Шпаргалка по арбитражному процессу

19. Визнання субєкта підприємництва банкрутом

Банкрутом може бути будь-яка  юридична особа, не здатна у встановлений їй строк, виконати свої грошові зобов’язання перед ін- шими особами, територіальною громадою або державою інакше як через  відновлення її платоспроможності.

Банкрутством вважається нездатність боржника відновити  свою платоспроможність та відновити  визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної про- цедури.

Суб’єктом банкрутства (банкрутом) може бути лише суб’єкт підприємницької  діяльності.

Не можуть бути визнані  банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарських організацій.

Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності українського народу.

Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами регулюють: спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» і Господарський кодекс України 2003 р.

Закон «Про банкрутство» не поширюється на юридичних осіб, які  не займаються відповідно до їх статутів (положень) систематичною підприємницькою діяльністю.

Кредиторами неплатоспроможних боржників є особи, які мають відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою.

Провадження справ про  банкрутство регулюється Арбітражно- процесуальним кодексом України  з урахуванням вимог Закону «Про банкрутство». Провадження справ  проходить у стадійному процесі.

Якщо юридична особа сама звернулась до господарського суду із заявою, їй належить право вибору умов санації. У такому разі са- нація  може бути здійснена або шляхом реорганізації  у порядку, встановленому Законом  «Про підприємства в Україні» або  шляхом приватизації (порядку приватизаційного законодавства). В цьому випадку  у разі згоди кредиторів на переведення  боргу та зміну борж- ника суд  виносить ухвалу про припинення провадження  у справі.

Якщо порушується справа про банкрутство державного підпри- ємства, то це порушує права трудового  колективу. Колектив має право вимагати передачі йому в оренду підприємство або перетво- рення його в інше підприємство, засноване на колективній  власнос- ті. Умовою реалізації цього  права є прийняття новим підприємством  боргів підприємства боржника. Згоди  кредиторів на таку «санацію» не вимагається.

Шоста стадія — визнання боржника банкрутом, може статисяу випадку:•           відсутність пропозиції щодо проведення санації боржника;•           незгоди кредиторів з умовами  санації боржника.

Про визнання боржника банкрутом  приймається постанова гос- подарського  суду, в якій призначаються: ліквідатори  з представни- ків зборів кредиторів, фінансових органів, банків а також  з фонду державного (комунального) майна до державної юридичної  особи.

Після прийняття постанови  робиться оголошення, яке означає, що копії постанови про банкрутство  висилаються відповідним ор-

•           засновнику визнаної банкрутом юридичної  особи;

•           власнику майна банкрута або уповноваженого ним органу;

•           банку, клієнтом якого є банкрут;

•           Національному банку України, якщо банкрутом є банк;

•           Міністерству  ЗЕД,  якщо  банкрут  зареєстрований як  учасник ЗЕД;

•           органу, що зреєстрував банкрута;

•           Державній службі зайнятості з юридичною  адресою банкрута;

•     відповідному профспілковому органу;

•     прокуратурі, якщо банкрутство навмисне.

Фіктивним банкрутством визнається за  відомо неправдива заява суб’єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зо- бов’язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб’єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспіль- ства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Приховування  банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов’язані з розпорядженням майном боржни- ка, що завдали істотної шкоди інтересам боржника та держави, тяг- нуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

 

20. Підприємства колектиіної власності

Підприємством колективної  власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє  на основі колективної власності  засновника.

Підприємствами  колективної власності є:

- виробничі і споживчі  кооперативи;- підприємства громадських  і релігійних організацій;- інші  підприємства, передбачені законом.

Діяльність кооперативів регулюється ЗУ "Про кооперацію" від 10.07.2003 р., де кооператив визначений як юридична особа, утворена фізичними  і юридичними особами, які добровільно  об'єдналися на основі членства для  ведення спільної господарської  або іншої діяльності в цілях  задоволення своїх економічних, соціальних і інших потреб на принципах  самоврядування.

Виробничий кооператив є  юридичною особою та діє на основі статуту.

Вступ до виробничого  кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний і пайовий  внесок в порядку, визначеному статутом виробничого кооперативу.

Вступний внесок - це грошовий або інший майновий внесок, що не повертається, який зобов'язана сплатити особа при вступі до кооперативу.

Пайовий внесок (пай) - це майновий поворотний внесок члена кооперативу в створення і розвиток кооперативу, здійснюваний шляхом передачі кооперативу майна у тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Виробничий  кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може бути реорганізований  в підприємства інших форм господарювання.

Згідно зі ст. 112 ГК України підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Підприємство  об'єднання громадян, релігійної організації  діє на основі статуту і є юридичною  особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або  господарського відання відповідно до вимог ГК України.

Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій  у разі, якщо його статутом передбачено  право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати  підприємства, за винятком засобів  масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних  матеріалів, виробів з власною  символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів.

21. Загальні засади відповідальності  учасників господарських відносин 
Господарсько-правова відповідальність – це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення. У сфері гоподарювання застосовуються наступні види господарських санкцій:  
- відшкодування збитків; 
- штрафні санкції; 
- оперативно-господарські санкції; 
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.  
 2. Відшкодування збитків у сфері господарювання 
Збитки - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.  
 3. Штрафні та оперативно-господарські санкції  
Штрафні санкції – це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.   

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.  
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються виключно Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.  
Види адміністративно-господарських санкцій 
 1. Вилучення прибутку (доходу). 
 2. Адміністративно-господарський штраф. 
3. Стягнення зборів (обов'язкових платежів). 
 4. Застосування антидемпінгових заходів. 
У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або інші спеціальні заходи.

 

22. Правове регулювання біржової  торгівлі

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону "Про товарну біржу" товарна  біржа є організацією, що об'єднує  юридичних і фізичних осіб, які  здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання  послуг щодо укладання біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і  пропозицій товарів, вивчення, упорядкування  і полегшення товарообороту і  пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа має право:встановлювати відповідно до чинного законодавства власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів;створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них;розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти;зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір;встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею;встановлювати інші грошові збори;встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах;укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них, у тому числі на біржах, розташованих за кордоном України;вносити в державні органи пропозиції з питань, що стосуються біржової діяльності;видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні та рекламні видання;здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі.Стаття 4 Закону "Про товарну біржу" визначає обов'язки цієї організації. Правовий режим і функції Правил біржової торгівлі регулює ст. 17 Закону "Про товарну біржу". Ця стаття визначає обов'язковий зміст Правил, коло питань діяльності біржі, на які вони поширюються, основні заборони, що мають діяти на товарній біржі. Закон "Про товарну біржу" передбачає, що на кожній товарній біржі мають діяти загальні заборони.За порушення Правил біржової торгівлі встановлюються (в самих же Правилах) санкції, які застосовуються біржею. У статуті фондової біржі зазначаються найменування і місцезнаходження фондової біржі, порядок управління і формування її органів та їх компетенція, мета діяльності, підстави та порядок припинення діяльності фондової біржі, розподілу майна фондової біржі у разі її ліквідації.Відповідно до ст. 23 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" фондова біржа зобов'язана оприлюднювати та надавати Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію про:

перелік торговців цінними  паперами, допущених до укладення  договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі;перелік  цінних паперів, які пройшли процедуру  лістингу;обсяг торгівлі цінними  паперами (кількість цінних паперів, загальну вартість укладених договорів, курс цінних паперів щодо кожного  емітента окремо) за період, установлений Національною комісією з цінних паперів  та фондового ринку.

Національна комісія з  цінних паперів та фондового ринку  встановлює порядок і форми подання  інформації, зазначеної у ч. 1 цієї статті, та здійснює контроль за розкриттям інформації фондовими біржами.

 

 

23. Правове регулювання інноваційної діяльності

Відносини, що виникають  у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються ГКУ та законодавчими  актами України (ст. 332 "Законодавство  про інноваційну діяльність" ГКУ).

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання  довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя (ст. 325 ГКУ).

Держава регулює інноваційну  діяльність шляхом:

•  визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики;

•    формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;

•    створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

•    створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій (ст. 328 ГКУ).

Відповідно до ст. 329 ГКУ держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

•    підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;•    підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

•    охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;•    вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;•    підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.