Організація оплати праці в галузі рослинництва

Нормування праці в сільському господарстві, установлення норм витрат праці на виконання окремих робіт у конкретних організаційно-технічних умовах; один з елементів наукової організації праці. Нормування праці необхідно для оцінки й оплати праці відповідно до його кількості і якості. Для вивчення трудових процесів і витрат робочого часу з метою удосконалювання організації і планування праці важливе значення має технічне оснащення робіт, що забезпечує вибір найбільш раціональних форм поділу і кооперації праці, методів і прийомів виконання робіт, організації робочих місць тощо. Нормування праці базується на вимірі витрат робочого часу, необхідного для виконання окремих елементів роботи (хронометраж); на обліку усього або частини часу робочого дня (фотографія робочого дня); на комбінованому використанні фотографій робочого дня і хронометражу (фотохронометраж). Часто застосовують метод самофотографування робочого дня, коли виконавці на робочому місці ведуть запис втрат свого робочого часу в карті самофотографії робочого дня і вносять пропозиції по їх усуненню. Установлення відповідності застосовуваних норм праці умовам раціональної організації виробництва і праці поряд з аналізом виконання норм дозволяють установити ступінь напруженості діючих норм часу, норм виробітку і норм обслуговування. Науково обґрунтоване нормування праці у ДСЛІ сприяє раціональній його організації, оптимальній інтенсивності, правильному використанню сільськогосподарської техніки і робочої сили. Питаннями нормування праці у ДСЛІ займаються економіст господарства і технік-нормувальник; до цієї роботи залучаються також фахівці господарства, керівники й обліковці виробничих підрозділів, а також виробничий актив.

Розглянемо дані по ДСЛІ по статево віковій структурі трудових ресурсів зайняти на підприємстві. З 200 робітників підприємства 180 працюють на основному виробництві, близько 20 робітників зайняті адміністративною працею. При вирощувані зернових культур для виконання окремих видів робіт створюються тимчасові робочі групи. Зокрема, на збиранні зернових використовують збирально-транспортні комплекси. У їхній склад входять збиральні, транспортні засоби, ланка технічного обслуговування. Спільно вони домагаються скорочення термінів проведення робіт, підвищення продуктивності праці.

Раціональне використання трудових ресурсів дає можливість збільшити виробництво валової продукції, це сприяє росту продуктивності праці. Економія робочого часу означає зниження витрат праці на одиницю продукції [21, с. 114].

Зіставлення максимальне можливого і відпрацьованого часу характеризує ступінь його використання. Аналіз наявності і використання трудових ресурсів показує тенденцію до зниження чисельності працівників по ДСЛІ. З цим пов'язане збільшення навантаження на 1-го працівника по сільськогосподарських угіддях з 16,9 га до 17,9 га, і по ріллі з 12,3 га до 13,2 га.

При цьому добова норма одного робітника основного виробництва складає 8 годи, з перервою відпочинку 1 час після 4 годи праці. Тижнем норми праці при п’ятиденній робочий неділі складає 40 годин праці і 5 годин відпочинку, при середньоденній робочі нормі 8 годин; при шестиденній робочій неділі фонд робочого часу також складає 40 годин, але денна норма робочого часу складає 6,6 годин, і 80 хвилинною перервою. Середньомісячний фонд робочого часу складає 160 часів роботи і 40 годин відпочинку в розрахунку на одного робітника..

При цьому у відповідності до чинного законодавства України кожен робітник повинен раз на рік брати відпустку, кількість днів яких залежиться від обійманої посади і стажу роботи.

Для прикладу розглянемо процес нормування праці на збиранні зернових культур.

Основу встановлення розмірів заробітної плати та норм продуктивності (праці) працівникам на збиранні зернових культур урожаю 2011 р. становлять  мінімальні державні та галузеві гарантії з оплати праці, тарифна сітка, умови та розміри матеріального стимулювання, визначені колективним договором підприємства, тарифні розряди робіт та норми продуктивності (праці).

У Галузевій угоді, укладеній між Міністерством аграрної політики України, галузевими об’єднаннями підприємств та профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011–2013 рр. встановлений мінімальний гарантований розмір тарифної ставки робітника, який виконує просту роботу, що не вимагає кваліфікації, на госпрозрахункових підприємствах з 1 січня 2011 року не менше ніж 1004 грн. за повністю виконану місячну норму праці та мінімальний гарантований розмір тарифної ставки робітника І розряду 1024 грн. з розрахунку на місяць; 6,16 грн. – за годину [4].

Нормою Галузевої угоди є мінімальні гарантовані розміри годинних тарифних ставок робітників сільськогосподарських підприємств та коефіцієнти міжрозрядних співвідношень. На підприємстві в колективному договорі можуть встановлюватися вищі розміри тарифних ставок (окладів) працівників. Вони становлять основу для розрахунку відрядних розцінок для робітників, які працюють на збиранні зернових культур (табл. 1.1.)

Таблиця 1.1

Мінімальні гарантовані розміри годинних тарифних ставок та коефіцієнти міжрозрядних співвідношень окремих категорій

робітників

(норма Галузевої угоди на 2011 р.)

Види виконуваних робіт	Розряди робіт						Коефіцієнти співвідношень мінімальних гарантованих розмірів тарифних ставок        робітників І розряду
	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VІ
Коефіцієнти міжрозрядних співвідношень	1,0	1,11	1,33	1,55	1,78	2,0
Ручні роботи в рослинництві	6,40	7,10	8,51	9,92	11,39	12,80	1,0
Механізовані роботи в рослинництві, земляні і дорожні роботи (з урахуванням груп підприємств за регіонами)
І група	7,23	8,03	9,62	11,21	12,87	14,46	1,13
ІІ група	8,06	8,95	10,72	12,49	14,35	16,12	1,26
ІІІ група	8,90	9,88	11,84	13,80	15,84	17,80	1,39

Необхідною умовою для визначення умов та розмірів оплати праці на збиранні зернових культур є встановлення тарифного розряду роботи та обґрунтованих норм праці на кожен вид робіт. Тарифні розряди робіт визначені в „Тарифікації механізованих та ручних робіт у сільському господарстві”[8]. На механізованих роботах тарифні розряди робіт диференціюють за трьома групами тракторів. Одна і та ж робота може тарифікуватися різними розрядами залежно від того, до якої групи тракторів і самохідних машин належать  механізми, якими проводяться збиральні роботи. До I групи включені трактори  класу тяги до 1,4 і потужністю до 73,5 кВт (107 к.с.), а також навантажувачі та інші машини з подібною потужністю двигуна; до II – трактори класу тяги від 1,4 до 2 т включно і потужністю двигуна: гусеничні – до 73,5 кВт (100 к.с.), колісні – від 73,5 до 95,5 кВт (130 к.с.); екскаватори з місткістю ковша до 0, 65 м³ включно, а також бульдозери, навантажувачі, комбайни та інші самохідні машини з такою ж потужністю двигуна; до IIІ – трактори класу тяги 3 – 5 т і потужністю двигуна: гусеничні – до 73,5 кВт (100 к.с.) і більше, колісні – від 95,6 кВт (130 к.с.) і більше, екскаватори з місткістю ковша  понад 0,66 м³, а також бульдозери, навантажувачі, комбайни  та інші  машини з такою ж потужністю двигуна.

Наприклад, скошування ріпаку, гречки, гороху та інших культур валковими жниварками у складі агрегату і універсальними жниварками, які належать до I групи, тарифікується за 4, а тими, що належать до II групи, –            5 розрядом.

Норми продуктивності (праці) на всі види механізованих і ручних робіт містяться в нормативних збірниках „Методичні положення та норми продуктивності і витрати палива на збиранні сільськогосподарських культур” [9] та „Методичні положення та норми виробітку на ручних роботах у рослинництві” [10], розроблених Українським науково-дослідним інститутом продуктивності агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики України і виданих у 2010 та 2011 рр. У них також подані тарифні розряди робіт.

У збірнику „Методичні положення та норми продуктивності і витрати палива на збиранні сільськогосподарських культур” передбачено, що при встановленні норми продуктивності враховано, що до обов’язків тракториста-машиніста, зайнятого на збиранні зернових культур, крім основної роботи, входить щозмінне технічне обслуговування та інші підготовчо-заключні роботи, контроль за вивантаженням урожаю, перевірка якості роботи, регулювання, очищення робочих органів агрегату протягом зміни. Збиральний агрегат не повинен простоювати  через відсутність транспорту тощо.

Перед початком збирання експрес-методом визначають диференційовані нормоутворюючі чинники – урожайність і соломистість культури. Далі знаходять норму продуктивності стосовно марки комбайна і ширини захвату з урахуванням способу (підбирання валків або пряме комбайнування) і технології збирання незернової частини урожаю.

Норми продуктивності і витрат палива розраховані на нормальні умови збирання прямостоячих незабур’янених посівів, що мають кондиційну вологість (16 – 18%) зернової маси [21, с. 135]..

Якщо зернові культури прямостоячі, чисті від бур’янів і вологість зернової маси становить 10 – 20%, то норми не коригуються.

Якщо збирання зернових культур проводиться у складних умовах (полеглі і забур`янені зернові культури, з підвищеною вологістю рослинної маси тощо), то при розрахунку норм необхідно застосовувати поправочні коефіцієнти.

Для уточнення норм слід користуватися такими формулами [9]:

Нп = Нпз х Кв.з,    (1.1)                                                                                                                

Нп = Нпз х Кп,          (1.2)

де Нп – норма продуктивності, яка відповідає конкретним важким умовам збирання; Нпз – норма продуктивності, затверджена на підприємстві з урахуванням сталих і диференційованих нормоутворюючих чинників;                  Кв.з – загальний поправочний коефіцієнт, що враховує одночасно вологість рослинної маси та її забур`яненість;      Кп – поправочний коефіцієнт, який враховує полеглість стеблостою.

При збиранні полеглих зернових продуктивність комбайнів зменшується за рахунок того, що комбайнерам доводиться знижувати робочу швидкість у місцях полеглості рослин.

Норму продуктивності на збиранні полеглих зернових уточнюють за допомогою поправочного коефіцієнта і визначають за формулою [9]:

Нп = Нпз (f  + fn х in),      (1.3)

де f – частина прямостоячих зернових до їх скошування; fn – частина полеглих зернових до їх скошування; in – поправочний коефіцієнт на нерівномірність стеблостою.

Поправочний коефіцієнт на полеглість ниви становить:

Кп = f  + fn х in.            (1.4)

Якщо полеглі зернові скошені у валки, то при їх підбиранні й обмолочуванні продуктивність комбайна також знижується і визначається за формулою [9]:

Нп = Нпз(f  + fn х in),          (1.5)

де f – частина прямостоячих зернових до їх скошування; fn – частина полеглих зернових до їх скошування; in – поправочний коефіцієнт на нерівномірність валків.

 

 

1.3. Оплата праці працівників рослинництва. Методика визначення акордних розцінок у рослинництві

Протягом значного періоду функціонування колективних сільськогосподарських підприємств оплата праці в рослинництві удосконалювалась і нині склалися певні її види та показники, застосування яких доцільне і за умов ринкових відносин.

Оплату праці поділяють на такі три види:

Основна оплата за:

• кількість виробленої продукції;
• відпрацьовані людино-години;
• обсяг виконаних робіт.

Додаткова оплата за:

• якість виконаних робіт і стислі строки виконання їх;
• підвищена оплата на збиранні врожаю;
• доплати за стаж роботи в даному господарстві і кваліфікацію виконавця (класність);
• надбавки за роботу із захисту рослин і на різних видах техніки.

Преміювання за:

• збереження і ефективне використання техніки та подовження строків 
  служби техніки;
• економію енергоресурсів та інших прямих витрат;
• досягнення високих врожаїв і прибутків.

Наведені категорії взаємопов'язані між собою і взаємозалежні одна від одної. Чим вища основна оплата праці, тим більша і додаткова, оскільки остання нараховується за відповідними відсотками (встановлюється в господарстві) до основної. Дещо інша система преміювання, яка встановлюється за визначеними показниками від суми економії витрат та встановлених розмірів за збереження техніки, подовження строків її служби, навчання молодих працівників. Преміювання за результати діяльності від прибутку встановлюється у відсотковому розмірі за рішенням трудового колективу.

Розробка і обґрунтування основних положень з оплати праці працівників рослинництва вимагають послідовного вивчення ряду питань, найважливішими серед яких:

• вибір найдоцільнішої (найприйнятнішої) системи основної оплати праці в даному господарстві: оплата за фактично вироблену продукцію чи від одержаного валового доходу;
• стимулювання протягом року, кінцевий розрахунок за результатами роботи за рік.

Усі ці системи мають певні переваги над оплатою праці лише за фактично виконані роботи, яка під час економічної кризи знову набула поширення.

Поточне авансування та стимулювання протягом року

Загальний розмір авансу, виданий протягом року, складається з двох частин: поточного авансування за виконання фактичного обсягу робіт (чи відпрацьований час) та стимулювання протягом року. -

Поточне авансування. У практичній діяльності реформованих сільськогосподарських підприємств застосовуються переважно дві основні форми авансування - погодинне і відрядне.

Розміри оплати при погодинному авансуванні встановлюються на підставі різних підходів (з урахуванням побажань колективу):

• як добуток відповідної погодинної тарифної ставки на кількість відпрацьованих годин;
• у розмірі місячної ставки - як добуток відповідної денної ставки на кількість відпрацьованих повних робочих днів за місяць.

Діапазон тарифних ставок при погодинному авансуванні незначний - 2-3 розряди. Як правило, тарифні ставки встановлюють у межах 3-5 розрядів, оскільки при різному рівні кваліфікації працівників існує взаємозаміна, виконання працівниками нижчої кваліфікації робіт, що тарифікуються за вищим розрядом.