Шпаргалка по арбитражному процессу

Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. 
Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення, і може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит). Затрати на проведення аудита відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Аудитором може бути фізична  особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об’єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням вимог цього Закону та інших законів України. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини. 
Аудиторська фірма — це організація, яка займається виключно наданням аудиторських послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34. Договір поставки

Поняття та загальні положення  щодо порядку укладання та виконання  договору поставки визначено в § 3 гл. 54 ЦК України, § 1 гл. 30 ГК України. Згідно зі ст. 265 ГК України за договором  поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у  зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну  грошову суму.  
Характеристика договору поставки:

1. Предметом договору поставки, за визначенням, є товар.

2. Згідно зі ст. 712 ЦК  України відповідна продукція  передається "у власність". Проте, воно може передаватися  їм не у власність, а у  повне господарське відання або  оперативне управління. 
3. Сторонами договору поставки є постачальник і покупець

Особливістю договору поставки є також те, що укладення договору і передача товару не збігаються в  часі; остання, як правило, має відбуватися  пізніше. Товар, що його належить поставити, до часу оформлення договору може бути відсутнім у натурі. 
5. Покупець зобов'язаний прийняти продукцію, що була поставлена. Проте ГК України, загальні положення ЦК України, а також положення про поставки передбачають підстави відмови покупця від прийняття продукції. Наприклад, ч. 5 ст. 268 ГК України передбачено право покупця відмовитися від прийняття і оплати товарів у разі, якщо вони більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.  
Приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється на складі одержувача при іногородньому постачанні - не пізніше 20 днів, а продукції, що швидко псується, - не пізніше 24 годин після видачі продукції органом транспорту чи надходження її на склад одержувача

6. Замовник зобов'язаний  оплатити продукцію за встановленими  договором цінами. 
обмежується. 
Умовами договору поставки товарів може бути передбачене право покупця на відстрочення кінцевого розрахунку за певний процент що, відповідно до підпункту 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), є товарним кредитом. 
7. Договори поставки, зважаючи, зокрема, на тривалий характер відносин між постачальниками і покупцями, про що йшлося вище, укладаються у письмовій формі.

8. На відміну від договору  купівлі-продажу, законодавство,  що регулює поставку, досить чітко  визначає санкції за порушення  її умов.

 

36. Правове становище товариства  з повною відповідальністю

Повним товариством згідно зі ст. 66 Закону України "Про господарські товариства" визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. 
Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників. 
Ведення справ товариства (згідно ст. 68) може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Також ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників

При реорганізації юридичної  особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного  товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. 
Згідно ст. 70 “Про заборону учасникам повного товариства конкурувати з повним товариством”: 
Законодавством (ст. 71 Закону України "Про господарські товариства") встановлено особливий порядок виходу учасника з повного товариства. Якщо товариство було створено на невизначений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніше як за 6 місяців.  
Згідно ст. 72 учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

37. Правовий режим майна державних  підприємств.

Держава здійснює належні їй повноваження власника майна, Під правовим режимом  майна підприємства звичайно розуміють  встановлені правовими нормами  структуру цього майна, порядок  його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення  на нього стягнення кредиторів.

Майно державних підприємств поділяється  на різні фонди, тобто групи однорідних за економічними ознаками матеріальних цінностей або грошових коштів, що мають спільне цільове призначення  і підпорядковуються встановленому  для кожної з цих груп особливому правовому режиму. Закон України "Про підприємства в Україні" (п. 1 ст. 10) називає три такі групи - основні фонди, оборотні кошти, а  також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі  підприємства.

Основну і визначальну частину  становлять виробничі фонди - майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі. Залежно від їх ролі у цьому процесі та від способу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди (засоби).

Основні засоби підприємства - це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу. Погашення їхньої вартості здійснюється шляхом віднесення зносу

Нематеріальні активи, у складі яких відображаються придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Не нараховується знос на ноу-хау, гудвіли, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується у процесі їх використання.

Основним повноваженням державного підприємства стосовно виробничих фондів є повноваження

Щодо основних фондів підприємство зобов'язане проводити амортизаційні відрахування їхньої вартості на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, обчислені за балансовою вартістю цих фондів відповідно до встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію їхньої активної частини.

Підприємство, якщо інше не передбачено  чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в  оренду, надавати безоплатно в тимчасове  користування або в позику належні  йому будинки, споруди, устаткування, транспортні  засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні  цінності, а також списувати їх з балансу.

Відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством  після отримання на це дозволу  центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати  функції управління державним майном

Одержані внаслідок відчуження державного майна кошти (за вирахуванням плати за послуги) зараховуються  до позабюджетного Державного фонду  приватизації.

Державному підприємству також  надано право, якщо інше не передбачено  чинним законодавством та його Другу  велику частину майна державного підприємства становлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається.

Підприємство, якщо це передбачено  законодавством, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. на підприємствах створюються  фонди охорони праці.

Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для розрахунків з іншими підприємствами з віднесенням суми резерву на результати фінансово-господарської діяльності. Сумнівним боргом визнається не сплачена у встановлені договором терміни і не забезпечена відповідними гарантіями дебіторська заборгованість підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у разі зарахування її до обсягу реалізації та визначення за нею прибутку

Майновим фондом особливого роду можна  вважати прибуток підприємства

Прибуток (дохід) є основним узагальнюючим  показником фінансових результатів  господарської діяльності на всіх (у  тому числі і державних) підприємствах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

38. Порядок відкриття рахунків в  банках.Це можуть бути поточні, бюджетні, депозитні (вкладні), позичкові та деякі інші рахунки.Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунків за всіма видами їх діяльності. Види діяльності, якими може займатись підприємство перелічені у його статуті або в документі, що його замінює.Для відкриття поточного рахунку підприємство надає установі банку такі документи:1. Заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка. Заява підписується керівником та головним бухгалтером підприємства.2. Копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну еєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію.3. Копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально.4. Копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік.5. Картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису платіжних документів. У картку включається також зразок відбитку печатки, присвоєної підприємству.6. Копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.Після вивчення фінансового стану підприємства і поданих документів банк приймає рішення про відкриття поточного рахунку або відмову. У разі позитивного рішення керівник банку передає в бухгалтерію розпорядження про відкриття рахунку. Між банком і підприємством укладається угода. Поточні рахунки, як і інші рахунки, мають мультивалютний характер. Тому якщо в статуті зазначено, що підприємство здійснює зовнішньоекономічну діяльність, то банк може відкрити йому поточний рахунок в іноземній валюті.Поточні рахунки можуть відкриватися також приватним (фізичним) особам. Для відкриття рахунку приватна особа надає банку такі документи: заяву на відкриття рахунку; картку із зразком підпису; паспорт або документ, що його замінює; довідку про ідентифікаційний код платника податку. Паспорт і довідка дозволяють банку ідентифікувати фізичну особу.Поточні рахунки в установах банку можуть закриватися за таких умов:- заяви власника рахунку;- рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства; 
- відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію ідприємства чи визнання його банкрутом;- на підставах, передбачених угодою про розрахунково-касове обслуговування між установою банку та власником рахунку. Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання. Ці рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства, відповідного розпорядника бюджетних коштів.Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням чинного законодавства.

 

39. Правовий режим майна підприємств  колективної власності.

Право колективної власності - це юридично визначене і забезпечене  право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна  її членів (учасників), використовувати  належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає на цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні (корпоративні) права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме:а) право на отримання грошовоо чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника - юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів);б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації;в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта колективної власності;г) право участі в управлінні справами юридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.Суб'єктом права колективної власності є організація корпоративного типу зі статусом юридичної особи.Об'єктами права колективної власності можуть бути:статутний (складений) капітал юридичної особи - суб'єкта права колективної власності, створений за рахунок вкладів (пайових внесків) її учасників (членів);викуплене членами трудового колектив

у, іншими фізичними та юридичними особами майно державного підприємства шляхом його акціонування;кредити банків, отримані суб'єктом права колективної  власності;виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте суб'єктом  права колективної власності  на законних підставах (субсидії, дивіденди  від цінних паперів тощо).Однак  не може бути об'єктом права колективної  власності майно, вилучене з обороту, в т. ч. цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється діяльність, що є монополією держави (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних  засобів, психотропних речовин і  прекурсорів, виготовленням та реалізацією  військової зброї та боєприпасів  до неї, вибухових речовин, видобування  бурштину, охороною найважливіших об'єктів  права державної власності).

Як правило, суб’єкт права  колективної власності сам використовує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учасників (членів). При цьому він може використовувати  такі правові форми реалізації права  колективної власності:

право господарського відання  при створенні суб'єктом права  колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти  з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;