Охрана окружающей среды и рациональное использование природных ресурсов

У Законі України “Про основи національної безпеки” серед загроз національним інтересам і національній безпеці визначені наступні чинники:

- антропогенне порушення  і техногенна перевантаженість  території України, зростання  ризиків виникнення надзвичайних  ситуацій техногенного та природного  характерів;

- нераціональне виснажливе  використання мінерально-сировинних  природних ресурсів як не відновлюваних,  так і відновлюваних;

- погіршення стану  водних басейнів;

- неподоланність негативних  соціально-екологічних наслідків  Чорнобильської катастрофи;

- неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослих, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

- посилення впливу  шкідливих генетичних ефектів у популяціях  живих організмів, зокрема генетично змінених організмів та біотехнологій.

Виходячи із вищеозначеного, вивчення сучасних загроз глобального  характеру, напрямів їх подолання, формування адекватних вимог до розробки програм  національного розвитку є актуальною темою дослідження у контексті формування відповідної прогнозованої стратегії держави і можливостей  практичної її  реалізації.

Зміна клімату у глобальному  вимірі - одна з найгостріших екологічних проблем які стоять перед людством. Представлені у четвертій оціночній доповіді Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC) наукові дані остаточно підтверджують реальність глобального потепління, викликаного діяльністю людини.

Екологічні проблеми поступово стають джерелом ускладнення  міждержавних відносин. До ризиків міжнародного характеру слід віднести можливість навмисної екологічної агресії – екотероризму. У цьому аспекті екобезпека стає чинником розвитку безпекової кооперації на міжнародному рівні.

В Україні представлено широкий спектр екологічних проблем: радіаційне забруднення, шкідливі викиди промислових підприємств в атмосферу і водойми, перенасиченість полігонів побутових відходів.

Аналіз надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру свідчить, що ризик їх виникнення напряму залежить від антропогенного впливу на екосистему. Так, повені у Закарпатті та у Миколаївській області, зсуви ґрунтів на високоурбанізованих територіях та у місцях видобування корисних копалин, посилення техногенної сейсмічності у різних географічних територіях свідчать про прямий чи опосередкований зв’язок цих явищ з господарською діяльністю людини. А екологічне забруднення Керченської протоки виявилось результатом ігнорування природного чинника у дотриманні вимог безпеки судноплавства.

Із питанням національної безпеки та фізичного існування населення України тісно пов’язана проблема розповсюдження генетично модифікованих організмів (ГМО).

Безпосередню загрозу  здоров’ю населення становить також  широке використання  в народному  господарстві шкідливих хімічних сполук, передусім пестицидів, погане очищення водних стоків. Протягом тривалого часу існувала тенденція використання значних об’ємів мінеральних добрив у сільському господарстві України, як наслідок, харчові продукти містять високі показники вмісту нітратів.

Таким чином, екологічна безпека є багатокомпонентною галуззю  і потребує посиленої уваги при  визначенні її місця в системі  пріоритетів національної безпеки.

Стає очевидним, що стабільний розвиток нашої держави має бути забезпечений на основі пріоритетного урахування екологічного чинника. Нагальною необхідністю є кардинальні економічні реформи з урахуванням принципів сталого розвитку. Нові підходи мали б враховувати необхідність об’єднання економічної ефективності і ресурсно-екологічної збалансованості. Україна повинна виявити здатність переходу до екологічно орієнтованої моделі ринкової економіки.

9.2 Об’єкти,  що становлять підвищену екологічну  небезпеку

Області зареєстровано 646 потенційно небезпечних об’єктів з яких 223 об’єкти підвищеної небезпеки у тому числі 30 хімічно-небезпечних об’єктів.

На території області  знаходиться понад 400 тонн непридатних та заборонених до застосування хімічних засобів захисту рослин.

Умови зберігання більшості  пестицидів не відповідають діючим екологічним  та санітарним нормам.

Більшість накопичених  препаратів були свого часу заборонені до використання у зв'язку з їх високою токсичністю та негативним впливом на здоров'я населення і довкілля. Тому кожен з відведених для зберігання непридатних або заборонених до використання пестицидів склад є об'єктом потенційної небезпеки.

Для знешкодження хімічних засобів захисту рослин необхідно близько 9,0 млн. грн.

 

 

3. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

ТА РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ОБЛАСТІ

Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, вироблення вмінь активно цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди, не можливі без відповідних екологічних знань. На сучасному етапі розвитку людства, в час надвисокого рівня впливу на довкілля з не завжди передбачуваними наслідками екологічна освіта, виховання і культура громадян визначають не лише сутність держави, але й благополуччя та здоров’я нації. Екологічна освіта є необхідною складовою сталого гармонійного екологічно безпечного розвитку суспільства.

Концепція екологічної  освіти в Україні затверджена  у 2002 році МОН України передбачає чітку структуру формування екологічної  освіти, що охоплює всі вікові, соціальні  та професійні групи населення. В  ній виділено два основні напрямки освіти — формальна і неформальна. Формальна освіта охоплює всі ланки загальної системи освіти яка існує в Україні: дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно-технічна, вища та післядипломна. Другий напрямок — має просвітницький характер і спрямований на формування екологічної культури населення через засоби масової інформації, громадські екологічні об’єднання, партії тощо. Тому екологічна освіта і виховання всіх верств населення є одним із найважливіших і необхідних шляхів, що сприятиме ефективному вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціальне-економічних проблем сучасної України.

В системі безперервної екологічної освіти найважливішою  є її перша ланка — дошкільна  освіта. На цьому етапі закладаються основи світогляду людини, її ставлення  до довкілля. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні передбачає формування у дитини почуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї, за свої дії в довкіллі. Програмний матеріал дитячих дошкільних закладів містить певний обсяг інформації про живу та неживу природу, але він не завжди достатній для формування екологічної культури.

Процес формування екологічних  знань відбувається із дотримання принципів, концентричності, доступності, практичності тощо. Особливо важливе значення подається  практичній діяльності дітей, зокрема, екскурсіям, спостереженням, екологічним іграм, виготовлення предметів та іграшок з природного матеріалу тощо.

Проте екологічне виховання  у дитсадочках недостатньо розвинуте  і потребує подальшого розвитку, з  метою охоплення всіх дошкільних закладах. Тому нова концепція дошкільного виховання повинна передбачати сучасний підхід до методологічних питань та підготовки кадрів.

Шкільна екологічна освіта здійснюється за двома напрямками: викладання курсу «Основи екологічних  знань» та екологізація навчальних дисциплін.

1993 року Міністерством  освіти України запроваджений  до базового навчального плану  школи варіативний курс «Основи  екології». Було підготовлено  програму і підручник «Основи  екологічних знань» (автори —  Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй). Крім того, для шкіл з поглибленим вивченням екології видано підручники «Екологія» (автори — С. І. Дерій, В. О. Ілюха), «Екологія людини» (автори — О. М. Микитюк, О. 3. Злотін, В. М. Бровдій), проте в переважній більшості шкіл курс «Основи екології» не викладається..

Базовими навчальними  планами вищих педагогічних закладів освіти передбачено обов’язкове  вивчення курсу «Основи екології»  обсягом 54 год., на всіх факультетах. Він  носить теоретичний характер і знайомить  студентів із основними законами і принципами взаємодії і взаємовідносин живих організмів між собою та навколишнім середовищем. Особлива увага приділяється наслідкам антропогенного впливу на різні рівні організації живого: видовий, популяційний, біоценотичний, екосистемний і біосферу в цілому. Без сумніву, що такий підхід не дає можливості сформувати глибокі екологічні знання.

Значна увага проблемі екологічної освіти приділяється на природничих і біологічних факультетах  університетів. Зокрема у Національному  педагогічному університеті імені  М. П. Драгоманова до навчальних планів підготовки вчителів біології, географії та хімії, крім курсу «Екологія» обсягом 108 год., запроваджені, для різних спеціальностей, спецкурси «Урбоекологія», «Екологія рослин», «Екологія тварин», «Хімія і оточуюче навколишнє середовище», проте цього недостатньо.

Тому у 2002 році НПУ  імені М. П. Драгоманова отримав  ліцензію на надання освітніх послуг за спеціальністю 6.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища»  для підготовки фахівців-екологів, викладачів. Формування екологічного мислення у студентів здійснюється через екологічну освіту на базі сучасних наукових знань у сфері природничих наук з їх екологічною спрямованістю.

Програма підготовки передбачає вивчення циклів гуманітарної і соціально-економічної, природничо-наукової, професійно-орієнтованої та професійно-науково-предметної підготовки та вивчення спеціальних дисциплін, що дозволяє сформувати екологічний світогляд і забезпечити базовий рівень знань.

Отже, аналіз сучасного  стану екологічної освіти свідчить про недостатню реалізацію її структури і змісту не дивлячись на прийняття відповідних нормативних документів. З метою формування активної громадської позиції у майбутніх вчителів щодо вирішення проблем захисту навколишнього середовища і сталого розвитку необхідно забезпечити екологічну підготовку педагогічних кадрів.

Однією з найважливіших  функцій управління в галузі охорони  навколишнього природного середовища, роль якої постійно зростає, є інформування.

Екологічне інформування (екологічне інформаційне забезпечення) — це доведення до заінтересованої громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації. Під екологічною інформацією розуміється (відповідно до ст. 25 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року) документовані або публічно оголошені відомості про:

стан довкілля чи його об’єктів – землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу  та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об’єктами довкілля;

джерела, чинники, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні  чинники (шум, вібрацію, електромагнітне  випромінювання, радіацію), які впливають  або можуть вплинути на стан довкілля та здоров’я людей;

загрозу виникнення і  причини надзвичайних екологічних  ситуацій, результати ліквідації цих  явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих  на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, екологічне законодавство;

витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів  за рахунок фондів охорони довкілля, інших джерел фінансування, економічний  аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Еколого-інформаційне забезпечення є однією з основних гарантій реалізації конституційного права громадян на вільний доступ до інформації про  стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також права на її поширення (ст. 50 Конституції).

Відповідно до ст. 251 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища”, екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами державної  влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом:

а) підготовки Мінприроди і подання на розгляд Верховної  Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього  природного середовища в Україні, а  після її розгляду Верховною Радою  України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет: http://www.menr.gov.ua;

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичного інформування населення через засоби масової  інформації про стан навколишнього  природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних чинників на здоров’я людей;

г) негайного інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

д) передачі інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв’язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;