Організація обліку і аудиту грошових коштів і аналіз грошових потоків підприємства

  На кожний  виставлений акредитив відкривають  окремий аналітичний рахунок із зазначенням конкретного постачальника. Після відвантаження товару (продукції) постачальник надає в своє відділення банку рахунок на відвантажену продукцію, на підставі якого йому зараховують платіж з акредитиву. Списання коштів в банку платника здійснюється на підставі одержаних від банку постачальника рахунків і доданих до них товарно-транспортних документів тощо.

В обліку розрахунки чеками відображаються так само, як і при акредитивній формі розрахунків. Для відкриття чекової книжки на суму перерахованих коштів складають бухгалтерську проводку: Д-т рах. 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті", К-т рах. 311 "Поточний рахунок в національній валюті". Чеки, що надійшли постачальнику в платіж за товари та послуги, здаються в банк.

Суми по одержаних в банку лімітованих чекових книжках списуються в міру оплати виданих підприємством чеків, тобто в сумах погашення банком пред'явлених йому чеків згідно з випискою банку. За даними пред'явлених чеків дебетується рахунок 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" і кредитується субрахунок 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті". Суми по чеках виданих, але не оплачених банком (не пред'явлених до оплати), залишаються на субрахунку 313.

Рух коштів по чекових книжках, виданих  в підзвіт працівникам підприємства для розрахунків з підприємствами-кредиторами, обліковується на рахунках 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" або 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" і по аналітичному рахунку "Підзвітні особи по виданих їм чекових книжках" до рахунку 372 "Розрахунки з підзвітними особами". Видача таких книжок підзвітним особам відображається по кредиту рахунку 685 і дебету рахунку 372. Після подання підзвітними особами звіту кредитується рахунок 372 в кореспонденції з рахунком 685 на суму використаних чеків. Таким чином, сальдо по рахунках 372 і 685 повинні співпадати бути тотожними сумі по залишку чеків у підзвітних осіб, а різниця між названими сальдо і сальдо по рахунку 313 покаже суму по використаних, але не оплачених банком чеках.

Організація обліку і контролю коштів на валютному рахунку підприємства, а також операцій в іноземній  валюті має свої особливості. Вони відображаються в бухгалтерському обліку в національній грошовій одиниці України на підставі попереднього перерахунку суми в іноземній валюті за курсом НБУ, діючим на дату здійснення операцій.

Рахунок 33 "Інші кошти" призначений  для узагальнення  інформації про  наявність та рух грошових документів національній та іноземній валюті), які знаходяться в касі  підприємства (поштових марок, марок гербового збору, сплачених проїзних  документів,   сплачених   путівок   до   санаторіїв,   пансіонатів,   будинків  відпочинку тощо), та про кошти в дорозі.

Рахунок 33 активний, балансовий, призначений  для обліку господарських засобів  підприємства, має такі субрахунки:

331 "Грошові документи в національній валюті";

332 "Грошові документи в іноземній валюті";

333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті";

334 "Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті".

По дебету рахунку 33 "Інші кошти" відображається надходження грошових документів до каси підприємства та коштів в дорозі, по кредиту -  вибуття грошових документів та списання коштів у дорозі після зарахування на відповідні рахунки.

На субрахунку  331 відображаються грошові документи за їх номінальною  вартістю. Надходження грошових документів відображається по дебету рахунку 331, списання - по кредиту рахунку.

Аналітичний облік грошових документів ведеться за їх видами.

На субрахунках 333 та 334 обліковуються  грошові кошти (переважно грошова виручка), внесені до кас банків, ощадних кас чи кас пошті відділень для зарахування на поточний рахунок підприємства, але ще не  зараховані за призначенням. По дебету цих рахунків відображаються суми, що здані до банку, по кредиту - суми, зараховані на поточні рахунки. На перше число кожного місяця сальдо по субрахунках 333 та 334 повинно збігатись з розміром виручки, зданої до банківської установи в останній день   місяця.

Проводки з обліку   касових  операцій  та   по рахунках в  банку   показані в Журналі реєстрації  господарських  операцій  ТОВ „Слав`яна Стиль”  за  січень 2005 р.

3. Податковий  облік  грошових коштів

 

 

Взаємозвя`зок    бухгалтерського  обліку  з  нормами     податкового  законодавства  є  однією  з  найважливіших   проблем     сьогодення,  котра  вже декілька  років  обговорюється  науковцями  та  практиками.

Головними причинами,  що  спричиняють  розбіжності  показників  фінансової   та  податкової  звітності  є  і  пов`язані  з  рухом  грошових  коштів є:

-   дата   визнання  доходів  і витрат  у бухгалтерському   обліку  та  відповідно  до  податкового законодавства;

-  обмеження  щодо  віднесення  затрат  до  валових  витрат;

-  фіскальний   підхід  щодо  формування  доходів  і  витрат   тощо.

Розглянемо кожен із названих факторів.

Момент визнання доходів (витрат) підприємства є одним із ключових питань обліку. Основними причинами різниці  у часі між доходами (витратами) бухгалтерського обліку і відповідними їм валовими доходами (витратами) є:

а) застосування правила "першої події". Одним з базових принципів розрахунку валових доходів і витрат є розмежування подій на першу та другу. У бухгалтерському обліку визначення моменту визнання доходу (витрат) пов'язане з передачею права власності на об'єкт і грунтується на принципі відповідності доходів і витрат;

б) коригування витрат на залишки запасів. Застосування п. 5.9. Закону України "Про оподаткування    прибутку    підприємства" регламентує оцінку приросту (убутку) покупних матеріальних активів на складах, а також у незавершеному виробництві і готовій продукції. У результаті цього валові витрати щодо придбання ТМЦ фактично формуються під час реалізації готової продукції (товарів, робіт), а не під час їх придбання, як це здається на перший погляд; і не під час їх вибуття в експлуатацію як у бухгалтерському обліку. Коригування вартості ТМЦ за допомогою оцінки приросту (убутку) балансової вартості запасів на складі і у незавершеному виробництві призводить до таких негативних наслідків:

- значне відстрочення , реального  віднесення суми запасів до витрат,

- трудомісткість оцінки матеріальних  активів у складі незавершеного  виробництва і готової продукції,

- не відображається в обліку  за допомогою проводок, а тому  існує вірогідність помилки;

в) застосування різних методів амортизації. Розмаїття  методів   нарахування  облікової амортизації  (їх є п'ять)  та можливість самостійного вибору підприємством одного з них не підтримана податковим законодавством, у результаті чого у бухгалтерському обліку основні засоби відновлюють свою вартість швидше, ніж за податковим методом. Основними недоліками останнього є застосування норм амортизації не до вартості окремого об'єкту (щодо ОФ групи 2 і 3), а до балансової вартості групи основних фондів, а також встановлення регламентованих норм амортизації, котрі не враховують термін корисного використання об'єкту і його моральний знос.

Внаслідок різниці у часі щодо відображення сум активів і зобов'язань у  фінансовій і податковій звітності  виникають тимчасові різниці, котрі  поділяються на ті, що підлягають вирахуванню,  і ті, що   підлягають   оподаткуванню.   Добуток тимчасових рівниць і ставки податку утворюють відстрочений податковий актив, що обліковується на однойменному рахунку 17, і відстрочене податкове зобов'язання, котре відображається в обліку на однойменному рахунку 54 [4, с. 327].

Іншою і дуже важливою причиною конфлікту  норм податкового законодавства  і принципів  бухгалтерського  обліку є застосування обмежень щодо віднесення затрат до валових витрат. Такі фіскальні ліміти можна поділити на три групи:

1) обов'язкова участь у господарській діяльності підприємства є головною умовою віднесення затрат до валових витрат. У зв'язку з цим, не відносяться на зменшення валового доходу такі витрати бухгалтерського обліку як амортизація,  і   витрати   на   утримання невиробничих фондів, крадіжки, нестачі і псування запасів тощо;

2) застосування процентних  обмежень щодо валових витрат  подвійного призначення. До таких витрат можемо віднести:

- витрати на ремонт основних  засобів у сумі, що не перевищує  5% вартості групи (об'єкта);

витрати  на  організацію  прийомів, презентацій і свят, придбання  і розповсюдження подарунків зараховуються  до валових у межах 2% від оподатковуваного прибутку за попередній рік;

- сума витрат на гарантійний  ремонт не повинна перевищувати 10 % від вартості проданого товару, по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування;

- витрати на відрядження, сума  котрих не повинна  перевищувати   граничних   норм, встановлених  Кабінетом Міністрів України  тощо.

Усі витрати, що перевищують вказані  границі, фінансуються за рахунок прибутку після оподаткування;

3) обов'язкове документальне підтвердження усіх витрат, що відносять до валових. Наприклад, витрати на відрядження мають бути підтверджені документами, що засвідчують вартість таких затрат, а також зв'язок такого відрядження з основною діяльністю.

Невідповідність     норм     податкового законодавства і  принципів бухгалтерського обліку  зумовлюється  також  фіскальним підходом  щодо визначення прибутку до оподаткування. У ряді випадків спостерігається "асиметрія" щодо віднесення доходів і витрат до валових. Наприклад, штрафи, пені і неустойки фінансуються за рахунок прибутку після оподаткування у той час, як отримані аналогічні суми є валовим доходом підприємства. Виявлені і оприбутковані у результаті інвентаризації надлишки  активів       зараховуються підприємством до валових доходів, тоді як виявлені нестачі і втрати активів до валових витрат не відносяться, оскільки не вважаються пов'язаними із господарською діяльністю.

На сучасному  етапі найбільшою    проблемою     операцій з готівковими грошовими  кошами  є  ухилення від оподаткування з використанням не облікованих готівкових грошових коштів.

На  сьогоднішній  день підприємства відповідають за такі випадки недотримання  вимог  з  обігу  готівки:

1. Перевищення встановлених лімітів каси.
2. Не оприбуткування (або неповне оприбуткування) готівки в касі.
3. Витрати готівки з виручки на заробітну платню, матеріальну допомогу тощо, якщо існує податкова заборгованість.
4. Перевищення терміну використання виданої під звіт готівки.
5. Проведення готівкових розрахунків без видачі документів, що підтверджують сплату коштів.
6. Використання отриманих у банку коштів не за цільовим призначенням.

Розрахунки з підзвітними особами  в іноземній валюті як коштами  так і банківських пластикових карток (БПК)   виступають об'єктом податкового обліку. Особливості мають курсові різниці, що виникають при перерахунку інвалюти в національну грошову одиницю в бухгалтерському обліку. Вони не відбиваються в податковому обліку, якщо операції здійснюються в одному податковому періоді (пп.7.3.6. Закону про прибуток). У випадку якщо операції з підзвітними сумами відносяться до різних звітних періодів, така заборгованість перераховується в гривні за офіційним валютним курсом НБУ на останній робочий день звітного періоду. При цьому, позитивна різниця від перерахування дебіторської заборгованості, що знаходилася на обліку платника податків на кінець звітного періоду, у гривні у випадку збільшення офіційного валютного (обмінного) курсу НБУ, а також негативна різниця по кредиторській заборгованості - у випадку зменшення офіційного валютного обмінного курсу НБУ відноситься на збільшення валових доходів і відбивається в рядку 2.5. додатка "Б" до Декларації про прибуток. Негативна курсова різниця від перерахунку кредиторської заборгованості і позитивна від перерахування кредиторської збільшує валові витрати підприємства і відбивається в рядку 29.10 ст.3 Порядку складання декларації про прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПАУ від 08.07.97р. № 214 у редакції наказу ДПАУ від 21.01.98р. № 37 [1, с. 14].

У відповідність із пп.7.5.1. Закону про  ПДВ право на податковий кредит при  здійсненні розрахунків за допомогою  БПК виникає в підприємства на дату виписки відповідного рахунка.

Не має значення, якщо дата списання коштів з картрахунка і дата одержання виписки банку відносяться до одного податкового періоду. У протилежному випадку, якщо ці дати відносяться до різних податкових періодів, суму податкового кредиту варто відносити до періоду його виникнення (на дату списання коштів з картрахунка) і, складаючи податкову декларацію по ПДВ, не включати до складу податкового кредиту звітного місяця, а шляхом коректування (заповнення додатка 2 до декларації) відносити до податкового кредиту попереднього місяця.

 

2.4. Документування  господарських  операцій  з  грошовими  коштами

 

 

Касові операції оформлюються документами, типові міжвідомчі форми яких затверджені Мінстатом України за згодою з НБУ і Мінфіном України, і які повинні застосовуватись без змін на всіх підприємствах, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форми власності:

КО-1 "Прибутковий касовий ордер";

КО-2 "Видатковий касовий ордер";