Шпаргалка по "Уголовное право"

1. Поняття та  предмет Кримінального права.

Кримінальне право –  галузь права, яка забезпечує охорону  прав та свобод громадянина, власності, порядку та безпеки довкілля, конституційного  ладу України від преступних посягань.

Предметом кримінального права  є

-   охоронні кримінальним правом відношення - вживання санкції кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, вживання примусових заходів медичного характеру.

-   загальнопопереджувальні  відносини - встановлення кримінально-правової заборони.

-   регулятивні стосунки - наділення  громадян правами на активну  боротьбу з небезпечними для  особи, суспільства і держави  діяннями, направлені на необхідну  оборону.

2. Наука кримінального  права, її зміст та задачі.

Кримінально-правова наука - це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального закону, практики його застосування та перспектив розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн. Отже, предметом науки кримінального права є дослідження чинного кримінального права (de lege lata), я також положень майбутнього кримінального закону (de lege ferenda). Наука кримінального права вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону. Вона вивчає та узагальнює практику судів по застосуванню ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого удосконалення такої практики. Наука кримінального права досліджує правосвідомість громадян. Узагальнення цих досліджень знаходять своє відображення у кримінальному законі. Наприклад, тяжкість покарання повинна відповідати (в межах закону) тій мірі, котру пануюча в суспільстві правосвідомість визнає справедливою. Правосвідомість суспільства певним чином враховується законодавцем, наприклад, при встановленні більш суворого покарання за грабіж, ніж за крадіжку. Водночас правосвідомість судді є одним із законодавчих критеріїв загальних начал призначення покарання (ст.39 КК). Наука кримінального права вивчає кримінальне законодавство і результати досліджень у цій сфері науковців зарубіжних країн, узагальнює найбільш важливі і нові положення, робить відповідні висновки, які використовуються у законотворчому процесі в Україні.

3. Принципи кримінального  права (загальні та спеціальні)

Принципи кримінального  права - це вихідні основоположні  ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному  законодавстві. Прийнято розрізняти два  види принципів: 1) загальноправові, притаманні всім галузям права, 2) спеціальні (галузеві), характерні лише для окремих галузей права. Загальноправові (закріплені в Конституції): 1) принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території (ст.1, 2); 2) принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову (ст.6); 3) принцип верховенства права (ст.8); 4) принцип рівності громадян перед законом (ст.24); 5) принцип законності (ст.29, 61, 62, 124). До загальних принципів усіх галузей права також відносять принцип гуманізму та принцип справедливості права. Деякі з цих принципів мають своє спеціальне призначення і конкретний зміст у тій чи іншій галузі права, зокрема принцип законності і справедливості.

До спеціальних принципів  кримінального права треба віднести принципи 1) законності (немає покарання без вказівки на те у законі ч.2 ст.58 КУ, ст.6 КК) та 2) гуманізму (піклування держави про безпеку людини, людяність, повага до людської гідності) а також принцип 3) особистої відповідальності за наявності вини (“юридична відповідальність особи має індивідуальний характер” ч.2 ст.61 КУ, ст.8, 9 КК), 4) принцип невідворотності кримінальної відповідальності (1 - кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність, 2 - така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі), 5) принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності (покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину) та 6) принцип економії кримінальної репресії (законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди, напр. ст.7-1 тяжкі злочини, ст.24, 25 особливо тяжкі злочини, залежно від тяжкості злочинів визначається міра покарання у санкції кримінально-правової норми).

4. Поняття кримінального  закону, його риси та значення.

Кримінальний закон - це правовий акт вищого органу державної  влади України, що містить у собі юридичні норми, які встановлюють загальні підстави та межі кримінальної відповідальності, визначають коло суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними та встановлюють види та розміри покарання, які можуть бути застосовані до осіб, які будуть визнані у встановленому законом порядку винними в їх вчиненні, а також: регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Кримінальним кодексом притаманні такі риси: а) КК - єдине джерело кримінальної відповідальності; б) тільки ККвстановлює  злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки, в) до осіб, які порушили кримінальний закон, застосовуються специфічні заходи державного примусу – кримінальне покарання; г) заходи кримінального покарання, визначені у КК, призначаються тільки судом з метою виправлення і перевиховання винних, а також з метою попередження нових злочинів; д) застосування кримінального закону тягне специфічні наслідки щодо особи, яка відбула покарання - судимість. 

Кримінальний закон  має також велике попереджувальне  значення (превентивна функція). Сам  факт існування кримінального закону надає певний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин.

Тільки кримінальний закон має значення правового  акта, який визначає, яке діяння визнається злочином і які покарання можуть бути за його вчинення.

5. Загальна  характеристика кримінального законодавства України.

Все кримінальне законодавство  України зараз представлено у  Кримінальному кодексі України. Він складається з Загальної  та Особливої частин. У Загальній  частині представлено норми загального значення, які визначають основи кримінальної відповідальності, дають поняття злочину, називають види покарання за злочини та ін. В Особливій частині Кодексу визначається кримінальна відповідальність за окремі злочини. Норми Загальної частини можна застосовувати лише на базі Особливої частини. Загальна та Особлива частини - це дві тісно пов'язані, взаємозумовлені підсистеми права, що взаємодіють. Вони складаються з глав і статей. Статті Загальної частини - це нормативні приписи, що визначають загальні положення та категорії кримінального законодавства. Вони здебільшого є єдиним цілим і не поділяються на структурні елементи. Статті Особливої частини складаються з двох елементів: диспозиції та санкції. Диспозиція дає ознаки забороненої поведінки. Санкція визначає вид і міру покарання, що застосовується в разі, якщо вчиняються діяння, визначені диспозицією. 
Кримінальний кодекс України діє відносно певних осіб, у певних просторових і часових межах.

6. Побудова  кримінального закону, структура  статей КК.

Закони про кримінальну  відповідальність систематизовані і поділяються в КК на Загальну і Особливу частини. 
У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів. Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. 
Загальна і Особлива частини КК пов'язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини. 
Загальна і Особлива частини КК поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, - на окремі статті. 
Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів.

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини. Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, поміщені в розділі І "Злочини проти основ національної безпеки України".

Багато статей КК поділяються  на частини, які виділені в окремий абзац. Абзаци забезпечені цифровими позначеннями. Наприклад, стаття 1 КК "Завдання Кримінального кодексу України" має дві частини - 1 і 2;

7. Поняття та  види диспозицій статей Особливої  частини КК.

Диспозиція пояснює  діяння, які визнаються злочинами і за вчинення яких встановлюється покарання. Розрізняють чотири види диспозиції. 
Проста диспозиція тільки називає злочин, не розкриваючи його ознак. Таких диспозицій так само небагато, як і загальновизнаних (безперечних) термінів, зміст яких очевидний і не потребує пояснень. Як приклад можна зазначити диспозицію ст. 119 КК України — вбивство через необережність. 
Описова диспозиція не тільки називає злочин, а й описує його основні ознаки. Наприклад, крадіжка — це таємне викрадення чужого майна. Описова диспозиція найпоширеніша у кримінальному законі, і це виправдано, тому що кримінальний закон повинен чітко і формально визначати всі основні об’єктивні та суб’єктивні ознаки діянь, за які встановлюється кримінальна відповідальність. 
Посилкова диспозиція для встановлення ознак злочину пропонує звернутися до іншої статті КК України. Так, у ст. 122 йдеться: “Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК...”. 
Бланкетна диспозиція відсилає до норм інших галузей права — трудового, цивільного, адміністративного тощо. Саме за допомогою бланкетних диспозицій сформульовано майже всі злочини у сфері економічної діяльності, більшість посадових злочинів, злочинів проти суспільної безпеки, пов’язаних з порушенням спеціальних правил (будівельних та інших) або правил поводження з предметами, що становлять підвищену суспільну небезпеку (зброя, боєприпаси, радіоактивні речовини та ін.).

8. Тлумачення  кримінального закону, його види та прийоми.

Тлумачення закону полягає  у з'ясуванні і всебічному розкритті  його змісту з метою його точного  застосування. Тлумачення не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця, вираженої в тексті закону. 
Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення.

Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють  легальне (або офіційне), судове і  наукове (або доктринальне) тлумачення. Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення - вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх.

Судове тлумачення - це найбільш поширене і частіше за все  застосовуване тлумачення. Воно має  два різновиди: 
а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи.

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму  Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК.

9. Дія кримінального  закону у часі.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Чинним визнається закон, що вже набрав чинності.

Чинним визнається закон, що набрав законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк - до закінчення такого строку.

У зв'язку з цим принципове значення мають питання про час  прийняття, оприлюднення та набрання законом  чинності і про час припинення його чинності. Встановлення цих меж  є важливим для вирішення питань, що можуть виникнути при зіткненні (колізії) законів у зв'язку з їх застосуванням до конкретного суспільне небезпечного діяння, коли, наприклад, під час вчинення такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під час розгляду справи в суді діє вже інший закон.

10. Зворотна  дія кримінального закону у  часі.

Як загальне правило  у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення  про те, що злочинність і караність  діяння визначаються законом про  кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час розслідування або розгляду справи в суді - вже інший. Ці ситуації раз у раз виникали у зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. новим КК. Поставало питання, який кодекс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, - КК 1960 р. або КК 2001 р. Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст. 5 нового КК, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом'якшує кримінальну відповідальність. Разом з тим закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).