Шпаргалка по арбитражному процессу

Попереднє засідання  господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторівПротягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.

Здійснення санації боржника організовує керуючий санацією, правовий статус якого визначено положеннями  ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією має право:

розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом;

укладати від імені  боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;

подавати заяви про  визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Припинення провадження  у справі про банкрутство. Відповідно до ст. 40 Закону господарський суд  припиняє провадження у справі про  банкрутство, якщо:

1) боржник не включений  до Єдиного державного реєстру  підприємств та організацій України  або до Реєстру суб'єктів підприємницької  діяльності;

2) подано заяву про  визнання банкрутом ліквідованої  або реорганізованої (крім реорганізації  у формі перетворення) юридичної  особи;

3) у провадженні суду  є справа про банкрутство того  ж боржника;

4) затверджено звіт керуючого  санацією боржника в порядку,  передбаченому Законом;

5) затверджено мирову  угоду;

6) затверджено звіт ліквідатора  в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;

7) боржник виконавусі  зобов'язання перед кредиторами;

8) кредитори не висунули  вимог до боржника після порушення  провадження у справі про банкрутство  за заявою боржника.

Про припинення провадження  у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена у  встановленому законом порядку.

Провадження у справах  про банкрутство може бути припинено  у випадках, передбачених п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 40 Закону, на всіх стадіях провадження  у справі про банкрутство, тобто  як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому  п. 6, - лише після визнання боржника банкрутом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

59. Види та підстави відповідальності  в господарському праві.

Господарсько-правова відповідальність різноманітна. У 80-х роках у СРСР налічувалось близько 2.5 тисяч санкцій, що застосовувалися у сфері господарювання. В умовах змішаної економіки України  також застосовується велика (хоч  і менш значна, ніж згадана) кількість  господарсько-правових санкцій.

Відповідно до ст. 217 ГК України  господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері  господарювання. Разом з тим слід зазначити, що в юридичній літературі можна знайти різні точки зору щодо співвідношення понять "господарсько-правова  відповідальність" та "господарсько-правові  санкції", вони є дискусійними'.

Господарсько-правові санкції  можна класифікувати за різними  ознаками, зокрема:

За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки/штрафних санкцій, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції та якісну).

За критерієм безпосередньої спрямованості ~ та майнові (конфіскація, сплата неустойки/штрафних санкцій, відшкодування  збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції).

ПІ. За характером порушених  відносин - на: а) санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто  між рівноправними суб'єктами господарювання (сплата неустойки/штрафних санкцій, відшкодування  збитків, оперативно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом і суб'єктом  господарювання (господарсько-правова  конфіскація, господарсько-адміністративний штраф, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків; штрафні санкції та оперативно-господарські санкції).

IV. Залежно від виду  порушених відносин - на: санкції,  що застосовуються в договірних  відносинах (відшкодування збитків,  штрафні, оперативно-господарські), і санкції, що застосовуються  в позадоговірних відносинах (відшкодування  збитків, адміністративно-господарські  санкції).

V. Залежно від інституту  господарського законодавства, норми  якого передбачають застосування  господарсько-правової відповідальності, розрізняють:

відповідальність за порушення  антимонопольно-конкурентного законодавства;

відповідальність у сфері  капітального будівництва;

відповідальність в галузі зовнішньоекономічної діяльності;

відповідальність в галузі транспорту;

відповідальність на ринку  цінних паперів;

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних  підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави - той  правовий документ, що характеризує певну  поведінку суб'єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї  форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад об'єктивної стороні господарського правопорушення залежить від виду такої  відповідальності. Особливість притаманні й суб'єктивній стороні правопорушення (зокрема вині).

При відшкодуванні збитків  необхідна наявність вини порушника  та всіх елементів об'єктивної сторони  правопорушення, яка включає:

протиправну поведінку - тобто  таку поведінку господарюючого суб'єкта, що суперечить вимогам закону або  договору;

наявність збитків - втрати або пошкодження майна, зайвих (додаткових) витрат суб'єкта господарювання і нестриманого прибутку (якщо закон не забороняє  його стягувати): при цьому необхідно  довести не лише наявність збитків, а н їх розмір;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками: при цьому враховується лише необхідний (а не випадковий) причинний зв'язок.

Про наявність вини у суб'єкта (учасника) господарських відносин (у разі порушення встановлених правил у сфері господарювання) свідчать 2 елементи: а) наявність у нього  реальної можливості діяти правомірно і попередити настання негативних наслідків (збитків) і б) неприйняття ним  усіх необхідних заходів щодо недопущення  протиправної поведінки і попередження настання збитків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

60. Комерційне посередництво у сфері осподарювання  

 Комерційне посередництво  - відносно новий вид господарських  відносин, що зазвичай виникає  на підставі своєрідного виду  договору - агентського договору. Цей  договір виник в англо-американському  праві і, хоча має чимало  спільних рис з традиційними  договорами континентального права  (законодавства країн романо-германської  правової традиції) - договором комісії  та договором доручення, проте  низка рис дозволяє виділити  його в окремий вид договору, а професійну діяльність щодо  надання послуг відповідно до  таких договорів - виділити в  специфічний вид господарської  діяльності, що іменується комерційним  посередництвом або агентською  діяльністю. 
   Відповідно до ч. 1 ст. 295 Господарського кодексу України, комерційним посередництвом (агентською діяльністю) є підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.  Характерні ознаки агентських відносин:   - різновид підприємницької діяльності;   - спеціальний суб'єктний склад:

1. комерційний агент 
2. принципал
3. треті особи

   Отже, комерційне  посередництво — це різновид  господарських правовідносин, що  складаються на договірних засадах  між агентом (суб'єктом агентської  діяльності у сфері господарювання), принципалом і третіми особами  щодо представницьких дій агента, котрі здійснюються від імені,  під контролем і за рахунок  принципала з метою задоволення  законних приватних інтересів  учасників зазначених відносин (агента, принципала, третіх осіб) та з  врахуванням публічних інтересів  (дотриманням публічного господарського  порядку).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

61. Види та підстави відповідальності  в господарському прави.

Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом  або договором санкцій, внаслідок  чого він зазнає майнових втрат. 

Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно  від видів господарських правопорушень  і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють: 1) відшкодування  збитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативно-господарські санкції; 4) конфіскація; 5) господарсько-адміністративні  штрафи; 6) планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції; 7) господарсько-організаційні  санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. 
Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є випадками звільнення сторін від господарсько-правової відповідальності. 
За змістом ст. 218 ГК України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності. Виникнення цих явищ не залежить від волі, свідомості і бажання як конкретного суб’єкта, так й інших людей. Враховуючи це, в літературі висловлюється думка, що непереборною силою можуть бути лише стихійні природні явища. 
Метою застосування господарсько-правової відповідальносл є захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави і забезпечення правопорядку у сфері господарювання. 
Відповідно до ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Під правопорушенням тут слід розуміти порушення норм чинного законодавства, що регулює господарські відносини, або умов договору при виконанні взятих на себе зобов’язань. 
П. 2 ст. 218 встановлює, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської Ш діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. 
Однією з необхідних умов здійснення господарської діяльності є деліктоздатність учасника господарських відносин, тобто здатність самостійно відповідати за зобов’язаннями наявним у суб’єкта майном. 
Засновники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта. 
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальносл. 
Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальносл у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. 
Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Покупця від оплати за товари (роботи, послуги), поставлені до їх виникнення». 
Відповідно до ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» до виключної компетенції торгово-промислової палати України належить посвідчення обставин форсу-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних операцій і міжнародних договорів України.