державних запозичень призводить до появи державного боргу. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки та фінансової сфери держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто насамперед податкові надходження, можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом у населення податки.

Державний борг — загальна сума заборгованості держави зовнішнім та внутрішнім кредиторам, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань уряду, включаючи і ті боргові зобов’язання, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов’язань, які взяв на себе уряд.

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, АР Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього боргів і граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період Законом про Державний бюджет. Величи- 
на основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу ВВП.

За типом кредитора державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Державний внутрішній борг — заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Державний зовнішній  борг — це заборгованість держави за непогашеними зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками на певну дату. Він складається із заборгованості міжнародним і регіональним банкам, урядам, приватним іноземним банкам, корпораціям і міжнародним фінансовим організаціям. До зовнішнього державного боргу зазвичай належать борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах та які впливають на платіжний баланс.

Боргове фінансування за використання внутрішніх (продаж державних  облігацій усередині країни її громадянам) і зовнішніх (розміщення державних  облігацій за кордоном, використання зовнішніх кредитів інших держав, міжнародних організацій тощо) джерел має ту спільну негативну рису, що спричиняє перекладання боргу на наступні покоління громадян. Адже борги, зроблені одними поколіннями, змушені відшкодовувати (сплачувати відсотки та повертати основну суму боргу) наступні покоління. Внутрішній і зовнішній борги мають і свої особливі негативні наслідки: внутрішній — спричиняє дію ефекту витіснення приватних інвестицій, зовнішній — загрозу зниження курсу національної валюти і дефолту, тобто визнання країни у світі безнадійним боржником.

За  типом боргового зобов’язання розрізняють прямий та гарантований борг держави.

Державний прямий борг — та частина державного боргу, яка відображує обсяги позичених ресурсів безпосередньо урядом країни.

Державний гарантований борг — та частина державного боргу, яка відображує боргові зобов’язання уряду, що виникають у результаті виданих ним гарантій приватним підприємцям за кредити у разі неплатоспроможності позичальників.

У структурі державного боргу виокремлюються такі складові: основний борг та процентні платежі. У зв’язку з цим у практиці господарювання розрізняють погашення боргу та обслуговування боргу. Погашення боргу означає виплату основної суми боргу, а обслуговування боргу стосується виплати процентів за зовнішніми та внутрішніми позиками та відображується окремою статтею у видатковій частині Державного бюджету.