Огляд нормативно-правової бази та літературних джерел з питань, пов’язаних з основними засобами

На основі проведеного аналізу наукової літератури, можна зробити висновок, що більшість авторів під «основними засобами» розуміють матеріальні активи підприємства. Деякі автори ототожнюють поняття «основні засоби» та «основні фонди» зазначаючи, що вони є засобами праці які використовуються у виробництві протягом тривалого часу. Інші автори вважають, що основні засоби – це матеріальні активи, що використовуються лише у виробничому процесі, тобто більш ні на що вони впливу не мають, а це є невірним тлумаченням, адже основні

засоби використовуються підприємством у всій його господарській діяльності.

Всі джерела вказують на те, що основні засоби повинні використовуватися тривалий час (а саме більше одного року чи одного операційного циклу). В податковому законодавстві основні засоби мають вартісну межу, що становить 2500 грн., а в бухгалтерському обліку вартісну межу підприємство встановлює власноруч і зазначає її в обліковій політиці підприємства.

Щодо поняття «вибуття основних засобів», то більшість авторів дане поняття трактують як списання основних засобів внаслідок продажу, ліквідації, надзвичайних ситуацій та інших причин (табл. 1.3).  Таблиця 1.3 – Поняття «Вибуття основних засобів»

Як видно з таблиці, науковці описують вибуття основних засобів переважно як списання основних засобів у зв’язку з певними причинами. В навчальній літературі більшість трактувань даного терміну також стосується списання основних засобів.

Проте деякі автори розглядають вибуття основних засобів з юридичної точки зору, а саме описують як втрату або передачу права власності на основний засіб іншим підприємствам.

Значний внесок у розробку теоретичних основ обліку основних засобів внесли роботи М. Т. Білухи, А. М. Герасимовича, Б. І. Валуєва, С. Ф. Голова,  
М. М. Коцупатрого, В. Г. Лінника, В. О. Озерана, Ю. І. Осадчого,  
В. М. Пархоменка, М. С. Пушкаря, Роберт Н. Ентоні, В. В. Сопка, С. О. Стукова, Н. М. Ткаченко та інших вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. Проведені ними дослідження проблем теоретичного та практичного характеру вплинули на розвиток теорії обліку. Так, велика увага приділялася розкриттю сутності основних засобів, порядку документального оформлення операцій з ними, проблемам амортизації, ремонту та поліпшення основних засобів.

Отримані, протягом багатьох років результати, шановних вченних, а також теоретичні та практичні розробки із проблем удосконалення обліку основних засобів мають велике значення для розвитку вітчизняної теорії обліку.

1.3 Обґрунтування необхідності  дослідження з питань удосконалення  стану основних засобів в сучасних  умовах

Україна знаходиться на етапі удосконалення ринкових умов господарювання, тому вимагає докорінних змін у функціонуванні господарського механізму та гармонізації інтересів зацікавлених сторін.  Від того, наскільки ефективно використовуються наявні засоби праці, від їх відповідності сучасному етапу розвитку науково-технічного прогресу, залежать і загальні результати роботи підприємства, створення принципово нових підходів до управління підприємством в цілому та основними засобами зокрема.

Ринкова економіка стимулює підприємства до впровадження нової техніки та технологій, розширює можливості щодо використання нових фінансових інструментів та механізмів, тому на практиці виникає проблема щодо реальності їх застосування. Це обумовлено повною відсутністю або нестачею власних обігових коштів, низькою ліквідністю активів, застарілою матеріально-технічною базою, недосконалою законодавчою базою, що в тій чи іншій мірі регламентує діяльність підприємств.

Такий ряд проблем негативно впливає на процес управління виробництвом, знижуючи ефективність використання основних засобів, а саме: різні підходи до термінології та визначення сутності основних засобів у фінансовому обліку й системі оподаткування, принципів їх оцінки; проблеми вдосконалення системи амортизації; проблеми підвищення інформативності первинних документів з обліку основних засобів; проблема інформаційного забезпечення управління матеріально-технічною базою, що представлено на підприємстві системою обліку, аналізу, аудиторського контролю; велика трудомісткість трансформаційних процесів, велика низка стандартів, законів в Україні написані важкодоступною мовою і є не досить зрозумілими; проблеми аналізу ефективності використання основних засобів і можливості її прогнозування тощо.

 Окремою групою є проблеми складності оцінки основних засобів, які полягають у виборі вартості, за якою слід їх вимірювати. Основними проблемами, що виникають в процесі оцінки за справедливою вартістю основних засобів є те, що на сьогодні відсутні методичні основи обґрунтованого визначення вихідної оцінки основних засобів; використання поняття «справедлива вартість» в П(с)БО, оскільки ринкові ціни не можна назвати справедливими, бо вони не можуть бути одночасно справедливими для двох учасників ринку – продавця і покупця; при виборі об’єктивного методу оцінки основних засобів необхідно мати на увазі, що не існує такої оцінки, яка б задовольняла вимоги всіх без винятку користувачів фінансової звітності.

 Треба звернути  увагу на зміни у підвищення  оперативності та ефективності  аналізу основних засобів підприємств, що вимагає вирішення таких  завдань: дослідження сутності основних  засобів, їх складу, класифікації  в різних галузях економічної  науки; узагальнення та систематизації  класифікації основних засобів; дослідження діючої методики  нарахування амортизації й обліку  зносу основних засобів; аналіз  діючої організації та методики  обліку основних засобів, впливу  на них змін податкової політики  та виявлення шляхів її вдосконалення; удосконалення методики аналізу  матеріально-технічної бази підприємства. Для вирішення цих завдань  слід:

• удосконалити методику обліку надходження основних засобів у системі аналітичних рахунків, що спрощує систему бухгалтерських записів;
• розробити бухгалтерську модель економічного механізму амортизації, що сприятиме вирішенню проблем фінансового, внутрішньогосподарського обліку амортизаційних процесів та їх податкового аспекту, з метою полегшення можна запропонувати алгоритм вибору амортизації залежно від типу основного засобу, в основу якого покладено умовний поділ основних засобів на два типи: безпосередньо зайняті у виробництві, допоміжні та обслуговуючі (рахунки обліку 104, 105, 106) та інші основні засоби, які переважно становлять інфраструктуру підприємства (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109);
• удосконалити методику обліку витрат на ремонти основних засобів, що підвищить ефективність управління витратами;
• розробити моделі залежності експлуатаційних витрат від віку устаткування, яка дозволить визначити доцільність проведення ремонту основних засобів.

Первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання, відображення інформації. Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу «Інвентарна картка – акт обліку руху основних засобів», що сприяє не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів, що дасть змогу вести облік стану об’єктів і документувати їх рух, починаючи з включення до складу основних засобів і завершуючи списанням їх з балансу підприємства. Реалізація вищенаведених дій дасть змогу удосконалити організацію та методику обліку та аналізу основних засобів, підвищити їх інформативність і прогнозувати ефективність їх використання на підприємстві.

Висновки до розділу 1

Основні засоби є одним з головних технічних ресурсів господарської діяльності підприємства. Використання їх вимагає організації нагляду та контролю за їх наявністю й збереженням з моменту придбання до вибуття. 

В залежності від функціонального призначення (характеру участі в процесі виробництва) основні засоби поділяються на виробничі і невиробничі. В залежності від приналежності розрізняють основні засоби власні, тобто належні даному підприємству, і орендовані, що знаходяться в тимчасовому його користуванні. Власні основні засоби враховуються на балансі підприємства (на рахунку «Основні засоби»), а орендовані відображаються на забалансовому рахунку «Орендовані необоротні активи». Такою побудовою обліку усувається можливість перебільшеного (подвоєного) обліку основних засобів у зведених балансах.

Виходячи з концепції науки, облік та контроль є динамічною системою знань, що базуються на нормативній базі,  спрямованих на виявлення й усунення негативних явищ з метою своєчасного регулювання відносин стосовно основних засобів індивідуально для кожного підприємства.

2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО ВАГОННОГО ДЕПО

2.1 Основні завдання і напрямки діяльності Дніпропетровського пасажирського вагонного депо

Згідно з «Положенням про Дніпропетровське пасажирське вагонне депо», що затверджено наказом № 234\Н від 18.05.2001р., пасажирське вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом державного підприємства «Придніпровська залізниця», створене у відповідності до чинного законодавства України, Закону України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, Статутом Придніпровської залізниці і є правонаступником Дніпропетровської технічної дирекції по обслуговуванню пасажирського державного підприємства «Придніпровська залізниця».

Дніпропетровське пасажирське вагонне депо створене з метою забезпечення перевезень пасажирів і багажу у внутрішньому, міжнародному та міждержавному сполученнях, організації ремонту і утримання у належному стані рухомого складу, виконання технологічних процесів, екіпірування пасажирських поїздів всім необхідним інвентарем і постільною білизною, проведення єдиної технічної ревізії, поточного, Деповського, капітального та капітально-відновлювального ремонту пасажирських вагонів, безпеки руху, здійснення підсобно-допоміжної діяльності, охорони праці в пасажирському господарстві, підвищення культури обслуговування в поїздах.

Депо бере участь у єдиному перевізному процесі, виконує свою діяльність з метою досягнення кінцевого результату.

Основними напрямками діяльності Депо є:

• забезпечення перевезень пасажирів, вантажу, багажу,вантажобагажу та пошти у внутрішньому, міжнародному та міждержавному сполученнях;
• розробка та здійснення заходів по підвищенню надходжень від послуг пасажирам у поїздах, надання послуг пасажирам у поїздах реалізація продовольчих та промислових товарів, згідно з асортиментним переліком;
• надання платних послуг населенню, виготовлення продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного попиту;
• розгляд скарг, заяв, листів та претензій пасажирів;
• складання і виконання технологічних процесів, ефективне використання рухомого складу, трудових, матеріальних і енергетичних ресурсів;
• своєчасна та якісна підготовка составів та окремих вагонів у рейс;
• забезпечення виконання поїзними бригадами своїх службових обов’язків. Комплектування поїзних бригад, організація роботи та відпочинку поїзних бригад;
• забезпечення безпеки руху поїздів та пожежної безпеки;
• проведення планових видів ремонту та модернізації пасажирських вагонів у відповідності з діючими правилами і положеннями;
• розробка планів ремонту основних фондів, планів по праці, фінансових планів, податкових планів, податкових планів, складання статистичних звітів. Забезпечення виконання виробничо-фінансового плану. Контроль за зниженням собівартості робіт, підвищення продуктивності праці, рентабельності виробництва;
• виконання планів капітального будівництва і ремонту споруд та об’єктів підприємств пасажирського господарства;
• розробка та реалізація заходів по розвитку та зміцненню матеріально-технічної бази, впровадженню прогресивних технологій, нової техніки, АСУ ремонтом рухомого складу і матеріально-технічним забезпеченням;
• дотримання встановлених норм витрат та раціональне використання енергетичних ресурсів, виконання заходів по охороні навколишнього середовища;
• створення безпечних умов праці, попередження виробничого травматизму, професійних захворювань;
• забезпечення виконання трудового законодавства та колективного договору, здійснення заходів організації та нормування праці, забезпечення колективного навчання, підвищення кваліфікації працівників;
• здійснення інших видів діяльності, не заборонених діючим законодавством України, а також видів діяльності, що у відповідності з діючим законодавством України потребують спеціального дозволу(ліцензії);
• проведення робіт по мобілізаційній підготовці та цивільній обороні Депо та заходів по захисту державних таємниць України.