Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Марта 2013 в 21:54, лекция
З проголошенням незалежності в Україні розпочався новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. У специфіч-
них умовах становлення незалежної української економіки одним із найбільш складних завдань для держави стало формування ефективної фінансової системи, і насамперед її центральної ланки — системи державних фінансів, через яку здійснюється багатосторонній регулювальний вплив держави на соціально-еко-
номічний розвиток країни (рис. 3.1).
3.1. Державні фінанси.
3.2. Банківська система.
3.3. Небанківські фінансово-кредитні інститути.
Перевищення доходів над видатками
становить надлишок (профіцит) бюджету.
Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету. Прийняття
Державного бюджету Украї-
ни на відповідний рік з дефіцитом дозволяється
у разі наявності обґрунтованих джерел
його фінансування. Так, на 2006 р. гранич-
ний розмір дефіциту Державного бюджету
України було встановлено в сумі близько
12,91 млрд грн.
Надлишок бюджету може використовуватися урядами країн за непередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року. Згідно з Бюджетним кодексом України профіцит бюджету затверджується виключно задля погашення основної суми боргу.
Граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою під час його затвердження. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада. При затвердженні бюджету граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розмір видатків бюджету на розвиток.
У
скрутних ситуаціях покриття бюджетного
дефіциту може здійснюватися способом додаткової
емісії грошей. Однак в Украї-
ні застосування емісійних коштів НБУ
для фінансування бюджетного дефіциту
заборонено Бюджетним кодексом України.
Основними джерелами фінансування дефіциту Державного бюджету є державні внутрішні та зовнішні запозичення.
Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання коштів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (профіциту). Класифікація здійснюється за двома ознаками.
1. Фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників боргових зобов’язань.
2. Фінансування за типом боргового зобов’язання — за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.
Місцеві бюджети України
Важливою ланкою бюджетної системи є місцеві бюджети, яких в Україні понад сім тисяч. Місцевий бюджет відповідно до «Бюджетного кодексу України» містить надходження і витрати на виконання повноважень органів місцевої влади та місцевого самоврядування. Узагальнена схема структури місцевого бюджету подана в таблиці 3.2.
УЗАГАЛЬНЕНА СХЕМА СТРУКТУРИ МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ
Доходи |
Видатки |
І. Власні доходи
у т. ч. земельний податок і орендна плата за землю
у т.ч. місцеві податки і збори
ІІ. Регулюючі доходи
Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами |
І. Фінансова підтримка галузей народного господарства
ІІ. Соціально-культурні заходи
ІІІ. Управління
ІV. Правоохоронна діяльність
V. Інше |
Усього |
Усього |
Головними функціями місцевих бюджетів є: формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади; розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств (установ, організацій) підвідомчих органів місцевого самоврядування.
Держава здійснює регулювання міжбюджетних відносин, метою якого є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Інструментом регулювання міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти.
Бюджетним кодексом України визначений склад доходів та видатків місцевих бюджетів.
Доходи та видатки місцевих бюджетів згідно з бюджетною класифікацією поділяються на такі, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і такі, що не враховуються (рис. 3.6, 3.7, 3.8 та 3.9).
Рис. 3.6. «Кошик
доходів», що закріплюється
за місцевими бюджетами
Доходи місцевих
бюджетів, що враховуються при визначенні
обсягів міжбюджетних трансфертів
(певний перелік податків та зборів),
складають так званий кошик доходів,
вони є обов’язко-
вими платежами і закріплюються за бюджетами
місцевого самоврядування.
Певні особливості формування бюджетів мають АР Крим та міста Київ і Севастополь. Їх надходження та витрати формуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, з урахуванням Закону України про Конституцію АР Крим, Закону України про столицю України — місто-герой Київ та закону, що визначає особливий статус міста Севастополя.
Склад доходів і видатків бюджетів районів у містах (у випадку їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним радам у містах.
Рис. 3.7. Доходи місцевих бюджетів, що
не враховуються
при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
Для визначення обсягу міжбюджетних
трансфертів слід ураховувати, що розмежування
видатків між бюджетами здійснюються на основі принципу субсидіарності, що був запроваджений з прийняттям
Бюджетного кодексу України та означає мак-
симально можливе наближення надання
суспільних послуг до їх безпосереднього
споживача (рис. 3.8).
Основними видами міжбюджетних трансфертів
є: дотації вирів-
нювання; субвенції; кошти, що передаються
до Державного бюджету та місцевих бюджетів
з інших місцевих бюджетів; інші дотації.
Рис. 3.8. Розмежування
видатків на основі
принципу субсидіарності
Податкова система України
Податкове законодавство країни, система оподаткування, за допомогою якої здійснюються податкові платежі до бюджетів, а також сукупність державних податкових органів, що виконують певні функції, являють собою основні складові податкової системи України.
Податкове законодавство є специфічною складовою фінансового законодавства країни. Його особливість полягає в тому, що основні принципи побудови податкової системи України, її склад, а також права та обов’язки платників податків були визначені Законом України «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.1997 р. зі внесеними змінами, а також спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів), які визначають ставки податків, податкові пільги та механізм стягнення кожного з податків і зборів. Очікується прийняття Податкового кодексу України, що стане основним податковим документом держави та матиме вирішальне значення для реформування соціально-економічних відносин в Україні.
Система податкових органів в Україні складається із законодавчо визначених органів державної податкової служби, до якої входять Головна державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, у містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України.
Рис. 3.9. Видатки
місцевих бюджетів, що не враховуються
при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів
Головним завданням Державної податкової адміністрації (ДПА) України є:
Податкова міліція
України — це правоохоронний орган, який
захищає конституційні права громадян
та інтереси держави у сфері оподаткування. Головне
управління податкової міліції Украї-
ни є структурним підрозділом ДПА України.
Система оподаткування — це нормативно визначені
органами законодавчої влади платники податків,
їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування,
види податків, зборів та інших обов’яз-
кових платежів до бюджетів, а також порядок
стягнення встановлених податкових платежів,
зборів і внесків.
Згідно
з чинним законодавством система
оподаткування в Україні є
дворівневою. Це означає, що в її межах
стягуються як загальнодержавні, так і місцеві податки і збори. До
загальнодер-
жавних податків і зборів належать: податок з доходів
фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток
підприємств (ППП), податок на додану вартість
(ПДВ), акцизний збір, плата за землю, плата
за використання лісових ресурсів, плата
за спеціальне користування вод-
ними ресурсами, плата за користування
надрами, збір за забруднення навколишнього
природного середовища та ін. Місцевими податками і зборами
в Україні є: податок з реклами; комунальний
податок; готельний збір; збір за парковку
автотранспорту; рин-
ковий збір; збір за участь у бігах на іподромі;
збір за право використання місцевої символіки;
збір за право проведення кіно- і телезйомок;
збір за проїзд по території прикордонних
областей з автотранспорту, що прямує
за кордон; курортний збір; збір за видачу
дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
та ін.
Податкові платежі здійснюються
лише на підставі податкового закону:
мають бути законодавчо визначені платник
податку, об’єкт оподаткування, податкова
база, розмір ставки, податковий період
та строк сплати податку. Платник податку — це юридична або фізична
особа, на яку, згідно з чинним законодавством,
покладається зобов’язання сплачувати
податки. Об’єкт оподаткування
— це кількісно виміряний
економічний феномен, що підлягає оподаткуванню
(прибуток, додана вартість, майно, дохід
тощо). Податкова база — це частка об’єкта оподаткування,
на яку нараховуються податок (податкова
база, як правило, менша за об’єкт опо-
даткування, оскільки законодавством
може бути встановлений роз-
мір неоподаткованого доходу, надані різні
пільги і т. п.). Ставка податку (норма оподаткування)
— це частка податкової
бази, що вилучається у вигляді податків
і вимірюється у відсотках.
Класифікація податків здійснюється за кількома
ознаками: за рівнем бюджетної системи
(загальнодержавні та місцеві); за суб’єк-
том оподаткування (юридичні та фізичні
особи); за формою оподаткування; за способом
стягнення (прямі та непрямі); за економічним
змістом об’єкта оподаткування (на доходи,
на споживання, на майно); за системою ціноутворення
(податки, які відносять на собівартість,
та податки, які сплачують з прибутку)
і т. д. (табл. 3.3).
Таблиця 3.3
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ
Класифікаційні ознаки |
Класифікаційні групи |
Види податків |
За рівнем |
Загальнодержавні |
Податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін. |
Місцеві |
Комунальний збір, готельний збір, курорт- | |
За суб’єктом оподаткування |
Податки |
Податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю та ін. |
Податки |
Податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел, збір із власників собак та ін. | |
За формою оподаткування |
Пропорційне |
Усі види податків |
Прогресивне |
Не використовується | |
Регресивне |
Не використовується | |
За способом стягнення |
Прямі |
Податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та ін. |
Непрямі |
Податок на додану вартість, акцизний збір, мито | |
За змістом об’єкта |
Податки |
Податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та ін. |
Податки |
Акцизний збір | |
Податки |
Плата за землю, плата за користування
надрами, податок з власників
транспорт- | |
За системою ціноутворення |
Податки, |
Збори у цільові державні фонди, місцеві податки та збори, державне мито |
Податки, які сплачують із прибутку |
Податок на прибуток підприємств, плата за землю,
податок з власників транспорт- |
Информация о работе Фінансовий сектор національної економіки