Охрана окружающей среды и рациональное использование природных ресурсов

Проблема деградації навколишнього природного середовища, в тому числі і втрати біологічного біорізноманіття, особливо гостро стоїть для Київської області.

Одним з найбільш важливих елементів екологічної мережі Київської  області могли б стати національні  природні парки “Залісся” у Броварському районі, “Білоозерський” у Переяслав-Хмельницькому районі та проектований НПП “Подесіння” у Броварському та Вишгородському районах, а також розширення НПП “Голосіївський” з включенням до його складу земель Київської області (Обухівський, Бориспільський та Києво-Святошинський райони). Саме ці території є тим природним регіоном, що забезпечить у повній мірі збереження біорізноманіття та середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин при невиснажливому використанні наявних природних ресурсів у рекреаційних цілях.

Заходи щодо збереження біорізноманіття стали важливим компонентом державної екологічної  політики, конкретизуючи та розвиваючи ідеологію традиційної охорони  природи.

Важливе значення має  вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

З метою збереження удосконалення  екомережі та відтворення об’єктів рослинного світу та збереження біорізноманіття Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області плідно співпрацює з науковими установами, такими як: інститут зоології ім. Шмальгаузена, та Національний ботанічний сад ім. Гришка, громадськими організаціями: Національний екологічний центр України, Київський еколого-культурний центр, ДО “Зелене майбутнє” з метою виявлення цінних територій та об’єктів для наступного їх заповідання.

Станом на 01.01.2011 року загальна площа зелених насаджень в Київській області становить 13887,2 га, площа зелених насаджень загального користування, охоплених доглядом становить 3002,8 га, площа зелених насаджень загального користування – 5503,0 га. В тому числі:

• парки культури та відпочинку – 842,1 га;
• парки, міські, районні, сади житлових районів при житлових будинках 1948,2 га;
• сквери- 332,1 га;
• набережні та бульвари – 66,9 га;
• гідропарки, лугопарки та лісопарки – 1825,3 га;
• інші об’єкти благоустрою – 488,5 га.

У 2010 році витрати на утримання зелених насаджень загального користування складали 7,15 млн.грн.

На території області працює 32 підприємства, що здійснюють діяльність з утримання зелених насаджень територій загального користування, в тому числі 30 комунальних та 2 приватних.

 

Озеленення  населених пунктів

Таблиця 7

Заходи	Рік
	2006	2007	2008	2009	2010
Створено нових зелених насаджень, га	821,5	406,5	1238,9	856,6	653,1
Проведено ландшафтну реконструкцію  насаджень, га *
Проведено догляд за насадженнями, га	2418,3	2797,0	2937,2	2993,6	3002,8

 

* зазначені дані відсутні (у відповідності до звітності  «1-Звіт про зелене господарство»  (наказ Мінжитлокомунгоспу України  від 24 грудня 2008 року  № 401 за  погодженням з Держкомстатом  України).

 

Державна політика  у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу регулюються Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", Лісовим кодексом України, Законом "Про рослинний світ" та іншими нормативно-правовими актами. Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об'єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання.

Охорона рослинного світу  передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності й цілісності об'єктів рослинного світу, на охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Українські науковці перші у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угруповань і розробили методологічну основу їхньої реєстрації у Зеленій книзі. Перша Зелена книга України була видана 1987 р.

Зелена книга України  створює правову базу для розробки заходів щодо збереження рідкісних  рослинних угруповань, насамперед шляхом встановлення відповідного режиму їх використання.

Завершення реорганізацій  Державних організацій «Резиденція  «Залісся» у Броварському районі та ДП «Лісове господарство «Білоозерське» у Переяслав-Хмельницькому районі у національні природні парки може стати вагомим кроком до збереження і охорони рослинного світу, оскільки на цій території зростають рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види рослини.

На привеликий жаль останні  дослідження фауни Київської  області проводились ще в 1978 році.

Охорона тваринного світу  передбачає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Це комплексний  підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.

На територіях та об'єктах  природно-заповідного фонду України  збереження та охорона фауни здійснюється відповідно Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та інших нормативно-правових актів. Рідкісні та такі, що перебувають під загрозою зникнення в природних умовах на території України, види тварин підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України. Порядок і вимоги щодо охорони, використання і відтворення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин визначаються законом про Червону книгу України. Види тварин, які не занесені до Червоної книги України, але мають особливу наукову, природоохоронну та іншу цінність, за рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів заносяться до переліків видів тварин, що підлягають особливій охороні. Визначення видів і встановлення порядку охорони, використання і відтворення тварин, занесених до зазначених переліків, здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків.

Підприємства, установи, організації та громадяни при  здійсненні будь-якої діяльності, що впливає  або може впливати на стан тваринного світу, зобов'язані забезпечувати  охорону середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин. При розміщенні, проектуванні та забудові населених пунктів, підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів, введенні в господарський обіг цілинних земель, заболочених, прибережних і зайнятих чагарниками територій, меліорації земель, здійсненні лісових користувань і лісогосподарських заходів, проведенні геологорозвідувальних робіт, видобуванні корисних копалин, визначенні місць випасання і прогону сільськогосподарських тварин, розробці туристських маршрутів та організації місць відпочинку населення повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища перебування та умов розмноження тварин, забезпечення недоторканності ділянок, що становлять особливу екологічну цінність.

Аналіз зміни структури мисливських угідь за останні роки показує негативну тенденцію зростання угідь найменш продуктивних для ведення мисливського господарства. Іншим фактором, що негативно впливає на стан мисливських угідь є виділення земельних ділянок під колективну забудову, будівництво садиб. Як правило, садибні ділянки виділяються на території або поблизу найкращих лісових та водно-болотних угідь без врахування стацій мешкання особливо цінних мисливських тварин, чи шляхів їх міграції.  
Також негативно впливає на кормову базу мисливських угідь і занепад сільськогосподарського виробництва. Поля поблизу угідь не обробляються, заростають малопродуктивними видами рослин. У таких умовах ведення мисливського господарства ускладнюється, потребує значних фінансових затрат, яких у користувачів мисливських угідь немає. Слід відмітити, що зниження кількості мисливських тварин в останні роки зумовлено недостатнім рівнем ведення мисливського господарства користувачами Київської області, а також складною економічною ситуацією в країні, що призвело до посилення браконьєрства, погіршенню матеріального забезпечення користувачів мисливських угідь, контролюючих служб.

Головними заходами щодо збереження тваринного світу Київської  області є :    

- створення територій  та об’єктів природно-заповідного фонду в місцях зростання або мешкання рідкісних та зникаючих видів;   

- організація проведення  комплексних обстежень території  області з метою виявлення  ділянок із значним біо- та  ландшафтним різноманіттям;   

- розробка планів дій зі збереження рідкісних та зникаючих видів, занесених до Червоної книги України;   

- картування місць  зростання та мешкання популяцій  рідкісних та зникаючих видів  флори і фауни для забезпечення  їх збереження при здійсненні  господарської діяльності;   

- реалізація державних  та обласних програм щодо збереження  біорізноманіття, розвитку заповідної  справи, формування екомережі;   

- обстеження земельних  ділянок при погодженні проектів  відведення земельних ділянок  з метою забезпечення збереження біотичного різноманіття.

 

 

 

 

Радіаційне  забруднення

Внаслідок Чорнобильської катастрофи понад 12,37 тис.км2. (44,02%) території  Київської області віднесені  до різних зон радіоактивного забруднення. На радіоактивно забруднених територіях розташовано 560 населених пунктів.

На сьогоднішній час гамма-фон на відстані 1 м. від  поверхні ґрунту в порівнянні з 1986 року знизився в десятки-сотні разів. На територіях, в межах яких виконувалися дезактиваційні заходи III–IV зон радіоактивного забруднення, гамма-фон зменшився на два-три порядки. Після розпаду в 1986 - 1988 роках коротко та середньоіснуючих радіонуклідів, їх фіксації та заглиблення, самоочищення рослинності тощо, радіологічна ситуація стабілізувалася і зараз змінюється повільно. За період 2009 р. на території Київщини, за винятком території зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, гамма-фон на поверхні ґрунту складає 10 - 25 мкР год-1, що істотно не перевищує доаварійні показники.

Основні екологічно небезпечні об'єкти у зоні відчуження пов’язані із переробкою радіоактивних матеріалів та збереженням радіоактивних відходів, що утворились у результаті аварії на Чорнобильській АЕС можна розподілити на три групи.

Першу групу становлять пункти захоронення радіоактивних  відходів (ПЗРВ) "Буряківка", "Підлісний", "ІІІ-черга ЧАЕС", комплекс виробництв "Вектор".

До складу другої групи  відносяться пункти тимчасової локалізації  радіоактивних відходів: "Стара  Будбаза", "Нова Будбаза", "Рудий  ліс", "Станція Янів", "Прип'ять", "Нафтобаза", "Піщане Плато", "Копачі", "Чистогалівка".

До третьої групи  відносяться місця неконтрольованого  накопичення радіоактивних відходів на території зони відчуження.

 

 

Природно-техногенна (екологічна) безпека

Беручи до уваги важливість і значущість основних напрямів національної безпеки, як фундаментальної основи державотворення, стає очевидною необхідність актуалізувати чинники, що визначаються в сучасних умовах як нові виклики і загрози.

Протягом тривалого  часу національна безпека визначалась  як достатня захищеність від можливості зовнішнього, силового втручання однієї держави у справи іншої. У сучасних умовах сформувались нетрадиційні чинники, які суттєво впливають на стан національної безпеки і яким дуже важко протидіяти, насамперед – це інтенсивне забруднення навколишнього середовища та порушення рівноваги в екосистемах. Екологічна складова національної безпеки є комплексною проблемою і стосується в першу чергу економіки країни та її соціальної сфери. Від екологічного фактору залежить конкурентоспроможність країни, адже катастрофи техногенного характеру здатні знизити, а в деяких випадках знівелювати економічні здобутки та унеможливити повноцінний розвиток окремої галузі. Кліматичні зміни, викликані антропогенним навантаженням на природне середовище (посухи, кислотні дощі) призводять до погіршення умов для ведення сільського господарства. Окрім того, нераціональне використання та виснаження ресурсів ставлять країну у залежну позицію від зовнішніх чинників, що виявляється ризиком для національного суверенітету.

Для сучасних міжнародних відносин стає все більш характерним ріст усвідомлення серйозного характеру викликів, пов’язаних із глобальною зміною клімату, а також необхідності консолідованих зусиль для  убезпечення від ризиків кліматичного процесу. Ціла низка важливих політичних подій 2007 - початку 2008 рр. свідчить про те, що світова спільнота актуалізує питання глобальної екологічної безпеки, ставить проблеми зміни клімату на одне з перших місць у міжнародному порядку денному. Проблеми, пов’язані з кліматичними змінами стали ключовими пунктами на зустрічах високого рівня: саміту “великої вісімки”, Ради Безпеки ООН, 62-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН, у ході Всесвітнього економічного форуму. Кульмінаційним моментом у міжнародній дискусії з проблем зміни клімату стала Балійська конференція (грудень 2007 р.), на якій було прийнято рішення з необхідності егідою ООН розпочати роботу над угодою, яка мала б замінити Кіотський протокол після завершення терміну його дії у 2012 році.