Шпаргалка по "Уголовное право"

Діяння, які утворюють готування до злочину, за своїми кримінально-правовими характеристиками можуть бути самостійним закінченим складом злочину (наприклад, придбання пістолету з метою подальшого його використання для вчинення вбивства). У цьому випадку вчинене повинно кваліфікуватись за правилами про сукупність злочинів (у наведеному прикладі як закінчений злочин передбачений ст.263 КК та ст.14 та 115 КК України).

Аналіз судової практики, свідчить про те, що їй абсолютно  невідомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що утворюють готування до злочину у чистому виді. Винятком є лише випадки, коли такі дії утворюють самостійні склади злочину.

 

 

44. Поняття  та види замаху на вчинення  злочину.

Замах на злочин має свої об'єктивні і суб'єктивні ознаки, які в сукупності характеризують склад цієї стадії вчинення злочину і дозволяють відмежувати замах на злочин від інших стадій вчинення злочину - готування до злочину та закінченого злочину.

Суб'єктивна сторона  замаху на злочин теж знаходить певний обсяг реалізації, але завжди неповний, оскільки через ті самі незалежні від винного причини, всупереч його бажанню мета вчинення злочину залишається недосягнутою. 
У злочинах із формальним складом замах можливий лише тоді, коли злочин вчиняється шляхом кількох дій, що послідовно виконуються, або тоді, коли між початком і закінченням злочинного діяння можливий розрив у часі. Наприклад, при дачі посадовій особі хабара.

Із об'єктивної сторони  замах на злочин також відрізняється  від інших стадій вчинення злочину.

1. Замахом на злочин  є вчинення особою з прямим  умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на  вчинення злочину, передбаченого  відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

2. Замах на вчинення  злочину є закінченим, якщо особа  виконала усі дії, які вважала  необхідними для доведення злочину  до кінця, але злочин не було  закінчено з причин, які не  залежали від її волі.

3. Замах на вчинення  злочину е незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від п волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

 

45. Поняття  та ознаки добровільної відмови  від доведення злочину до кінця,  його відмінність від дійового  каяття.

Поняття добровільної відмови  від вчинення злочину і її ознаки. Згідно з ч. 1 ст. 17 «добровільною  відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування  до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала  можливість доведення злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови є: а) остаточне припинення особою готування до злочину або  замаху на злочин; б) відмова від  вчинення злочину з волі самої  особи; в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому.

Недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочинну діяльність.

Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кіпця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити.

Добровільна відмова  можлива тільки при незакінченому  злочині. Діяльне каяття має місце  як при незакінченому, так і при  закінченому злочині. Добровільна  відмова може виявитися й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого вчинення злочину, а діяльне каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Діяльне ж каяття може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові  особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину. При діяльному каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть якщо особа при діяльному каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45), то не у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

 

46. Поняття  та ознаки співучасті в кримінальному  праві.

Співучасть у злочині  — це умисна спільна участь декількох  суб’єктів злочину в учиненні умисного злочину (ст. 26 КК).Об’єктивні ознаки співучасті: 

1) наявність двох чи  більше суб’єктів злочину, які  беруть участь у вчиненні одного  і того умисного злочину; 

2) спільна участь у  вчиненні злочину. 

Спільна участь у вчиненні злочину передбачає: 

1) вчинення злочину  загальними зусиллями всіх співучасників; 

2) вчинюваний злочин  є одним (спільним) для всіх  співучасників;  

3) спрямування зусиль  кожного співучасника на досягнення  загального результату злочину;   

4) причинний зв’язок  між діянням усіх співучасників і загаль-ним злочинним результатом.  

Суб’єктивна ознака співучасті виявляється в умисній формі  вини, що передбачає:  

1) наявність умислу  кожного з учасників стосовно  їх власних дій (бездіяльності); 

2) наявність умислу  стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця;   

3) єдність наміру всіх  співучасників вчинити один і  той же злочин;  

4) єдність злочинного  інтересу для всіх співучасників,  тобто спрямованість їх умислу  на досягнення загального злочинного результату.  
Інтелектуальний момент умислу співучасників полягає в ус-відомленні кожним з учасників факту вчинення всіма співучас-никами одного й того самого злочину, характеру дій інших спів-учасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їх діях тощо.  

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасни-ків  діяти спільно для досягнення одного злочинного результату.  
Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину — готу-вання, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину (приєднання до злочинної діяльності), а також закінчено-го злочину.

 

47. Види співучасників,  критерії їх виділення.

У частині 1 ст. 27 вказуються види співучасників, якими, крім виконавця, визнаються організатор, підбурювач і  пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин. 
Звідси випливає, що виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частково (у якійсь частині) об'єктивну сторону злочину.

Організатор (ч. 3 ст. 27) - це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Особа, яка організувала вчинення злочину, -це співучасник, що об'єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об'єкти злочину.

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (наприклад, здійснює фінансування послуг охоронців, технічного персоналу, а також фінансує виробництво або транспортування заборонених предметів - наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо).

Підбурювач (ч. 4 ст. 27). Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Це значить, що підбурювач - це особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

Пособник (ч. 5 ст. 27). Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Розрізняють 2 види пособництва : фізичне та інтелектуальне.

48. Виконавець злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин. 
Звідси випливає, що виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частково (у якійсь частині) об'єктивну сторону злочину.

Без виконавця немає  співучасті, тому що тільки він вчиняє задумане, він реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець - визначальна, центральна фігура в співучасті.

Далі, із закону видно, що виконавцем визнається й особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які  не є суб'єктом злочину. У цих  випадках має місце посередня  винність (інакше її називають посереднє  заподіяння чи посереднє виконання). 

 

49. Організатор  злочину.

Організатор (ч. 3 ст. 27) - це особа, яка організувала вчинення злочину  або керувала його вчиненням. Організатор  посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність. 
Особа, яка організувала вчинення злочину, -це співучасник, що об'єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об'єкти злочину. 

Організатором є також  особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчинення конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов'язки тощо). 
Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об'єднанням із двох або більше груп.  
Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (наприклад, здійснює фінансування послуг охоронців, технічного персоналу, а також фінансує виробництво або транспортування заборонених предметів - наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо). 
Нарешті, організатором визнається особа, що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної Організації (це, наприклад, випадок, так званого "укриття" такої групи з боку працівника правоохоронного органу, організація "схованок" зброї злочинних груп тощо).   

З об'єктивної сторони  організаторська діяльність повинна  відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов'язані з тим  злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець). 
З суб'єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці). Організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення.

 

50. ПОсобник  як вид співучасника вчинення  злочину.

Пособник (ч. 5 ст. 27). Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або  усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а  також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

З об'єктивної сторони  спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв'язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем. 
З суб'єктивної сторони пособник обов'язково повинен бути поінформований про злочинні наміри співучасників (у всякому разі про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.

У частині 5 ст. 27 законодавець не тільки дає загальну характеристику пособництва, але й перелічує види пособництва. З цього погляду всі пособницькі дії поділяються на два види:   

а) пособництво фізичне, описане в законі словами: наданням засобів чи знарядь або усуненням  перешкод або іншим чином виражене сприяти приховуванню злочину;    

б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному  приховуванні злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину  або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбані чи збуті таких предметів. 

 

51. Підбурювач  як вид співучасника

Підбурювач (ч. 4 ст. 27). Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

З об'єктивної сторони  саме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він і ставить свої дії в причинний зв'язок з тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому виражається спільність діяння підбурювача з іншими співучасниками. 
З суб'єктивної сторони підбурювач має прямий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного злочину. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину. Не підбурювання взагалі, а підбурювання до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування).