Шпаргалка по "Уголовное право"

 

Питання про звільнення від покарання особи, яка після  вчинення злочину і до постановлення  Вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати  свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вирішене в частині 3 статті 19 КК України.

 

Така особа не підлягає покаранню. Суд може застосувати  до неї примусові заходи медичного  характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

 

Інші ситуації, пов'язані із звільненням від покарання за хворобою вирішує стаття 84 КК України, незалежно від ступеню тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного за його вчинення покарання.

 

Першою такою ситуацією  є наступна: особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

 

Очевидно, що такі особи  мають всі ознаки, що відносяться  до юридичного, психологічного і медичного  критеріїв неосудності, хоча на момент вчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-яке покарання такі особи не можуть. Згідно з частиною 1 статті 84 КК України таку особу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, строків невідбутого покарання. Він може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, на яку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, суд не зобов'язаний звільняти її від покарання.

 

Другою ситуацією є  така: особа після вчинення злочину  або після постановлення Вироку захворіла на іншу тяжку (непсихічну) хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Наявність такої хвороби до постановлення Вироку підстав для застосування статті 84 КК України не дає.

 

Перелік таких хвороб встановлений спільним Наказом Державного департаменту України з питань виконання  покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань». Йдеться про найбільш тяжкі форми туберкульозу, інфекцію вірусу імунодефіциту людини, злоякісні новоутворення, тяжкі прояви хвороб ендокринної системи, органів кровообігу. Наявність саме такої хвороби і факт її перешкоджання відбуванню покарання має встановити спеціальна лікарська комісія, а при потребі - призначена судом судово-медична експертиза.

 

Незалежно від висновків  лікарів, суд може прийняти рішення  про звільнення особи від покарання, або не приймати такого рішення. Особа, яка захворіла іншою тяжкою хворобою, залишається в здоровому глузді і щодо неї, хоч і обмежено, можуть здійснюватися передбачені Законом заходи примусового і виховного характеру. Треба також мати на увазі, що в системі Державного департаменту України з питань виконання покарань існує мережа медичних стаціонарів для лікування хворих всіх профілів.

 

Нарешті, деякі засуджені  до позбавлення волі, в першу чергу  вбивці, сексуальні маніяки, як правило, не заслуговують та таку милість, та й  можуть бути схильні до рецидиву [8, 410].

 

Отже, суд вирішує питання про звільнення такої категорії осіб від покарання або подальшого його відбування, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання особи засудженого та інші обставини справи. Суд також враховує поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.

 

І якщо суд дійде висновку про доцільність звільнення від  покарання на підставі частини 2 статті 84 КК України, він приймає позитивне рішення.

 

Треба зауважити, що засуджені, щодо яких службовою перевіркою встановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкоджень під час  відбування покарання, на звільнення від  дальшого відбуття покарання через  хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями [9, 21].

 

Нарешті, третьою ситуацією  є така, коли військовослужбовці, засуджені  до одного із трьох видів покарання: службового обмеження, арешту (який відбувається згідно з частини 2 статті 60 КК України військовослужбовцями на гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються в ході відбування покарання непридатними до військової служби за станом здоров'я. У таких випадках вони обов'язково і остаточно звільняються судом від покарання (частина 3 статті 84 ККУ).

 

Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли  на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.

 

При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові  заходи медичного характеру (тобто  до хворих на психічну хворобу), зараховується  в строк покарання за правилами, передбаченими в частині 5 статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (частина 4 статті 84 ККУ). Отже, особам, які звільнені від покарання у зв'язку із захворюванням на іншу тяжку хворобу в разі їх вилікування строк лікування у строк відбутого покарання не зараховується.

 

Особи, звільнені від  покарання у зв'язку з захворюванням  на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися  строки давності, передбачені статтями 49 та 80 ККУ, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах [10, 89], крім осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру.

 

88. давність виконання  обвинувального вироку.

ОТВЕТ:

 

 

Уголовный кодекс Украины  предусматривает два вида сроков давности: давность привлечения к  уголовной ответственности и  давность исполнения обвинительного приговора.

Срок, в течение которого лицо совершило преступление, но не было осуждено судом, либо осуждено, но приговор не вступил в законную силу, называется сроком давности привлечения  к уголовной ответственности (ст.49УК Украины).

Срок, исчисляемый от даты вступления в силу обвинительного приговора до даты приведения этого приговора в исполнение, называется сроком давности исполнения обвинительного приговора (ст.80УК Украины). К таким случаям относятся, например следующее: суд осудил лицо к принудительным работам, приговор вступил в законную силу, но по каким-то причинам органы, исполняющие наказание, не привели наказание к исполнению.

Применение давности в отношении лиц, совершивших  преступление, будучи несовершеннолетними (до 18 лет) имеет свои особенности (ст.106УК Украины).

Привожу содержание указанных  статей языком оригинала:

 

«Стаття 49. Звільнення від  кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

 

1. Особа звільняється  від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі  вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання  менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі  вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у  разі вчинення злочину середньої  тяжкості;

4) десять років - у  разі вчинення тяжкого злочину; 

5) п'ятнадцять років  - у разі вчинення особливо  тяжкого злочину. 

 

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

3. Перебіг давності  переривається, якщо до закінчення  зазначених у частинах першій  та другій цієї статті строків  особа вчинила новий злочин  середньої тяжкості, тяжкий або  особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування  давності до особи, що вчинила  особливо тяжкий злочин, за який  згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

5. Давність не застосовується  у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437 - 439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

 

Стаття 80. Звільнення від  відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання  обвинувального вироку

 

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі  засудження до покарання менш  суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі  засудження до покарання у  виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у  разі засудження до покарання  у виді позбавлення волі за  злочин середньої тяжкості, а  також при засудженні до позбавлення  волі на строк не більше  п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у  разі засудження до покарання  у виді позбавлення волі на  строк понад п'ять років за  тяжкий злочин, а також при  засудженні до позбавлення волі  на строк не більше десяти  років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років  - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

 

2. Строки давності  щодо додаткових покарань визначаються  основним покаранням, призначеним  за вироком суду.

3. Перебіг давності  зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності  переривається, якщо до закінчення  строків, зазначених у частинах  першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої  тяжкості, тяжкий або особливо  тяжкий злочин. Обчислення давності  в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування  давності до особи, засудженої  до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд  не визнає за можливе застосувати  давність, довічне позбавлення волі  заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437 - 439 та частиною першою статті 442 цього Кодексу.

 

Стаття 106. Звільнення від  кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності

 

1. Звільнення від кримінальної  відповідальності та відбування  покарання у зв'язку із закінченням  строків давності до осіб, які  вчинили злочин у віці до  вісімнадцяти років, застосовується  відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

 

2. Щодо осіб, зазначених  у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки - у разі  вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у  разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі  вчинення тяжкого злочину; 

4) десять років - у  разі вчинення особливо тяжкого  злочину. 

 

3. Щодо осіб, зазначених  у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання  обвинувального вироку:

1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у  разі засудження до покарання  у виді позбавлення волі за  злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі  засудження до покарання у  виді позбавлення волі на строк  більше п'яти років за тяжкий  злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин».

 

89. Поняття та види  звільнення від відбування покарання.

Згідно з ч.2 ст.6 та ч.2 ст.54 КК особа, засуджена за діяння, караність якого новим законом  усунена, підлягає звільненню від призначеного судом покарання, оскільки закон, що усуває караність діяння або пом`якшує її, має зворотну силу. Порядок такого звільнення передбачає ст.405 КПК. Таке звільнення провадиться судом за заявою засудженого, або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання. Таке звільнення відбувається згідно з ухвалою суду. Від моменту набуття чинності новим законом особа, згідно з п.1-1 ч.1 ст.55 КК, вважається такою, що не має судимості. Звільнення засудженого від покарання має бути своєчасним, оскільки продовження виконання покарання з моменту набуття чинності новим законом буде незаконним і утворює підстави для відшкодування звільненій особі моральної і матеріальної шкоди (ст.53-1 КПК). Якщо ж новий закон караність діяння не усуває, а лише пом`якшує її, то згідно з ч.3 ст.54 КК призначена раніше судом міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом. Ч.3 ст.54 текстуально не регламентує ситуації, коли засудженій особі призначено покарання більш суворого виду, ніж передбачено санкцією нового закону. Однак відповідь на це дає системний аналіз ст.3, 6, 39, 47, 54 КК та ст.405-1 КПК. Таке покарання після набуття чинності новим законом втрачає законні підстави і тому підлягає заміні на найбільш суворий вид покарання, передбачений новим законом, із застосуванням коефіцієнтів, вказаних у ст.47 КК щодо переведення одного виду покарання в інший. При цьому максимальний розмір такого покарання не може перевищувати максимального його розміру за санкцією нового закону. Різновидами звільнення від покарання є застосування до засуджених осіб амністії або помилування. Амністія і помилування не змінюють кримінальний закон чи судове рішення. Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання, амністія не звільняє від обов`язку відшкодування шкоди. Амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчинені злочину (ЗУ “Про застосування амністії в Україні” від 01.10.96). Помилування - це акт (указ) глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м`яке покарання, або ж особу знімається судимість (Положення про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затверджене Указом Президента від 31.12.91).