Шпаргалка по арбитражному процессу

Штрафні санкції  за порушення грошових зобов'язань  встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою  Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено  законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських  відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом  господарювання - господарською організацією.

Порядок застосування штрафних санкцій (співвідношення між  збитками і неустойкою) встановлено  ст. 232 ГК. Цей порядок дещо відрізняється  від співвідношення стягнення збитків  і неустойки, встановленого ст. 624 ЦК.

За загальним  правилом господарського законодавства, якщо за невиконання або неналежне  виконання зобов'язання встановлено  штрафні санкції, то збитки відшкодовуються  в частині, не покритій цими санкціями (залікова неустойка).

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами  справляються по день сплати суми цих  коштів кредитору, якщо законом або  договором не встановлено для  нарахування відсотків інший  строк. За грошовим зобов'язанням боржник  не повинен платити відсотки за час  прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання  зобов'язання, якщо інше не встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від, дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення  господарських зобов'язань стягуються судом у дохід держави.

Одним з видів  санкцій, що традиційно застосовуються за порушення господарських зобов'язань, є оперативно-господарські санкції, правові засади застосування яких значно зміцнилися з прийняттям ГК.

Як встановлено  ч. 1 ст. 235 ГК, за порушення господарських  зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських  відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Отже, головна  особливість застосування оперативно-господарських  санкцій полягає у застосуванні їх самими сторонами без звернення  до судових або інших уповноважених  органів, і без згоди іншої  сторони зобов'язання. Щоправда, слід мати на увазі, що до суб'єкта, який порушив  господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено  договором.

Друга особливість  полягає в тому, що оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно  від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Підставою для  застосування оперативно-господарських  санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка  потерпіла від правопорушення, у  позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику  зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських  санкцій визначається договором. У  разі незгоди з застосуванням  оперативно-господарської санкції  заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування  збитків, завданих її застосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися  одночасно з відшкодуванням збитків  та стягненням штрафних санкцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29.Відповідальність  суб’єктів господарювання за  порушення антимонопольно-конкурентног юридична відповідальність —охоронні правовідносини, що виникають між компетентним державним органом та правопорушником у зв 'язку із застосуванням до суб'єкта антиконкурентного правопорушення примусових штрафних санкцій у встановленому процесуальному порядку. В статтях 52—55 визначені такі види відповідальності, як штрафи, примусовий поділ, адміністративна відповідальність посадових осіб та відшкодування збитків.Штрафи, які накладаються на суб'єктів господарювання органами Антимонопольного комітету України, є господарською відповідальністю. Найбільш небезпечними вважаються порушення у вигляді зловживань монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій, а найменш небезпечними — створення перешкод працівникам АМК, неподання інформації тощо. також застосовуються конфіскаційні господарсько-правові санкціїу вигляді стягнення до державного бюджету незаконно отриманого прибутку.Додатковим заходом господарської відповідальності є санкція, передбачена ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», яка полягає у вилученні товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання.Санкцією, що притаманна тільки конкурентному законодавству, є примусовий поділ суб'єктів господарювання, передбачений ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції»: якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що посідає монопольне (домінуюче) становище.Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарської діяльності на ринку.Ще одним видом санкцій, що можуть бути застосовані до порушників конкурентного законодавства, є адміністративні штрафи. Стаття 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює, що такі справи підвідомчі районним (міським) судам, і передбачає адміністративну відповідальність посадових осіб та громадян за зловживання монопольним (домінуючим) становищем (ст. 166¹) та неправомірні угоди між підприємцями (ст. 166²) у вигляді накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) в розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Адміністративна відповідальність за дискримінацію суб'єктів господарювання органами влади та управління встановлена ст. 166³ КпАП України у вигляді накладення штрафу в розмірі до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.За деякі види антиконкурентних дій, що завдали великої майнової шкоди, передбачена кримінальна відповідальність. Так, стаття 228 КК України передбачає відповідальність за примушування до антиконкурентних узгоджених дій; стаття 229 — за незаконне використання знаків для товарів та послуг, фірмового найменування та кваліфікованого зазначення походження товару; статті 231—232 — за посягання на інформацію, що становить комерційну таємницю.

 

  30. Посередництво у здійсненні операції з цінними паперами

Посередницькою діяльністю у сфері випуску та обігу цінних паперів є підприємницька діяльність суб'єктів господарювання (далі —  торговці цінними паперами), для  яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності або яким така діяльність дозволена  законом.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницької діяльності:

виконання за дорученням, від  імені та за рахунок емітента обов'язків  з організації передплати на цінні  папери або їх реалізації в інший  спосіб;

купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними  паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними  паперами від свого імені та за свій рахунок. Законом можуть передбачатися  також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо) (ст. 356 ГКУ).

У ст. 357 ГКУ зазначається, що здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів допускається на основі ліцензії, що видається в порядку, встановленому  законодавством. Суб'єкти виключної посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів можуть здійснювати окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів (надання консультацій власникам цінних паперів тощо).

Ліцензію на здійснення будь-якого  виду посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або опосередковано володіє майном іншого торговця цінними паперами, вартість якого перевищує розмір, встановлений законом.

Торговець цінними паперами, який має ліцензію на здійснення будь-якого виду посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або опосередковано володіти майном іншого торговця цінними паперами, вартість якого перевищує розмір, встановлений законом.Згідно зі ст. 358 ГКУ торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:цінними паперами власного випуску;акціями емітента, у якого він безпосередньо або опосередковано володіє майном у розмірі понад 5 % статутного фонду.Укладення угод щодо цінних паперів

У разі прийняття доручення  на купівлю або продаж цінних паперів  торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за дорученням і за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів.

Торговець цінними паперами зобов'язаний надавати фондовій біржі інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами у строки і порядку, визначені правилами фондової біржі. Спеціальні вимоги до укладення угод щодо цінних паперів встановлюються законом. Особливості ведення бухгалтерського обліку, операцій з цінними паперами визначаються відповідно до закону (ст. 359 ГКУ).

31. Правове регулювання зовнішньоекономічної  діяльності

Законом України "Про економічну самостійність України" від З  серпня 1990 р. встановлено, що Україна  самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди

Державне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів  України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків  та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України "Про  зовнішньоекономічну діяльність", а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного  Закону та ст. 35 Закону України "Про  місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. 
Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України.

Наступною формою є митне  регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну  діяльність", Митним кодексом України, 
прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України" від 11 січня 1993 p. № 4-93. 
Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".  
Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна (індивідуальна). 
Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій. 
Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні квоти. 
Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  32. Поняття та випадки обов’язкового проведення аудиту.

Поняття Підприємницька діяльність, що полягає у висловленні думки  аудитора про достовірність фінансової звітності господарюючого суб'єкта-замовника Будь-які послуги, не заборонені законодавством, що надаються співробітниками аудитрсь- кої фірми Предмет аудиту конкретизується його об'єктами. Аудиторській перевірці підлягають окремі господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб за відповідний період, що складає поняття об'єктів контролю. До об'єктів можна віднести й економічні процеси, матеріально- технічне постачання, виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість, прибуток тощо. Є складні і прості об'єкти дослідження  
Обов’язкове проведення аудиту передбачено у таких ви­падках:

Для підтвердження достовірності  та повноти річного балансу і  звітності комерційних банків, фондів, бірж, ком­паній, підприємств, кооперативів, товариств та інших суб’єктів  господарювання незалежно від форм власності та виду діяльності, звітність  яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утриму­ються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою  діяльністю.

Обов’язкова аудиторська  перевірка річного балансу і  звітності суб’єктів господарювання з річним господарським оборотом менше ніж п’ятдесят неоподатковуваних  мініму­мів проводиться один раз  на три роки.

Перевірки фінансового стану  замовників комерційних банків, підприємств  з іноземними інвестиціями, акціонер­них товариств, холдінгових компаній, інвестиційних  фондів, діючих товариств та інших  фінансових посеред­ників.Перевірки  емітентів цінних паперів.

У разі здавання в оренду цілісних майнових комп­лексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах фор­ми власності державними підприємствами.

Порушення питання про  визнання суб’єкта господа­рювання  неплатоспроможним або банкрутом.

Також в інших випадках, передбачених законами Ук­раїни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.

33. Правове регулювання аудиторської  діяльності

Правове регулювання аудиторської діяльності здійснюється згідно з Законом  України «Про аудиторську діяльність»  від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП (далі — Закон). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в  Україні і спрямований на створення  системи незалежного фінансового  контролю з метою захисту інтересів  власника. Положення Закону діють  на території України і поширюються  на усі господарюючі суб’єкти незалежно  від форм власності та видів діяльності. Єдиний виняток становить аудиторська  діяльність державних органів, їх підрозділів  та посадових осіб, уповноважених  законами України на здійснення державного фінансового контролю.