Шпаргалка по арбитражному процессу

Суб'єкти господарювання використовують у своїй господарській  діяльності природні ресурси в режимі спеціального природокористування  відповідно до законів.

Із прийняттям Закону України "Про охорону навколишнього  природного середовища" законодавчо  визначено дві основні форми  використання природних ресурсів: а) на праві власності; б) на праві постійного і тимчасового природокористування.

Природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію об'єктів, що і обумовлює  специфічність їх правового режиму.

При цьому відповідно до ст. 39 Закону України "Про охорону  навколишнього природного середовища" природні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення.

Порядок надання землі  у власність визначається виключно законом з урахуванням необхідності визначення гарантій ефективного використання землі суб'єктами господарювання, запобігання  її безгосподарному використанню та псуванню.

Суб'єкт господарювання в  процесі господарської діяльності зобов'язаний: 1) використовувати природні ресурси відповідно до цільового  призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; 2) ефективно  і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; 3) здійснювати заходи щодо своєчасного  відтворення і запобігання псуванню, забрудненню та виснаженню природних  ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; 4) своєчасно вносити відповідну плату за використання природних  ресурсів; 5) здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших  власників та користувачів природних  ресурсів; 6) відшкодовувати збитки, завдані  ним власникам або первинним  користувачам природних ресурсів.

 

 

 

 

 

 

9. Правовий статус громадян як субєктів господарювання

Згідно з  ч. 1 цієї статті громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької  діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної  особи відповідно до ст. 58 ГК.

Громадянин-підприємець  відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ч. 2 ст. 128 ГК).

Підприємницька  діяльність громадянина може здійснюватися  у різних варіантах:

- безпосередньо  як підприємець або через приватне  підприємство, що ним створюється  громадянин, який є засновником  створеного ним унітарного приватного  підприємства, не є суб'єктом підприємництва, хоч і є згідно з ч. 1 ст. 2 ГК учасником відносин у сфері  господарювання);

- із залученням  або без залучення найманої  праці (наприклад, громадянин  може здійснювати управління  заснованим ним приватним підприємством  безпосередньо або через керівника,  який наймається за контрактом; так само він може залучати  найману працю інших осіб (працівників  приватного підприємства);

- самостійно  або спільно з іншими особами. 

Громадянин-підприємець  здійснює свою діяльність на засадах  свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-підприємець зобов'язаний:

• у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності;
• додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
• вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан, податки.Громадянин-підприємець зобов'язаний також додержуватися вимог, передбачених ст. 46 (щодо забезпечення соціальних гарантій найманих працівників) і ст. 49 (не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права й інтереси громадян тощо) ГК, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

10. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної  власності - це право особи на результат  інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної  власності. Право інтелектуальної  власності складається з особистих  немайнових прав інтелектуальної власності  та майнових прав інтелектуальної власності.

До об'єктів  права інтелектуальної власності (ст. 155 ГК) належать:

1) винаходи, корисні  моделі, промислові зразки; 2) сорти  рослин та породи тварин; 3) торговельні  марки (знаки для товарів і  послуг); 4) географічні позначення; 5) комерційна таємниця; 6) комп'ютерні  програми тощо. Згідно зі ст. 420 ЦК об'єктами права інтелектуальної  власності в Україні вважаються: 1) літературні та художні твори;

2) комп'ютерні  програми; 3) компіляції даних (бази  даних); 4) виконання; 5) фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; 6) наукові відкриття; 7) винаходи, корисні  моделі, промислові зразки; 8) компонування (топографії) інтегральних мікросхем; 9) раціоналізаторські пропозиції; 10) сорти рослин, породи тварин; 11) комерційні (фірмові) найменування, торговельні  марки (знаки для товарів і  послуг), географічні зазначення; 12) комерційні таємниці.

До найважливіших  і найпоширеніших об'єктів права  інтелектуальної власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і  послуг.

За основу вітчизняного законодавства  про інтелектуальну власність було взято закріплений у ст. 41 Конституції  України принцип, на якому базується  правова система охорони інтелектуальної  власності в економічно розвинутих країнах. Згідно із цим принципом  за кожним визнано право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої інтелектуальної  діяльності.

Згідно зі ст. 419 ЦК України  право інтелектуальної власності  та право власності на річ не залежать одне від одного, тобто існують  як самостійні правові категорії, що пов'язане з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності  і матеріальними об'єктами права  власності таких відмінностей: 1) результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права  інтелектуальної власності лише при точній відповідності з вимогами закону; 2) існування права інтелектуальної  власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежене певним строком.

 

 

 

 

 

 

11. Цінні папери у господарській діяльності

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції  та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання (ст. 163 ГКУ).

Цінним папером є  документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передання прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

В Україні можуть випускатись  і перебувати в обігу пайові, боргові  та інші цінні папери. У сфері  господарювання у передбачених законом випадках використовуються такі види цінних паперів:

•    акції;•    облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;•    облігації місцевих позик;•    облігації підприємств;•    казначейські зобов'язання;•    ощадні сертифікати;•    векселі;

Цінні папери можуть бути іменними та на пред'явника.

Право на випуск акцій  та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, випускати в обіг векселі — цінні папери, що засвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя.

Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України, і охороняються.Особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом (ст. 165 ГКУ).

Операції купівлі-продажу  цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами — посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів.

Відповідно до ст. 166 ГКУ  державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, статус, порядок організації та діяльності якої визначаються законом. Інші органи державної влади здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначених законом.

Форми державного регулювання  ринку цінних паперів, порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів суб'єктами господарювання та відповідальність цих суб'єктів за порушення правил зазначеної діяльності визначаються ГКУ та прийнятими відповідно до нього законодавчими актами

12. Загальні положення про господарські зобов’язання

Згідно з  ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між  суб'єктом господарювання та іншим  учасником (учасниками) відносин у сфері  господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі  боржник) зобов'язаний вчинити певну  дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або  утриматися від певних дій, а інший  суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання  її обов'язку.

З цього визначення випливають наступні ознаки господарського зобов'язання:

а) особливий  суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання - сфера господарювання;в) особливі підстави виникнення господарських  зобов'язань. г) особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити один суб'єкт на користь іншого.

Майново-господарські зобов'язання - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання - це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК).Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встановлено у ст. 174 ГК.

Так, господарські зобов'язання можуть виникати:а) безпосередньо  із закону або іншого нормативно-правового  акта, що регулює господарську діяльність;б) з акту управління господарською  діяльністю;

в) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;г) внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання  або збереження майна суб'єкта або  суб'єктом господарювання за рахунок  іншої особи без достатніх  на те підстав;д) у результаті створення  об'єктів інтелектуальної власності;е) у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з  якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

13. Поняття та види господарських  договорів

Первісно поняття "господарський договір" отримало закріплення в Арбітражному процесуальному кодексі України нині це Господарський  процесуальний кодекс України - назва  в ред. від 21.06.2001 p. Згодом категорія "господарський договір" з'явилась  у ГК України.