Фінансова стійкість підприємства

Існує два підходи визначенню ліквідності.

Перший полягає в ототожненні ліквідності й платоспроможності, при цьому під платоспроможністю підприємства мається на увазі його можливість вчасно сплачувати свої борги. Це основний показник стабільності її фінансового стану. Згідно із цим підходом ліквідність – це найбільш широке визначення платоспроможності.

У більш тісному, конкретному змісті платоспроможність – це наявність у підприємства коштів і їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає погашення найближчим часом [38].

Другий підхід визначає можливість реалізації матеріальних та інших цінностей для перетворення їх у кошти, при цьому все майно по ступеню ліквідності підрозділяють на чотири групи:

1. першокласні ліквідні засоби – усі види коштів;
2. активи, які можна швидко реалізувати – короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців, інші оборотні активи;
3. активи, які можна реалізувати з середньою швидкістю – довгострокові фінансові вкладення, запаси сировини, матеріалів, малоцінні й швидкозношувані предмети, незавершене будівництво, дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців, інші запаси й витрати;
4. активи, які важко реалізувати, або не ліквідні активи – майно, призначене для поточної господарської діяльності.

Згідно із цим підходом ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Для нас більш близьким є другий підхід, тому що коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних активах значна питома вага припадає на неліквіди й прострочену дебіторську заборгованість.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих по ступеню їх ліквідності й розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по строках їх погашення й розташованими в порядку зростання строків.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто від швидкості перетворення в гроші, активи будь-якого підприємства поділяються на групи [10]:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – це суми грошових коштів підприємства на поточному, валютному та інших рахунках, у касі, короткострокові фінансові вкладення (цінні папери), які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно.

2. Активи, що швидко реалізуються (А2) (активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час) – це дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових робітників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу тощо.

3. Активи, що повільно реалізуються (А3) (найменш ліквідні активи) – це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

4. Активи, що важко реалізуються (А4) – це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу "Необоротні активи".

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

1. Найбільш строкові зобов'язання (П1) – це кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.

2. Короткострокові пасиви (П2) – це короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (П3) – це довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

4. Постійні пасиви (П4) – це власний капітал підприємства -статті розділу І пасиву балансу.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання.

Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, або у нього взагалі може бути відсутня ліквідність. Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно здійснити аналіз ліквідності балансу.

Для визначення ліквідності балансу слід зіставити підсумки наведених груп по активу й пасиву. Бухгалтерський баланс є ліквідним, якщо дотримуються наступні співвідношення (нерівності):

 

 

 

 

 

 

Перші три нерівності означають, необхідність дотримання незмінного правила ліквідності – перевищення активів над зобов'язаннями.

Невиконання одного з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому недолік засобів по одній групі активів не компенсується їхнім надлишком по іншій групі, тому що компенсація може бути лише за вартістю, у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому слід використовувати загальний показник ліквідності. Він показує відношення суми всіх ліквідних засобів підприємства до суми всіх платіжних зобов'язань (як короткострокових, довгострокових так і середньострокових) за умови, що різні групи ліквідних засобів і платіжних зобов'язань входять у зазначені суми з ваговими коефіцієнтами, що враховують їхню значимість із погляду строків вступу засобів і погашення зобов'язань.

Даний показник дозволяє порівнювати баланси підприємства, що відносяться до різних звітних періодів, а також баланси різних підприємств і з'ясовувати, який баланс є найбільш ліквідним. Позитивна динаміка загального показника ліквідності свідчить про підвищення платоспроможності підприємства.

Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов’язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій.

Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях.

Розрахунок основних показники ліквідності на основі активів та пасивів підприємства:

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

 

Кз.л = [А1 + А2 + А3] : [П1 + П2].

 

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують поточні зобов’язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі, і від виду діяльності. У європейській обліково-аналітичній практиці наводиться критичне мінімальне значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов’язання.

Якщо на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче за 1 : 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов’язань. Але, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна висновувати, що підприємство має значні оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Проте, з погляду менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відвернення грошей у дебіторську заборгованість може пояснюватись незадовільним управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: збільшення поточних активів і значного зростання короткострокових зобов’язань.

Для з’ясування причин зміни цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порівнюючи з початком року.

Коефіцієнт швидкої ліквідності – цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси. Він обчислюється так:

 

Кш.л = [А1 + А2] : [П1 + П2].

 

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли за ліквідації підприємства одержують 40 % і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їхньої фактичної ліквідності треба проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

 

Кабс. лік = [А1] : [П1 + П2].

 

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2 : 1. На практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не дає підстави висновувати про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства одночасно пред’явили йому свої боргові вимоги.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для підприємства, котре нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно. Воно залежить від різних факторів, наприклад, від того, наскільки високою є щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Отже, можна сказати, що ліквідність — це спроможність будь-якого з активів трансформуватися в гроші (кошти), а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого цю трансформацію можна здійснити. Що коротший цей період, то вищою є ліквідність.

1.3 Інформаційна  база проведення аналізу фінансової  стійкості підприємства

У рамках діючого правового й нормативного забезпечення здійснюється функціонування будь-якої системи фінансового керування. До них відносяться: закони, укази Президента, постанови уряду, накази й розпорядження міністерств і відомств, ліцензії, статутні документи, норми, інструкції, методичні вказівки й ін.

До інформації, що використовується в прийнятті фінансових рішень, пред'являються наступні вимоги:

1. корисність – можна використовувати для прийняття обґрунтованих рішень;
2. актуальність – реальне відбиття в кожний момент часу стану середовища організації;
3. своєчасність – якщо інформація отримана пізніше необхідного строку, вона вже не може вплинути на ухвалення рішення;
4. вірогідність – досить точне відтворення об'єктивного стану середовища;
5. релевантність – відсутність зайвої (непотрібної) інформації, одержання інформації в точній відповідності зі сформульованими вимогами й уникнути роботи з непотрібними даними;
6. повнота (достатність) – облік усіх необхідних даних, необхідна для об'єктивного обліку всіх факторів, що формують або виявляють вплив на стан і розвиток середовища;
7. порівнянність (погодженість і інформаційна єдність) – можливість порівнювати дані різних тимчасових періодів і різних об'єктів спостереження по подібних інформаційних групах, інформацію вторинну й первинну.

У процесі фінансового аналізу може використовуватися наступна інформація: інформація про технічну підготовку виробництва; нормативна інформація; планова інформація; господарський облік (оперативний, бухгалтерський, статистичний); бухгалтерська звітність.

Перелік додаткових даних може розширюватися залежно від завдання, поставленого при проведенні аналізу.

Одне із завдань фінансового аналізу – виявлення динаміки (тенденцій і закономірностей) зміни фінансового стану підприємства у досліджуваному періоді. У зв'язку із цим інформаційна база для аналізу повинна включати дані за період не менш року із квартальною (щомісячною) розбивкою.

Від ступеня правдивості вихідних даних залежить вірогідність результатів фінансового аналізу й, отже, коректність прийнятих управлінських рішень.

Безпосередньо з аналітичного балансу можна одержати ряд найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. На основі складеного динамічного ряду будують графіки, визначають функції, що описують поведінку тієї або іншої статті балансу, можливий кореляційно-регресійний аналіз зіставлення змін показників, потрібних для прийняття управлінських рішень.