Шпаргалка по арбитражному процессу

Генеральна угода про  сумісну діяльність підписується керівниками  всіх ініціаторів створення ПФГ  і засвідчується їхніми печатками. Генеральна угода включає: назву  ПФГ; перелік затверджених у встановленому  порядку державних програм, з  метою реалізації яких створюється  ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; місцезнаходження головного підприємства ПФГ; кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; термін дії угоди; взаємні зобов'язання учасників ПФГ; порядок прийняття  рішень; порядок виходу зі складу ПФГ; інші умови діяльності ПФГ, які визнають необхідними ініціатори її створення.

Уповноважена особа подає  Генеральну угоду та техніко-економічне обґрунтування створення ПФГ  відповідному галузевому міністерству чи відомству, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимонопольному комітету, які у двомісячний термін повинні  скласти висновки стосовно поданих  документів.

Для визначення можливості монополізації ринків у результаті створення ПФГ і складання  відповідних висновків Антимонопольний  комітет відповідно до встановлених законодавством повноважень може запитати також інші документи, перелік і  порядок розгляду яких визначається Комітетом.

Уповноважена особа подає  на ім'я Прем'єр-міністра України  такі документи:

- доручення ініціаторів  представляти в Кабінеті Міністрів  України проект створення ПФГ;

- Генеральну угоду про  сумісну діяльність у виробництві  кінцевої продукції, підписану  всіма ініціаторами створення  ПФГ;

- техніко-економічний проект  обґрунтування створення ПФГ;

- висновки відповідного  галузевого міністерства чи відомства,  Мінекономіки, Фонду державного  майна та Антимонопольного комітету  про доцільність створення ПФГ,  стосовно техніко-економічного обґрунтування  та Генеральної угоди;

- документ про перерахування  до державного бюджету державного  мита. Кабінет Міністрів України  приймає до розгляду проекти  створення ПФГ за умов розрахункового  обсягу реалізації кінцевої продукції  ПФГ, еквівалентній сумі в 100 млн. доларів США за рік,  починаючи з другого року після  створення ПФГ. Цей термін може  бути продовжено окремою постановою  Кабінету Міністрів України у  разі створення ПФГ для виробництва  новостворюваних видів кінцевої  продукції та з довгостроковим  циклом виробництва.

Кабінет Міністрів України  в місячний термін приймає рішення  про створення ПФГ або відмову  в її створенні.

Щодо створення транснаціональної  ПФГ рішення приймається у  двомісячний термін.

Реєстрація ПФГ проводиться  Мінекономіки на підставі постанови  Кабінету Міністрів України про  створення ПФГ та затвердженої Генеральної  угоди про сумісну діяльність у двотижневий термін. Після реєстрації ПФГ видається свідоцтво встановленого  зразка. Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України:

- у зв'язку із закінченням  затвердженого терміну її діяльності;

- через неможливість реорганізації  ПФГ у випадках, передбачених  ст. 6 Закону України "Про промислово-фінансові  групи в Україні";

- з ініціативи учасників  ПФГ.

Пропозиції щодо ліквідації ПФГ надсилаються до Кабінету Міністрів  України.

Постанова Кабінету Міністрів  України про ліквідацію ПФГ є  підставою для виключення ПФГ  з Реєстру промислово-фінансових груп України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

55. Відшкодування збитків у сфері  господарювання.

Склад збитків, що відшкодовуються  особою, яка припустила господарське правопорушення, визначено у ст. 225 Господарського кодексу України. Фактично законодавець визначив три різновиди збитків, а саме:

1)  реальні збитки:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

додаткові витрати (штрафні  санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково  витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

2)  втрачена вигода:

неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного  виконання зобов'язання другою стороною;

3)  матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передба 
чених законом.

Реальні збитки — це грошовий еквівалент, який необхідний для компенсації та відновлення того майнового стану потерпілої особи, який існував на момент вчинення правопорушення. До того ж, відповідно до конструкції п. 2. ч. 1 ст. 225 ГК України, до реальних збитків слід відносити тільки витрати, які вже зроблені, а не ті, які потерпіла особа зробить у майбутньому. У Цивільному кодексі України до складу реальних збитків, крім витрат, які вже зроблені, включаються також витрати, що їх особа мусить зробити в майбутньому для відновлення свого порушеного права (хоча такі майбутні витрати навряд чи можна назвати реальними збитками). Ще до прийняття Господарського та нового Цивільного кодексів України судова практика пішла шляхом стягнення з порушника тільки тих витрат, які потерпіла сторона вже здійснила, а не тих, які вона повинна здійснити в майбутньому¹.

Неодержаний прибуток (втрачена вигода), на відміну від реальних збитків, — це майбутнє збільшення кількості майна потерпілої сторони, яке вона не одержала з вини контрагента. Це збільшення завжди виражається у грошовій формі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

56. Правове становище господарських судів.

Відповідно до закону «Про судоустрій України» в Україні” діють: Вищий господарський суд України; сім апеляційних спеціалізованих судів; місцеві господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.  
Вищий господарський суд:  
1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;  
2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;  
3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою . однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;  
4) здійснює інші повноваження, передбачені законом. Розгляд ?!- справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально.  
Апеляційні суди:  
1) розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;  
2) ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;  
3) надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам;  
4) здійснюють інші повноваження, передбачені законом, Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його  
підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Місцеві господарські суди Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.  
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Анти монопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіальне у складі рьох суддів. 

 
57. Порядок укладення господарських  договорів.

Укладання господарського договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих  суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам  та економічним інтересам, а також  юридичне оформлення договору (надання  цим умовам певної форми) як правового  акта. 
Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

Законодавством України (статті 153-158 ЦК) встановлено загальний  порядок укладання будь-яких цивільних  договорів (незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів  діє тоді, коли сторони вільно укладають  господарські договори: 
на біржових торгах, ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути чітко висловлена і виражати справжній намір господарюючого суб'єкта вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній зазначено всі істотні умови договору або порядок їх визначення. 
Договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. 
Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядають керівники чи заступники керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням інші особи. 
За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду. 
Якщо підприємство чи організація, які одержали протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, не передадуть розбіжностей, що залишились неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір вважається неукладеним. 
Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів, визначений ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню сторонами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено чинним на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин (ст. 5 АПК України). Отже, третьою особливістю укладання господарських договорів є те, що законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

58. Провадження у справах про  банкрутство.

Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя в господарських відносинах - господарські суди. Підвідомчість цих справ  господарським судам встановлює ч. 1 ст. 6 Закону "Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом", згідно з  яким справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються  ними за місцезнаходженням боржника, та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, а провадження  у справах про банкрутство  регулюється Законом "Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом", Господарським  процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Провадження у справах про банкрутство  можна поділити на кілька стадій:

- порушення провадження  у справі;- підготовче засідання  господарського суду;- виявлення  кредиторів та інвесторів;- попереднє  засідання господарського суду;- проведення зборів кредиторів  і утворення комітету кредиторів;- винесення ухвали про санацію;- визнання боржника банкрутом  і відкриття ліквідаційної процедури;- припинення провадження у справі  про банкрутство. Розглянемо зазначені  стадії детальніше.

На стадії порушення провадження  у справі господарський суд розглядає  заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню.Суддя  господарського суду приймає заяву  про порушення справи про банкрутство, якщо вона подана з дотриманням встановлених вимог.

При позитивному вирішенні  питання щодо прийняття заяви  суддя виносить ухвалу про порушення  провадження у справі про банкрутство. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви.

Ухвала направляється  сторонам та державному органу з питань банкрутства.

Підготовче  засідання господарського суду необхідне  для:

оцінки поданих документів;заслуховування пояснення сторін;розгляду обгрунтованості  заперечень боржника;

призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про  порушення справи про банкрутство  призначити його було неможливо;розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили  бажання взяти участь у санації  боржника, суддя у підготовчому засіданні  виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів  у десятиденний строк за його рахунок  оголошення про порушення справи про банкрутство визначеного  змісту.