Шпаргалка по арбитражному процессу

Відповідно до ст. 330 ГКУ  інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.

У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України. 

Договір на створення  і передачу науково-технічної продукції

У ст. 331 ГКУ зазначається, що за договором на створення і  передання науково-технічної продукції  одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати обумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію)і оплатити їх.

Предметом договору на передання  науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для здійснення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ, організацій тощо).

Договір може укладатися на виконання всього комплексу робіт — від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).Якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передання, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Договори на створення  і передання науково-технічної  продукції для державних потреб та за участю іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24. Правовий статус приватних підприємствПриватним підприємством згідно зі статтею 113 Кодексу визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства.Торкаючись питань правового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України, яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.У зв’язку з тим, що законодавчі акти не дають чіткого визначення терміну "організаційна форма юридичної особи", існує двоякий підхід до визначення приватного підприємства.По-перше, виходячи зі змісту статті 113 Господарського кодексу України, приватне підприємство є організаційною формою підприємства.По-друге, стаття 63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.

25. Відшкодування збитків у сфері  господарюванняЗабезпечуючи захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, держава визначає шляхи, якими досягається стабільність господарського обігу. Так, у ст. 20 Господарського кодексу України зазначається, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються в тому числі і шляхом відшкодування збитків.Відшкодування збитків є способом відновлення майнового стану суб'єкта господарського права за рахунок іншого суб'єкта-правопоруш-ника, тобто цей спосіб має передусім компенсаційну функцію.Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України.)Відшкодування збитків є видом відповідальності, господарською санкцією (ч. 2 ст. 217 ГК України) У свою чергу, порушення цих зобов'язань та встановлених вимог є підставою для відшкодування збитків суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.Слід зазначити, що відшкодування збитків, крім матеріальної компенсації моральної шкоди, є загальною (універсальною) мірою відповідальності і застосовується в будь-якому випадку незалежно від того, чи зазначено це в договорі або законодавстві, яке регулює певний вид зобов'язань. Проте законодавець обмежує розмір збитків і ставить їх у залежність від розміру штрафних санкцій, якщо вони підлягають стягненню. Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, непокритій цими санкціями. Склад збитків, що відшкодовуються особою, яка припустила господарське правопорушення, визначено у ст. 225 Господарського кодексу України. Фактично законодавець визначив три різновиди збитків, а саме:1)  реальні збитки:;2)  втрачена вигода:неодержаний прибуток;3)  матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

26. Правове регулювання перевезення  вантажів

Відповідно до ст. 306 ГКУ перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції  виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний  залізничний, автомобільний, морський, авіаційний внутрішній флот, вантажний, трубопровідний, космічний та інші види транспорту.

Загальні умови перевезення  вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин) визначаються ГКУ і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

За договором перевезення вантажу  одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір.Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ст. 307 ГКУ).

Приймання вантажу до перевезення

Відповідно до ст. 308 ГКУ вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

У ст. 310 ГКУ регламентується порядок  одержання вантажу в пункті призначення, де, зокрема, зазначено, що перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про  прибуття вантажу на його адресу. Одержувач  зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право  відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших пов'язаних з перевезенням робіт визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Договір транспортного експедирування

За договором транспортного  експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Плата за договором транспортного  експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до гл. 21 ст. 316 ГКУ. 

36.3. Відповідальність перевізника за невиконання чи неналежне виконання умов договору

Прострочення доставки вантажу

Відповідно до ст. 313 ГКУ перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Розмір штрафів, що стягуються з  перевізників за прострочення доставки вантажу, визначається відповідно до закону.Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.

Втрата, нестача, пошкодження вантажу

Відповідно ст. 314 ГКУ перевізник відповідальний за втрату, нестачу  та пошкодження прийнятого до перевезення  вантажу, якщо не доведе, що вони сталися  не з його вини.

У транспортних кодексах чи у статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні  вантажу, перевізник відповідає:

•    у разі втрати або нестачі вантажу — у розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

•    у разі пошкодження вантажу — у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

•    у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від справжньої вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження  вантажу його якість змінилася так, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитись і вимагати відшкодування за його втрату.

Якщо вантаж, за втрату чи нестачу  якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

27. Поняття та правовий статус  фондової біржі

Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон  України "Про цінні папери і  фондову біржу" від 18 червня 1991 p., інші акти законодавства України, статут та правила фондової біржі.

Фондова біржа створюється  у формі акціонерного товариства (закритого або відкритого). Засновники повинні мати дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру - торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків.

Реєструються фондові  біржі відповідно до Положення про  реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних  систем і регулювання їх діяльності, затвердженого наказом Державної  комісії з цінних паперів і  фондового ринку від 15 січня 1997 р.

Перелік документів, що подаються  на реєстрацію до Державної комісії, вміщено в п. 28 зазначеного Положення. Рішення про видачу Свідоцтва  про реєстрацію фондової біржі (або  про відмові у видачі - за наявності  підстав) приймається не пізніше 30 календарних  днів з дня одержання передбачених Положенням документів.

Фондова біржа набуває  прав юридичної особи з моменту  її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво  про реєстрацію фондової біржі, яке  видається терміном на 2 роки і діє  на всій території України. Продовження  терміну дії Свідоцтва здійснюється у порядку, встановленому для  його одержання.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом - зборами акціонерів.

У статуті фондової біржі  визначаються:1) її найменування і місцезнаходження;2) найменування і місцезнаходження засновників;3) розмір статутного фонду;4) умови і  порядок прийняття в члени  і виключення з членів фондової біржі;5) права та обов'язки членів фондової біржі;6) організаційна структура;7) компетенція і порядок створення  керівних органів;8) порядок і умови  відвідування фондової біржі;9) порядок  і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею;10) порядок припинення діяльності.

У статуті можуть передбачатися  інші положення, що стосуються створення  і діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі є  локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, пов'язану  з торгівлею цінними паперами.

Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності фондової біржі, її діяльність припиняється у  тому разі, коли число членів біржі  стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі  залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Оскільки фондова біржа  є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно до законодавства  України про господарські товариства.

28. Штрафні та оперативно-господарські  санкції

ГК розуміє  під штрафними санкціями господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник  господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного  виконання господарського зобов'язання. Таким чином, штрафні санкції:а) завжди застосовуються у вигляді грошової суми;б) підставою застосування штрафних санкцій є:

• за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
• за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.