Шпаргалка по "Уголовное право"

 

Часткова конфіскація  майна складається в безоплатному вилученні у власність держави  точно визначеної судом частини  майна, що є особистою власністю засудженого. Щоб уникнути непорозумінь, що можуть виникнути при виконанні вироку, суди зобов'язані точно вказувати, яка саме частина (половина, третина і т.д.) усього майна засудженого підлягає конфіскації, чи конкретно перелічити предмети, що конфіскуються. Заміна конфіскації майна стягненням грошової суми, рівної вартості цього майна, не допускається.

 

Якщо в процесі попереднього розслідування на майно винного  був накладений арешт, то суд, розглядаючи  справу, повинний перевірити, чи дотримані вимоги ст.35 КК у відношенні майна, не підмета конфіскації. Якщо таке майно було включено в опис, суд зобов'язаний своїм визначенням виключити його з опису і зняти арешт.

 

Конфіскація майна відрізняється  від вилучення майна, придбаного в результаті необґрунтованого збагачення, по-перше, тим, що вилучення такого майна  і звертання його в доход держави  не є мірою карного покарання  і тому не створює судимості; по-друге, тим, що це майно може бути вилучено не тільки в засудженого, але, наприклад, у його родичів, що необґрунтовано збагатилися, і в третіх осіб (конфіскація майна в засудженого виробляється тільки по вироку суду); по-третє, тим, що при вилученні майна держава ніякої відповідальності по боргах особи, в якої вилучається майно, не несе (при конфіскації майна держава несе відповідальність по всіх боргах і зобов'язанням засудженого, виниклим до прийняття слідчими чи судовими органами заходів для охорони майна, в обсязі, не перевищуючий актив конфіскованого майна); по-четверте, таке майно вилучається в будь-якої особи цілком (конфіскація ж майна поширюється тільки на особисте майно засудженого чи на його частку в загальному майні).

 

Відрізняється конфіскація  і від відшкодування заподіяної шкоди. Речовинні докази і речі, добуті злочинним шляхом, не можуть включатися в майно, що конфіскується. Вони повертаються їхнім законним власникам. Це ж правило поширюється і на речовинні докази, що належать третім особам (ст.330 УПК).

 

Якщо третя особа подало позовну заяву про виключення майна з числа конфіскованого і поверненні його, суд зобов'язаний розглянути заяву в порядку цивільного судочинства з залученням як відповідача тієї організації, який було передане майно (де воно знаходиться), за участю прокурора.

 

Речі, що не є речовинними  доказами в справі, повинні бути повернуті їх законному власнику (ст.330 УПК). Суд, що виніс вирок, незалежно  від прохання засудженого, при одержання  визначення вищестоящого суду зобов'язаний направити копію визначення фінансовому органу, у розпорядження якого надійшло конфісковане розпорядження майно, для виконання - повернення чи майна відшкодування його вартості.

 

При конфіскації майна  держава не відповідає за обтяжуючі  майно борги і зобов'язання, якщо вони виникли після прийняття слідчими чи судовими органами заходів для охорони майна і притім без згоди цих органів. Держава відповідає за обтяжуючі конфісковане майно борги і зобов'язання тільки у визначених випадках, точно передбачених ст.36 КК, і в порядку, установленому цивільним і цивільно-процесуальним законодавством.

 

75. Арешт як вид покарання.

Арешт — це кримінальне  покарання, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і  встановлюється на строк від одного до шести місяців (від півмісяця  до півтора місяця для неповнолітніх). Не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 7 років. Арешт є лише основним покаранням.

Порядок виконання

 

Особи, засуджені до арешту, відбувають це покарання в арештних домах за місцем засудження. Військовослужбовці відбувають його на гауптвахті. Весь строк покарання засуджений перебуває в одному арештному домі, крім виняткових випадків (хвороба, забезпечення безпеки тощо).

 

Засуджені тримаються в  умовах ізоляції від суспільства з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх і засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім цього, їм забороняються побачення з будь-якими особами, крім адвокатів та інших фахівців у галузі права, та одержання передач, крім передач, які містять предмети одягу. За виняткових обставин їм може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами. Засуджені мають право витрачати на місяць гроші в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати. Їм надається щоденна прогулянка до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.

 

Станом на 1 квітня 2012 року 1083 особи відбувають покарання у виді арешту.

[ред.]

Залучення до праці та забезпечення засуджених

 

До праці засуджені  до арешту не залучаються. Передбачається лише можливість залучення їх до робіт  з благоустрою арештних домів  та поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольчими товарами без оплати праці в порядку черговості та не більше двох годин на день.

 

Матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених до арешту здійсюється органами виконання покарань відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

[ред.]

Заходи заохочення та стягнення

За сумлінну поведінку  до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися такі заходи заохочення, як подяка та дострокове зняття раніше накладеного стягнення.

За порушення порядку  відбування покарання в арештному  домі до осіб, засуджених до арешту, можуть бути застосовані такі заходи стягнення, як догана або поміщення в карцер на строк до десяти діб.

Порядок застосування цих заходів регулюється КВК України і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.

 

76. Обмеження волі - вид  кримінального покарання, умови застосування.

Обмеження волі — це відносно новий вид кримінального покарання (з'явився у новому Кримінальному  кодексі України від 1 вересня 2001), який полягає у триманні особи  в кримінально-виконавчих установах  відкритого типу (виправних центрах) у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до її постійного місця проживання без ізоляції від суспільства в умовах здійснення над нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Як вид покарання обмеження волі чинить подвійний вплив на засудженого: він обмежується у праві на вільне пересування та обрання місця проживання та обов'язково залучається до праці. Станом на 1 квітня 2012 кримінальне покарання у виді обмеження волі відбувають 5199 осіб.

 

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

 

Обмеження волі може бути застосоване в порядку заміни невідбутої частини покарання більш  м'яким (на підставі статті 82 КК України).

 

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до пенсіонерів, військовослужбовців строкової служби, до інвалідів I та II груп.

 

Порядок та умови відбування покарання

 

Засуджені до обмеження  волі мають право: носити звичайний  одяг, мати при собі гроші та цінні  речі, витрачати гроші без обмежень, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі та одержувати короткочасні побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб — один раз на місяць.

 

Засудженим до обмеження  волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за наявності таких обставин:

смерть або тяжка  хвороба близького родича, яка  загрожує його життю

стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому  чи його сім'ї

необхідність звернутися в медичний заклад

необхідність скласти іспити в навчальному закладі

виклик судових і  слідчих органів (на період провадження  слідства чи дізнання)

необхідність вирішення  питань трудового та побутового влаштування  після звільнення

інші життєво необхідні  обставини, які потребують присутності засудженого.

 

Такий виїзд надається  засудженому тривалістю не більше семи діб без урахування дороги, на яку  дається час не більше трьох діб.

 

Засуджені до обмеження  волі зобов'язані:

виконувати законні  вимоги адміністрації виправного центру, що стосуються порядку відбування покарання

сумлінно працювати

не покидати межі виправного центру без спеціального дозволу  адміністрації, постійно перебувати під  наглядом, проживати за особистим  посвідченням

проживати у спеціально призначених гуртожитках. Перебування  поза гуртожитком у вільний від роботи час дозволяється з дозволу адміністрації.

 

Засудженним до обмеження  волі забороняється:

доставляти та зберігати  на території, де вони проживають, предмети, вироби, інші речі, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державної пенітенціарної служби України;

вживати спиртні напої  і пиво, наркотики, психотропні речовини, їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

 

Засуджені можуть піддаватися  обшуку, а їхні речі, передачі і бандеролі, — огляду. Огляди й обшуки провадяться лише за наявності встановлених законом підстав. Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися уповноваженими працівниками виправного центру.

 

Засуджені, які не порушують  порядок виконання покарання  та мають сім'ї, після відбуття шести  місяців строку покарання можуть проживати за межами гуртожитку зі своїми сім'ями, з'являючись від одного до чотирьох разів на тиждень у виправний центр для реєстрації. Вони можуть проживати в орендованих квартирах чи придбати житло в межах території виправного центру.

 

Стосовно особи, яка  після постановлення вироку визнана  інвалідом I чи II групи, досягла пенсійного віку, а також щодо жінки, яка завагітніла, кримінально-виконавча інспекція  вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання.

 

Порядок та умови виконання  покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються КВК України, нормативно-правовими  актами Державного департаменту України  з питань виконання покарань, Інструкцією  з організації нагляду над  засудженими, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та іншими нормативно-правовими актами.

 

Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює  порядок й умови відбування покарання, організовує трудове й побутове влаштування засуджених, забезпечує дотримання умов праці, порядку й умов відбування покарання, здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання, проводить із засудженими соціально-виховну роботу, застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення, здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

 

77. Тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців.

Стаття 62 Тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців

 

78. Поняття та зміст  позбавлення волі на певний  строк.

Позбавлення волі - це ізоляція засудженого від суспільства шляхом поміщення у визначені законом заклади зі спеціальним режимом тримання для його виправлення і перевиховання, а також з метою попередження здійснення їм нових злочинів. Позбавлення волі застосовується до небезпечних злочинців, виправлення і перевиховання яких щонайкраще може бути досягнуте в специфічних умовах ізоляції від суспільства. Позбавлення волі як міру покарання передбачається в санкціях значного числа статей Особливої частини КК.

 

У багатьох статтях кодексу позбавлення волі розглядається як альтернатива поряд іншими більш м'якими видами покарання. Це свідчить про прагнення законодавця обмежити застосування позбавлення волі у відношенні осіб, виправлення яких може бути досягнуте без ізоляції їх від суспільства. У випадках, коли по обставинах справи виправлення осіб, що зробили злочини, можливо без застосування позбавлення волі, суди повинні ширше застосовувати покарання, не зв'язані з позбавленням волі.

 

Визначаючи термін позбавлення  волі за конкретний злочин, суди керуються межами, установленими ст.25 КК і санкцією статті Особливої частини КК. За загальним правилом, позбавлення волі встановлюється на термін від трьох місяців до 10 років. Суди не вправі виходити за ці межі. Позбавлення волі на рядків понад 10 років може бути призначено тільки за особливо тяжкі злочини й особливо небезпечним рецидивістам у випадках, передбачених статтями Особливої частини КК. Максимальний термін позбавлення волі в цих випадках не може перевищувати 15 років і по кожнім виді злочинів передбачається особливо, хоча в окремих випадках цей термін може бути і великим, але не більш 20 років. При призначенні покарання особі, що не досягла 18 років, максимальний термін позбавлення волі, незалежно від тяжкості скоєного злочину не може перевищувати 10 років.

 

У відповідності зі ст.25 позбавлення волі за вироком суду призначається у виправно-трудових колоніях загального, посиленого, строгого й особливого чи режиму у в'язниці, а також у виховально-трудових колоніях загального і посиленого режиму.