Шпаргалка по арбитражному процессу

1. Поняття господарського права

Поняття "господарське право" може використовуватися в декількох значеннях.  
1. Як галузь законодавства, - це сукупність юридичних норм, що регулюють відносини, в тому числі підприємницькі та інші тісно пов'язані з ними відносини, а також відносини щодо державного регулювання економіки з метою забезпечення інтересів держави і суспільства.  
3. Як навчальна дисципліна, тобто узагальнені і систематизовані відомості про явища, поняттях і науці підприємницького права.  
4. Як регулятор поведінки в гранично широкому сенсі, що включає в себе крім правових норм звичаї ділового обороту, судову практику, підприємницькі мислення і культуру. 

5. Як комплексна галузь  права, тобто сукупність правових  норм, що регулюють на основі  поєднання публічних і приватних  інтересів суспільні відносини,  що виникають у процесі здійснення підприємницькоїдіяльності, в тому числі відносини з державного регулювання економіки з метою забезпечення інтересів суспільства і держави. При такому підхфоді зазначені відносини і складають предмет (об'єкт) правового регулювання господарського права. 

2. Система господарського права

Як навчальну  та наукову дисципліну "Господарське право" за змістом основних питань, що становлять предмет вивчення, переважна  більшість юристів-науковців умовно поділяє на загальну та особливу частини.

Загальна частина включає загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб'єкти господарських правовідносин, майнову основу господарювання тощо).

Особлива частина розкриває зміст та особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарювання, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, тощо).

3. Методи господарського права

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого  впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських  правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються  на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані  і мають вчиняти те, що на них  покладено законом"). Цей принцип  в основному стосується органів  державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції  України, органи державної влади  та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
       1). метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України "Про підприємництво").

2). метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин).

       3). метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин..

4. одарські правовідносини, їх особливості

Ст. 3 ГК України  окреслює коло відносин, які за своєю  природою можуть вважатися господарськими. До них належать господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими, у свою чергу, є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Господарські правовідносини поділяють на види за різними критеріями.

За галузями економіки і сферами  управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі.

За характером правовідносин розрізняють: відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності; відносини з організації господарської діяльності.

За взаємним становищем сторін розрізняють: горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); вертикальні (одним із учасників правовідносин є вищим за іншого).

У сфері господарювання виникають й інші відносини, які  за своїми ознаками відрізняються від  господарських відносин, а отже, не підпадають під дію ГК.

Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у  сфері господарювання є суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі, органи державної влади  та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

До відносин у сфері господарювання також  належать відносини, що складаються  під час матеріального забезпечення діяльності суб'єктів - юридичних осіб, які в силу діяльності не можуть отримати статус суб'єкта господарської  діяльності.

 

 

 

 

 

5. Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання

Держава, органи державної  влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.

Держава у сфері господарювання здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і  соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’- єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і насе- лення в цілому.

Основою регулювання підприємницької діяльності є встановле8на державою певна кількість регулюючих способів нормативного впливу відповідних галузей права на поведінку суб’єктів господар- сько-підприємницьких відносин. В регулювання включені два принципи: принцип перший — загально дозвільний («дозволено робити все, що не заборонено законом»), другий принцип — зобов’язуючий («суб’єкти гос- подарсько-підприємницького права зобов’язані і мають вчиняти те,що на них покладено законом»). У ст. 19 Конституції України зазначено — правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відпо- відно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством.

Органи державної влади  та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є:

•     державне замовлення, державне завдання;

•     ліцензування, патентування і квотування;

•     сертифікація та стандартизація;

•     застосування нормативів та лімітів;

•     регулювання цін і тарифів;

•     надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

•     надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності.Податки і збори встановлюються виключно законами України.

Система оподаткування будується  за принципами:

•     економічної доцільності;

•     соціальної справедливості;

•     поєднання інтересів суспільства і держави, територіальних гро-

мад, суб’єктів господарювання та громадян.

Ставки податків мають  нормативний характер і не можуть справлятись індивідуально для  окремого суб’єкта господарювання.

 

 

 

 

6. Господарська комерційна діяльність

Відповідно до ст. 42 ГК підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Виходячи  зі змісту ст. 42 ГК можна навести такі ознаки підприємницької діяльності:

• самостійність у;
• ініціативність;
• систематичність;
• ризиковий характер підприємницької діяльності;
• одержання прибутку (доходу) — мета діяльності);
• діяльність здійснюється особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 44 ГК підґрунтям підприємництва є такі принципи:

1) вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

2) самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, користання яких не обмежено законом, установлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;3) вільне наймання підприємцем працівників; 4) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик; 5) вільне розпоряджання прибутком, що залишається у власності підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; 6) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

У ст. 42 Конституції України проголошено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Поняття та види господарський товариств

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі у  підприємниць- кій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У  випадках передбачених законодавством господарське товариство може діяти  у складі одного учасника.

Види  господарських товариств

До господарських товариств  належать:

•           акціонерні товариства;

•           товариства з обмеженою відповідальністю;

•           товариства з додатковою відповідальністю;

•           повні товариства;

•           командитні товариства.

Акціонерне  товариство

Акціонерним товариством  є товариство, яке має статутний  фонд, поділений на визначену кількість  акцій однакової номіналь- ної  вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями товарист- ва тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.Товариства можуть бути відкритими або закритими.

Товариство  з обмеженою відповідальністюТовариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами і несе відповідаль- ність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном.

Повне товариствоовним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюютьи ідприємницьку діяльність від імені товариства і несуть однакову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім сво- їм майном. Ведення справ товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

У товаристві з обмеженою  відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.Підприємства колективної власності

Підприємством колективної  власності визнається корпора- тивне  або унітарне підприємство, що діє  на основі колективної влас- ності  засновника (засновників).Підприємствами колективної власності є:

•     виробничі кооперативи;

•     підприємства споживчої кооперації;

•     підприємства громадських та релігійних організацій; інші під-

приємства передбачені законом.

 

8. Використання природних ресурсів у сфері господарювання

Відповідно  до Конституції України (ст. 13) земля, її надра, атмосферне повітря, водні  та інші природні ресурси, що знаходяться  в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності народу України. Від імені народу права  власника здійснюють органи державної  влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися  природними об'єктами права власності  народу відповідно до закону.