Шпаргалка по "Уголовное право"

 

90. Підстави та умови  застосування звільнення від  відбування покарання з випробуванням.

Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбунання покарання - звільнення від відбування покарання з випробуван-ням. У КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбов-ців, обмеження волі, і також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення за-судженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьо-му разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призна-ченого покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитово-го строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього.

 

КК 2001р. значно розширив порівняно з КК 1960 р. коло покарань., при призначенні яких можливо  звільнення від відбування покарання  з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливо лише при  призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основних пока-рань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослуж-бовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому при засуд-женні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додатко-вих покарань, то КК допускає можливість не тільки призна-чення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбав-лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс-тю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. [2.Cт.74]

 

Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встанови-ти достатню для цього підставу. КК описує цю підставу в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залеж-но від обставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випро-буванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, вихо-дячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправ-лення засудженого можливе без відбування покарання.

 

Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння. Тяжкість зло-чину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засо-бу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків тощо.Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'яз-ковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину. [2. Cт. 75]

 

Не менш важливе значення має врахування даних, що характе-ризують  особу винного. Їх можна розмежувати  на чотири групи:

 

обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчи-нення злочину: законослухняність, що передує вчиненню правопо-рушень, ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслугиперед Батьківщиною тощо.

 

обставини, безпосередньо  пов'язані з вчиненням злочину: ініціатива, готування, організація злочину, фактична роль у його вчи-ненні тощо.

 

обставини, що характеризують поведінку винної особи післявчинення  злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про йогоблизьких тощо.

 

індивідуальні властивості  особи: стать, вік, стан здоров'я,наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливостіхарактеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресив-ність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживан-ня спиртними напоями тощо.[8.ст. 156]

 

Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшу-ють  покарання, наприклад, вчинення злочину  під впливом примусу, погрози  або внаслідок матеріальної, службової  або іншої залежності; незначний  ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслі-док збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин, непов-нолітнім або жінкою в стані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або прагнення добровільно усу-нути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організова-ної групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та інше.

 

Всі ці обставини, що утворюють  у своїй єдності підставу для  звільнення від відбування покарання  з випробуванням, повинні обов'язково враховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечи-ти обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засуд-женого без реального відбування покарання.

 

Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'єм-ною його ознакою.

 

Іспитовий строк -- це певний проміжок часу, протягом якого здій-снюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов 'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк міс-тить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку поля-гає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається суди-мою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покаран-ня. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля -- звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування. Тривалість іспитового строку встановлена у межах від одного року до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб за-суджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характе-ру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покаран-ня, обставин, що характеризують особу засудженого, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не під-лягає скороченню в заохочувальному порядку.

 

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язано з покладанням  судом на такого засудженого певних обов'язкін, передбачених законом. Стаття 76 КК містить вичерпний перелік тахих обов'язків:

 

1) попросити публічно  або в іншій формі пробачення  у потерпілого; 

 

2) не виїжджати за  межі України на постійне місце  прожинання без дозволу органу  кримінально-виконавчої системи; 

 

3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

 

4) періодично з'являтися  для реєст-рації в ці органи;

 

5) пройти курс лікування  від алкоголізму, наркоманії або  захворювання, що становить небезпеку  для здоров'я інших осіб.

 

 У разі необхідності  суд може покласти на засудженого  один або декілька обов'язків.  Контроль за виконанням таких  обов'язків значно посилює попереджувальний  вплив на засудженого і тим  самим підвищує ефективність  звільнення з випробуванням. [11. ст. 428]

 

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням  визначаються поведінкою засудженого  протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і  несприятливими.

 

Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим про-тягом іспитового строку нового злочину.[10. ст. 243]

 

Найбільш бажаним для  держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначенного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засудженний виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погешения судимості. Воно випливає із попереднього наслідку - звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним удень ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, -- з дня відбуття цього додаткового покарання [2. п. 1 ст. 89.]

 

Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випадках. Перший -- коли засуджений направляється  судом для реаль-ного відбування призначеної міри покарання через  те, що він не ви-конав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кож-ному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспи-тового строку нового злочину. Відповідно до КК суд при-значає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього пов-ністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені КК. [13. ст. 211]

 

91. Умовно-дострокове  звільнення від відбування покарання  (підстави та умови застосування_

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє  собою дострокове звільнення засудженого  від подальшого відбуван-ня призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

 

КК України встановлює вичерпний перелік покарань, при  відбуванні яких можливе умовно-достроковс звільнення. Загальним для них  є те, що всі вони є строковими. Умовно-достроковс звіль-нення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюєть-ся під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Пока-рання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реаль-не виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умонно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умом звільнення, вважається таким, що відбув покарання. [5 ст. 81]

 

Застосування умовио-дострокового звільнення додатково підтверджує  принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення  особи і попередження вчинення нею  нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

 

При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в КК України, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання. Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений.

 

Підстави застосування умовно-дострокового звільнення. Як такі підстави кримінальний закон називає:

 

 доведеність виправлення  засудженого (матеріальна підстава);

 

 фактичне відбуття  ним не менше половини, двох  третин, трьохчвертей встановленого  вироком суду строку покарання  (формалізо-вана підстава).

 

Засуджений може бути достроково звільнений судом тільки у разі, якщо він довів своє виправлення  сумлінною поведінкою і став-ленням до праці.

 

Сумлінна поведінка -- це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність за-судженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базувати-ся на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбутого покарання, а не за час, що безпосередньо передував ви-рішенню питання про звільнення.

 

Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне  та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

 

Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося, с матері-альною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне від-буття зазначеного  в законі строку покарання -- це формалізована підстава.

 

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути засто-соване після фактичного відбуття засудженим:

 

 не менше половини  строку покарання, призначеного  судом зазлочин невеликої або  середньої тяжкості, а також за необережнийтяжкий злочин;

 

 не менше двох  третин строку покарання, призначеного  судомза умисний тяжкий злочин  чи необережний особливо тяжкий  злочин,а також у разі, якщо  особа раніше відбувала покарання  у виді позбав-лення волі за  умисний злочин і до погашення або зняття судимостізнову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбав-лення волі;

 

 не менше трьох  чвертей строку покарання, призначеного  судом за умисний особливо  тяжкий злочин, а також покарання,  призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

 

Таким чином, законодавець чітко визначає мінімальний строк  покарання, після відбуття якого  особа може бути умовно-достроко-во звільнена від подальшого відбування покарання. Тому в судовій практиці питання про визначення мінімального строку, який пови-нен бути відбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначене покарання чи невідбута його частина скорочу-ється актом амністії або помилування, а також у наглядовому поряд-ку постановою судових органів.