Шпаргалка по "Уголовное право"

Надання зворотної дії  в часі закону, яким скасовується злочинність  діяння чи пом'якшується покарання, є вираженням гуманізму, охорони  прав людини: якщо діяння згідно з новим  законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні і правові підстави для покарання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку, що за злочини, які будуть вчинені після прийняття нового закону, досить менш суворого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання особам, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набрання ним чинності.

 

11. Дія кримінального  закону у просторі.

Чинність закону про  кримінальну відповідальність у  просторі визначається на підставі таких  принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними.

Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Територіальний принцип  чинності закону в просторі вимагає  з'ясування, що таке "територія України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України"'. Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору".  Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з  міжнародно-правових зобов'язань України  у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи  без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту.

 

12. Поняття  та ознаки злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК «злочином є передбачене  цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Наведене поняття злочину є формально-матеріальним. Із нього випливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов'язкові ознаки: 1) це діяння вчинене суб'єктом злочину; 2) воно є винним; 3) вказане діяння є суспільно небезпечним; 4) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою поняття злочину є також 5) кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Виділяють чотири ознаки злочину:

Винність - одна з найважливіших ознак злочину,це внутрішній вираз злочинного діяння,тобто пояснення злочинної поведінки шляхом аналізу свідомості злочинця. Винність може виражатися у двох формах:формі умису та необережності.

Караність - не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов'язкової ознаки - протиправності. Протиправність злочину одночасно означає і його караність.

Кримінальна протиправність є формальною ознакою злочину,визнача забороненість діяння КЗ,і його передбачення у цьому законі.

Суспільна небезпечність  – є матеріальною ознакою злочину

 

13. Класифікація  злочинів в теорії кримінального  права та законодавстві.

 

Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві  провадиться за об'єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпечності діяння.

Об'єкт посягання  є основою для визначення місця  того чи іншого злочину в системі  Особливої частини Кримінального  кодексу і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності.

Найперше всі злочини слід розподілити на дві групи щодо форми вини:

1) умисні;

2) необережні.

Такого поділу вимагає  ст. 23 КК, тому, засуджуючи особу до позбавлення  волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин нею  вчинено. 

У Кримінальному кодексі називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 12 КК злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини . Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, ї враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо.

 

14. Поняття  кримінальної відповідальності  в теорії кримінального права.

Визначаючи кримінальну  відповідальність, необхідно виходити з того, що вона є одним із видів  юридичної відповідальності. І хоча остання у правознавстві розуміється по-різному, проте у вузькому, спеціально правовому значенні вона тлумачиться як відповідальність ретроспективна, тобто як відповідна реакція держави на вчинене в минулому правопорушення. З цього погляду юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру зазнавання особою, що вчинила правопорушення, певних обмежень прав і свобод людини, передбачених законом. 

Кримінальна відповідальність - це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

 

15. Кримінально-правові  відносини (зміст, суб'єкти).

З моменту, коли особа  вчинила злочин, між нею й державою виникають певні юридичні відносини (Кримінально-правові відносини), які  визнаються як основні охоронні кримінально-правові відносини. Унаслідок зазначених правовідносин у держави виникають владні повноваження щодо особи, яка вчинила злочин, а в особи - обов'язок підкоритися законному обмеженню державою її певних прав і свобод. При цьому, як правило, ця особа має право вимагати від держави, щоб її дії були правильно кваліфіковані; покарання було призначене лише в межах санкції тієї статті КК, яка передбачає вчинений нею злочин, при врахуванні відповідних положень про врахування пом'якшуючих обставин та особи засудженого.

Поняття кримінальної відповідальності відображує факт реальної взаємодії  особи, яка вчинила злочин, і спеціальних  органів держави, що врегульована нормами кримінальногоправа і протікає в межах певних кримінально-правових правовідносин. 

Суб'єктами таких відносин є особа, яка вчинила злочин та держава в особі органів дізнання, слідства і прокуратури.  
Об'єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові або інші блага особи, зменшення яких передбачається в санкції статті  КК, за якою особа визнається винною .

 

16. Підстави  кримінальної відповідальності  в теорії кримінального права  та за кримінальним законодавством.

У кримінальному законі поняття «кримінальна відповідальність»  не розкривається, хоча і вживається досить широко. Тільки в Загальній частині КК ці слова вжито в назвах статей.

У теорії кримінального  права це поняття трактується  по-різному. У загальному вигляді  позиції криміналістів щодо змісту кримінальної відповідальності можна  представити так: а) як обов'язок особи  не вчиняти злочинів; б) як обов'язок особи відповідати згідно із законом за вчинений злочин; в) як реальний процес такої відповідальності.

В нормах Кримінального  кодексу сформульовані завдання, підстави та принципи кримінальної відповідальності, встановлено, які суспільне небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна  виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона - це вчинення в реальній дійсності суспільне небезпечного діяння, а юридична - це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом повної відповідності фактичної і юридичної сторін вчиненого. Відсутність такої відповідності свідчить і про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину.

 

17. Поняття  складу злочину, його елементи  та ознаки.

Склад злочину визначається як сукупність встановлених у кримінальному  законодавстві об'єктивних та суб'єктивних правових ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Ці ознаки є типовими й необхідними для конкретних видів злочину. Саме наявність їх "набору" свідчить про вчинення певного злочину, наприклад, саме вбивства, крадіжки, службового підроблення тощо.

Об'єкт  злочину– це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна  сторона– зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Суб'єкт  злочину– це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст.18 суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Суб'єктивна  сторона– це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив імета злочину. Обов’язкового (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст.23 КК виною є “психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності”. При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

 

18. Об'єкт злочину  та його види.

Об'єктом злочину є  суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства. Об'єктом злочинів є не будь-які  суспільні відносини, а лише ті, які  поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

У науці кримінального  права найпоширенішою є  класифікація об'єктів "за вертикаллю" (загальний, родовий і безпосередній).

Загальний об'єкт об'єднує  вичерпне коло суспільних відносин, взятих під охорону закону про кримінальну відповідальність. Якщо ж ті чи інші відносини не взяті під охорону (наприклад, дружні стосунки, товариство), то завдання їм (відносинам) шкоди не є злочином.

Під родовим об'єктом  злочину розуміють окрему групу  однорідних або тотожних суспільних відносин, що утворюють певну сферу суспільного існування. Суспільні відносини даного виду становлять собою менш високий рівень узагальненості та охороняються визначеною сукупністю кримінально-правових норм. Родовий об'єкт відображає характер і ступінь суспільної небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об'єднання окремих злочинів у групи та подальшого розташування таких груп в Особливій частині КК.