Особливості оподаткування малих підприємств в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Мая 2015 в 12:01, курсовая работа

Краткое описание

Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи. Вона , з одного боку, забезпечує фінансову базу держави , а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки – це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової систе-ми слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватись побажаннями, можливо і не найкращими, але не здійсненними.

Содержание

Розділ 1.Особливості податкової системи України
Розділ 2.Мале підприємництво як важливий елемент ринкової економіки
Розділ 3. Динаміка змін в податковому законодавстві щодо оподаткування малих підприємств
3.1.Прямі і непрямі податки, що сплачують малі підприємства
3.2 Спрощена система оподаткування.
4. Міжнародний досвід підтримки й розвитку малого бізнесу
Висновки та пропозиції
Список використаної літератури

Прикрепленные файлы: 1 файл

inf3060.doc

— 399.00 Кб (Скачать документ)

        Плата (податок) за землю

        Збір на  спеціальне використання природніх ресурсів

        Збір до  Фонду для здійснення заходів  щодо ліквідації наслідків Чорнобильської  катастрофи та соціального захисту  населення.

        Збір до  Державного інноваційного фонду

        Збір на  обов’язкове соціальне страхування

        Відрахування  та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних  доріг загального користування  України

        Комунальний  податок

        Податок на  промисел

        Збір на  відрахування до Пенсійного фонду

        Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг

        Внески до  Фонду України щодо соціального  захисту інвалідів

        Новостворені  та зареєстровані у встановленому  порядку суб’єкти малого підприємництва, які подали заяву на право  застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності до податкового органу за місцем їх реєстрації, вважаються суб’єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому здійснено їх державну реєстрацію.

4. Міжнародний досвід підтримки й розвитку малого бізнесу

         Протягом  минулого десятиріччя і на  початку 90-х років в економіці  розвинутих країн Заходу спостерігається піднесення підприємницької активності й прискорений розвиток малого та середнього бізнесу, що, на думку сучасних дослідників, вилилося у справжній "підприємницький бум".

        Нова хвиля  малого підприємництва охопила  передусім США, а потім поширилася  й на Західну Європу, Японію, ряд  індустріальних країн. Це стало свідченням того, що в основі зазначеної тенденції лежать не специфічні риси, притаманні окремій державі, а об'єктивні тенденції розвитку економіки розвинутих країн. Малий бізнес із новою силою засвідчив, що саме він є тією важливою силою, яка забезпечує гнучкість, постійне самооновлення економічної системи, котра служить формою реалізації творчих та організаційних здібностей широких верств населення.

         Як відомо, однією з найважливіших причин  піднесення підприємницької діяльності на якісно новий рівень стала розгорнута на Заході й у США реформа господарського механізму, що проводила в життя ідеї "неоконсер-вативної революції". Зняття накопичених за кілька десятиліть адміністративно-законодавчих обмежень (дерегулювання), активізація політики податкового та фінансового стимулювання підприємництва, нова урядова лінія щодо міжфірмових зв'язків (заохочення науково-виробничої кооперації, відкриття національних господарств для проникнення іноземного бізнесу тощо), податкова й адміністративна реформи — усе це відкрило малому бізнесу нові галузі й можливості застосування підприємницької ініціативи. І не лише для дрібних компаній нині існують незрівнянно сприятливі можливості розвитку на всіх етапах їх життєвого циклу, а й у світі великого бізнесу бурхливо розвивається стратегічне управління, що має підприємницький характер.

        Наступною  причиною, яка сприяла поширенню  малого бізнесу в розвинутих країнах, можна вважати безпрецедентне за масштабом прагнення до створення власної справи. Так, в одній лише Великобританії у 1990 p. було створено 87 тис. нових дрібних фірм.

        Роль малого  бізнесу підвищилася також із  появою нової хвилі імміграції, яка в середині 80-х років, наприклад  у США, була найвищою після 1927 p. Характерною ознакою є те, що практично всі національні меншини розвинутих країн, які поповнюються переважно завдяки потокам імміграції, виявляють підвищену схильність до підприємницької діяльності й мають вищі доходи порівняно з місцевим населенням.

        Таким чином, останні десять—двадцять років  свідчать про найвищу в історії розвинутих країн підготовленість та орієнтованість на сучасні форми

 



малого бізнесу. З кінця 70-х років у розвинутих країнах почала розгортатися могутня мережа підприємницької освіти, пропаганди малого бізнесу.

        Піднесення  малого бізнесу найінтенсивніше відбувалося в галузях новітніх техніко-технологічних зрушень, пов'язаних з інноваційною діяльністю й інформаційними технологіями. Це підтверджується численними дослідженнями, які свідчать, що малий бізнес є важливим елементом не лише в розвитку традиційних галузей економіки, айв освоєнні досліджень науково-технічного прогресу.

        Отже, у розвинутих  країнах наприкінці 80-х років  склалися сприятливі умови для  піднесення ділової активності, які ознаменувалися якісно новим  етапом розвитку малого бізнесу. Не розглядаючи детально усього спектра елементів нового економічного клімату, необхідно відзначити такі моменти:

        — швидке  зростання ринку венчурного капіталу  й зростаючу диверсифікацію фінансових інститутів, що розширює можливості фінансування нового виду бізнесу, яким є малий венчурний (ризиковий) бізнес;

        —  розвиток інформаційної інфраструктури  малого бізнесу шляхом розширення доступу громадян та організацій до інформації у державних органах, зміцнення патентно-ліцензійної системи, розвитку мережі банків даних і т. ін.;

        — поява  й швидке розгалуження мережі  організацій, що спеціалізуються  на продукуванні нового бізнесу (інкубатори, інноваційні центри) та  обслуговуванні ринкової інфраструктури.

        З поняттям малого венчурного (ризикового) бізнесу тісно пов'язане поняття інноваційного процесу, тобто процесу, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління.

        Інноваційний малий бізнес становить лише незначну частину всього малого бізнесу. В господарському механізмі він виконує чітко окреслені функції у конкретних галузях економіки і в самому процесі нововведень. Загальною властивістю всіх об'єктів малого бізнесу у сфері науки і техніки є їхня безпосередня участь у науково-дослідній та дослідно-конструкторській роботі, в обслуговуванні різних стадій науково-виробничого процесу. Згідно з цією загальною властивістю усі вони позначаються терміном "малий інноваційний бізнес" і тим самим відокремлюються від іншого малого бізнесу, який безпосередньо не стосується науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок.

        Малий інноваційний  бізнес у силу свого ризикового  характеру має ряд особливостей  і переваг, які відрізняють його  від інших видів бізнесу та  власне традиційного малого бізнесу.

        По-перше, за  даними, наведеними у "Наукових  індикаторах", які публікуються Національним дослідницьким бюро США, малі фірми за 20 років створили у 4 рази більше науково-технічних нововведень на 1 долар, витрачений на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, ніж великі фірми. Витрати спеціалістів на малих інноваційних фірмах удвічі менші, а в розрахунку на 1 працівника вони виробляють у 4 рази більше нововведень, ніж великі корпорації.

        По-друге, значну  перевагу дрібних інноваційних фірм порівняно з великими спеціалісти різних країн вбачають у тому, що вони охочіше йдуть на ризик, оперативніше реалізують інновації, зокрема технологічні, сприяючи прискоренню технологічного процесу.

        По-третє, сам  факт існування малих інноваційних фірм є стимулом оновлення асортименту вироблюваної продукції у старих промислових корпораціях, які змушені постійно брати до уваги конкуренцію дрібних фірм. Старі корпорації (по суті великі) значно швидше впроваджують результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт саме в період активізації діяльності дрібних інноваційних фірм.

        Щодо негативних  моментів діяльності малих інноваційних  фірм. то серед них насамперед  слід відзначити поширену практику  переманювання найкращих спеціалістів великих корпорацій та університетів при залученні їх до дрібних венчурних компаній, що вносить певний розлад у виконання наукових досліджень і розробок. Практика венчурного фінансування процесу зорієнтована значною мірою на розробку власних продуктів і технологій, що сприяє певному "перекосу" інноваційного процесу в бік малого бізнесу.

        Малий бізнес  у галузі науково-технічного процесу  має, як зазначалося, ряд особливостей, що випливають із його специфіки.

        По-перше, він  неможливий без принципу "ухваленого ризику". Це означає, що вкладники капіталу заздалегідь згодні з можливістю втрати своїх

коштів при фінансовій невдачі фірми в обмін на високу норму прибутку у разі її успіху. Комерційний успіх досягається лише в 10% початих проектів, отже, рівень невдачі оцінюється в 90%.

        По-друге, особливістю  малого інноваційного бізнесу  є високий ступінь зацікавленості  вкладників в успіху нового  починання. Оскільки існує велика  частка ризику нового проекту, ризикові фінансисти, як правило, не обмежуються тільки наданням необхідних коштів, а й пропонують різноманітні консультативні, управлінські та інші ділові послуги новій малій фірмі, що нерідко значно істотніше за вкладені кошти.

        По-третє, притаманний  малому інноваційному бізнесу тип фінансування — довгострокове інвестування капіталу при якому вкладнику доводиться чекати в середньому від 3 до 5 років, щоб переконатися у перспективності продукту, та від 5 до 10 років — до одержання прибутку на вкладений капітал. З огляду на це традиційних джерел розвитку малого інноваційного підприємництва недостатньо для його фінансування. Тому дедалі більшого поширення набуває розвиток ринку незалежного венчурного капіталу.

        Що стосується  розвитку малого інноваційного  бізнесу в Україні, то перед нами, образно кажучи, чистий аркуш паперу, на який слід вписати такі поняття, як інноваційний процес, венчурний капітал, венчурне фінансування, дрібні інноваційні фірми тощо.

        Серед причин, які гальмують розвиток венчурного  бізнесу в Україні, слід відзначити:

        — відсутність  економічної зацікавленості багатьох  господарських суб'єктів у реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня;

        — жорсткий  механізм розподілу виробничих  ресурсів (так зване фондування), який застосовується в Україні протягом багатьох десятиріч, тривалу відсутність ринку цінних паперів та невизначеність у відносинах власності;

        — слабку  конкуренцію на внутрішньому  ринку науково-технічної продукції, яка гальмує розвиток венчурної діяльності, бо практично будь-яка розробка, в якій є той чи інший сенс, має шанс бути придбаною і знайти застосування.

        Хоч в Україні  немає поки що венчурного бізнесу  у його чистому вигляді, але вже з'явилися деякі форми економічної діяльності, що за характером свого функціонування наближаються до венчурного бізнесу, наприклад: роз-рорбка й виробництво товарів і послуг, конкурентоспроможних на світовому ринку; забезпечення широкомасштабного впровадження нововведень, що пов'язане з організацією його виробництва та збуту; науково-технічна діяльність із створення принципово нових видів товарів і послуг.

        Венчурні форми  діяльності в Україні для швидшої  їх появи, успішного функціонування  й виживання в умовах економічної  кризи, Що має місце в країні, потребують стабільної фінансової підтримки з боку державних і комерційних установ. Але, крім нестачі фінансових коштів, вітчизняні підприємці зустрічаються з дефіцитом обладнання, приміщень та інших необхідних умов для успішної діяльності. Тому ефективним різновидом венчурного фінансування стає так званий венчурний лізинг. Він дає змогу венчурній фірмі одержати не лише фінансові кошти, а й обладнання, матеріали та приміщення, які залишаються у власності фінансуючого суб'єкта і надаються фірмі на умовах оренди. Але в цілому для широкомасштабного розвитку цього роду діяльності слід створити ринок венчурного капіталу.

        Таким чином, малий бізнес довів свою спроможність  виступати провідником науково-технічного прогресу в умовах інноваційного типу економічного розвитку, що характерний нині для розвинутих країн. Щодо розвитку малого бізнесу в Україні, то він:

        — перебуває  на початковому етапі свого  розвитку;

        — найбільшого  поширення набув у традиційних  галузях економіки (торгівля, громадське харчування, будівництво тощо), які не пов'язані безпосередньо з процесами виникнення й реалізації нововведень.

 

 

 

                (підпис)

                Висновки та пропозиції

  

        Мале підприємництво з позицій економічної теорії розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на розширення масштабів і сфери діяльності, майнову відповідальність підприємця за результати господарювання; свободу та самостійність суб’єкта у прийнятті управлінських рішень; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод.

        Головна мета  малих підприємств – отримання прибутку. Це передбачає динамічність, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні бізнесу, ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику та вміння ним управляти, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.

        Кількість  діючих малих підприємств в  цілому по Україні збільшилась  з 19,6 тис. у 1991 році – до 101 тис. у 1998 році, або більше ніж у 5 разів. Чисельність працюючих на цих  підприємствах зросла з 310,9 тис. до 1 млн. чоловік за відповідні роки. У 1998 році функціонувало 3,7 тис. кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чоловік. В цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. Чоловік, що становить майже 11% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнеса створюються в різних галузях економіки.

        Метою даної  роботи було вивчення впливу  банківської системи, стану ринку праці і величини податкового навантаження Львівщини на розвиток малого бізнесу.

        Проведені  дослідження показали, що кількість  діючих малих підприємств Львівщини  збільшилась з 959 одиниць у 1991 році  – до 10604 одиниць у 1998 році, або більше ніж у 11 разів. Темпи зростання кількості малих підприємств регіону не характеризуються сталою динамікою, а залежать від рівня розгортання ринкових реформ в країні. Так, у період з 1991 до 1993 року, коли після проголошення незалежності України та провадження курсу на демократичні перетворення й ринкову економіку, було прийнято ряд базових законів, багато громадян вирішили проявити себе у приватному підприємництві, відкрити власну справу та бути незалежними від урядового гаманця. Характерним тоді було наростання темпів розвитку малих підприємств, кількість яких у 1993 році в порівнянні з 1991 роком збільшилась у 4,8 рази. Починаючи з 1993-1994 років, спостерігається суттєвий спад темпів росту кількості діючих малих підприємств. Одночасно спостерігається тенденція спаду кількості зайнятих в розрахунку на одне мале підприємство. За статистичними даними, в 1991 році на малому підприємстві в середньому працювало 33 чоловіки, в 1992 році - 18 чол., в 1993 році – 18 чол., в 1994 році – 12 чол., в 1995 році – 11 чол., в 1996 році – 11 чол., в 1997 році – 11 чол., в 1998 році – 10 чол. Отже, ми спостерігаємо зменшення середньої чисельності працюючих на малому підприємстві.

Информация о работе Особливості оподаткування малих підприємств в Україні