Охрана окружающей среды и рациональное использование природных ресурсов

е) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Організація та порядок  здійснення екологічного інформаційного забезпечення, його форми та методи, суб'єктний склад, вимоги до екологічної  інформації та інші питання екологічного інформування регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 25 та 25і), «Про інформацію» (1992, з наступними змінами), Орхуською конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1998), Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391, Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим наказом Мінприроди України від 18 грудня 2003 р. № 169, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. № 343-р «Про забезпечення заінтересованих державних і громадських органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища в частині ядерної та радіаційної безпеки» та іншими нормативно-правовими актами.

Форми екологічного інформування передбачені ст. 25 Закону України  «Про охорону навколишнього природного середовища», зокрема:

а) підготовка спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України — опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет;

б) щорічне інформування Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідних  рад та населення про стан навколишнього природного середовища відповідних територій;

в) систематичне інформування населення через засоби масової  інформації про стан навколишнього  природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей;

г) негайне інформування про надзвичайні екологічні ситуації;

г) передача інформації, отриманої в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

д)  забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.

Екологічне інформаційне забезпечення може здійснюватись як шляхом надання відповідної інформації фіксованому колу споживачів за еколого-інформаційними запитами, так і шляхом її систематичного чи екстреного оприлюднення (якщо йдеться про інформацію, що є важливою для широкого загалу). Джерелами екологічної інформації слугують дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви. Для інформації, що надається за запитами, такими джерелами також є довідки, які видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Організація екологічного інформаційного забезпечення щодо як оприлюднення екологічної інформації, так і її надання регламентується Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим Мінприроди України.

Зважаючи на особливу важливість для населення України, що постраждало від наслідків  Чорнобильської катастрофи, інформації про стан ядерної та радіаційної  обстановки, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. № 343-р був передбачений організаційний механізм забезпечення заінтересованих державних органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища щодо ядерної та радіаційної безпеки, про всі інциденти, які виникають на об'єктах, де використовують ядерні радіаційні технології та речовини (аварійні події на АЕС, аварійні викиди і скиди радіоактивних речовин у навколишнє природне середовище, пожежі, в тому числі у 30-кілометровій зоні ЧАЕС, стихійне лихо та інші події, що негативно впливають на навколишнє природне середовище), а також інциденти, пов'язані з транспортуванням ядерних і радіоактивних речовин, що призвели або можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

3.2. Організаційне  забезпечення

Для забезпечення програми заходів з охорони навколишнього  середовища доцільно передбачити:

– створення ефективного  механізму фінансування місцевих екологічних програм і проектів;

– посилення ролі місцевих громадських екологічних об’єднань  та місцевих жителів у цілому;

– поглиблення відповідальності місцевих органів влади за ухиляння від вирішення існуючих локальних  екологічних проблем.

Для цього необхідно  забезпечити застосування нових форм і методів здійснення направляючого, координуючого і контролюючого впливу на екологічний розвиток, що відповідає не тільки системі сучасних вимог, але й зорієнтовано на врахування тенденцій зміни ситуації на перспективу.

Удосконалення системи управління охороною довкілля та раціональним використанням природних ресурсів має базуватись на визначенні та реалізації об’єктивно зумовлених прогресивних тенденцій у цій сфері діяльності. До їх складу в сучасних умовах, насамперед належать:

• використання програмно-цільових методів при розробці стратегії екологічного розвитку регіону;
• орієнтація управління на формування таких співвідношень і пропорцій між окремими складовими територіального соціально-економічного комплексу, які дозволяють забезпечити екологічно збалансований розвиток області.

Провідна роль у реалізації Програми належить Київській обласній державній адміністрації, обласній раді та органам місцевого самоврядування.

Професійний нагляд за виконанням Програми забезпечує Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

У виконанні Програми беруть участь:

• на обласному рівні – обласні підрозділи адміністрації природоресурсного направлення та інші, пов’язані з охороною навколишнього середовища;
• на районному рівні – районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;
• на місцевому рівні – промислові та несільськогосподарські підприємства, організації, установи.

Контроль за ходом  реалізації Програми здійснюють Київська обласна державна адміністрація, державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

До функцій управління Програмою належить вирішення таких  питань:

• регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;
• визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів граничнодопустимих викидів, граничнодопустимих скидів та розміщення відходів);
• впровадження економічного механізму природокористування;
• проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення довкілля;
• здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
• розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення пріоритетів та реалізація інвестиційної політики;
• інформування населення і громадськості з екологічних питань;
• здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.

Для контролю за ходом  виконання Програми пропонується використовувати наступні категорії індикаторів:

• загальностатистичні індикатори якості навколишнього середовища;
• показники ефективності виконання заходів охорони атмосферного повітря, водних ресурсів та управлінню відходами;
• дані щодо виконання конкретних з<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-size: 14pt; te