Аналіз і контроль виробничих витрат

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).

Слід відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів, величина постійних витрат – при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.

Планово-облікове групування затрат здійснюється за такими ознаками: економічними елементами кошторису; способом включення елементів затрат в об'єкт обліку і калькуляції (прямі, непрямі); відношенням до собівартості продукції (затрати, що включаються і ті, що не включаються в собівартість продукції); місцем виникнення — центрам затрат (господарство, підприємство, виробництво, дільниця, бригада та інше.); видами продукції (вироби, роботи, послуги); відношенням до калькуляційного (календарного) періоду (поточні, до та після калькуляційного періоду); елементами собівартості (статті затрат); сферою виникнення (виробничі, невиробничі, позавиробничі); ступенем охоплення планом (нормуванням) (планові, нормативні, позапланові, понад нормативні) і однорідністю складу (однорідні, неоднорідні).

Класифікація витрат, що наведена в П(С)БО 16 приведена в на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Склад і класифікація витрат підприємства згідно П(С)БО 16

 

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу. Перелік калькуляційних статей встановлюється підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва. На його основі складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

Відповідно до Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) затвердженого поставленого Кабінетом Міністрів України № 473 від 26.04. 1996 року та нового Плану рахунків, Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” витрати оперативної діяльності, які включаються до собівартості продукції ( робіт, послуг) групуються за такими економічними елементами ( клас 8):

• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати .

До витрат, які включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відносяться її виробнича собівартість, нерозподілені загальновиробничі витрати та понад нормативні виробничі витрати. Решта витрат розглядається як витрати того звітного періоду, в якому вони виникли і класифікуються за видами діяльності.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи:

• витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності,
• витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності.

В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

Отже дана класифікація зображена на рис. 1.2 [39. с.306].

 
Для правильної класифікації витрат необхідно визначати до якого напряму обліку вони відносяться, тобто яка мета їх обліку.

Економічно доцільний підхід до побудови системи обліку витрат - це виділення типових груп рішень і вибір відповідних об’єктів обліку витрат. У підручнику авторів Бутинця Ф.Ф., Давидюка Т.В., Малюга Н.М., Чижевської Л.В. в основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей (рис. 1.3) [35. с. 139].

 

 

Рис. 1.3 Класифікація витрат в системі управлінського обліку

 

В зарубіжній практиці виділяють три напрями обліку витрат:

• інформація про витрати для визначення собівартості виробничої продукції;
• дані про витрати для ухвалення рішень;
• відомості про витрати для контролю і регулювання.

Для визначення собівартості виробничої продукції потрібно розрізняти вхідні і вихідні витрати. Вхідні затрати –це засоби, які були придбані для використання з метою отримання доходу. Коли ці засоби були витрачені і втратили можливість приносити дохід, вони переходять в розряд минулих.

Щоб мати нагоду детально аналізувати альтернативні варіанти дій для ухвалення рішення і планування, необхідно систематизувати витрати таким чином:

1. витрати майбутнього періоду, що враховуються і не враховуються при оцінках;
2. безповоротні витрати або витрати минулого періоду;
3. поставлені витрати в результаті прийнятого альтернативного напряму;
4. інкрементні (приростні) і маржинальні (прямі) витрати.

Останній групі витрат надається особлива увага при ухваленні рішення про збільшення об'єму виробництва. Ці витрати з'являються в результаті виготовлення додаткових одиниць продукції. Відмінність інкрементних витрат від маржинальних полягає в тому, що маржинальні витрати є додатковими витратами на одиницю продукту, інкрементними, також є по суті додатковими витратами, є результат збільшення об'єму виробництва цілої групи одиниць продукції.

Зі всіх підстав, на яких базується класифікація витрат, необхідно виділити і принцип еластичності. Явище еластичності, визначає розподіл витрат по ступеню їх регулювання на зміну масштабів виробництва на змінні і постійні. Такі витрати можуть бути представлені таким чином:

Отже витрати виробництва - це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва) з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

 

 

1.2 Аналіз нормативно  –правової бази обліку виробничих витрат

 

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», а також цілим рядом інших законодавчих актів та прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні П(С)БО.

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» є базовим законом в сфері бухгалтерського обліку. Саме в відповідності до цього Закону розробляються нормативно-правові акти, які регулюють бухгалтерський облік, визначають принципи його роботи [ 1 ].

В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємства» [2] в статті 4 зазначено, що в склад валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених на протязі звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції та охороною праці, в тому числі витрати на придбання електроенергії; суми засобів, внесених в страхові резерви; суми безнадійної заборгованості в частині, яка не була віднесена до валових витрат; суми витрат, пов’язаних з покращенням основних фондів; витрати на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, необхідним для виконання професійних обов’язків, та продуктами спеціального призначення; витрати, пов’язанні з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності; будь-які витрати, пов’язанні з утриманням основних фондів природоохоронного призначення; будь-які витрати, пов’язанні зі страхуванням ризику гибелі врожаю, транспортування продукції.

З метою стабілізації ринку цукру було прийнято Закон України від 17.06.99 р. N 758-XIV “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” та відповідні постанови Кабінету Міністрів України від 02.06.2000 р. N 868 “Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру”, якими визначені основні засади державного регулювання виробництва і реалізації цукру та затверджено мінімальні ціни на цукор. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром. Статтею 4 даного закону визначено, що заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру визначає Кабінет Міністрів України. Регулюванням виробництвом і реалізацією цукру займаються уповноважені Кабінетом Міністрів України органи.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Відповідно до п.6 Положення витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Це основна обліку собівартості. Хоча існує ряд законів, інструкцій, які визначають загальні засади формування і обліку собівартості реалізованої продукції на підприємстві.

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку займають не останнє місце в переліку нормативної бази. Безпосереднє відношення до обліку, аналізу виробничих витрат мають такі П(С)БО:

П(С)БО 1”Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджений наказом Мінфіну України від 31.03.99р. №87 [17]. Цим Положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

П(С)БО 3 „Звіт по фінансові результати”, затверджений наказом Мінфіну України від 31.03.99р. №87 [19]. Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. В даному Положені визначено –за умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена, витрати відображаються у Звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

У розділі II Звіту про фінансові результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. Собівартість реалізованих товарів, запасів, іноземної валюти у цьому розділі не наводиться.

П(С)БО 7 ”Основні засоби” [21] визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Амортизація, що безпосередньо відноситься до складу виробничих витрат, - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Відображення в бухгалтерському обліку інформації про матеріальні цінності як складової частини запасів регулюється нормами П(С)БО 9” Запаси” [23]. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

Запаси - активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

До нормативної бази належить також План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція про застосування Плану рахунків, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.99р. №291. План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку) [16].