Шпаргалка по "Уголовное право"

 

Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів або  вироків, то слід виходити із остаточного  покарання, а той мінімаль-ний  строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

 

Іспитовий строк при  умовно-достроковому звільненні. Умов-ність  цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому  судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспи-товим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

 

Отже, іспитовий строк -- це певний проміжок часу, рівний не-відбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-дост-роково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспи-тового строку вважається день винесення судом постанови про умов-но-дострокове звільнення, а закінченням -- день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазна-чити цю частину строку покарання у своїй постанові.[12. ст.222.]

 

На практиці виникає  питання про обчислення іспитового стро-ку при достроконому звільненні засуджених і від додаткового  пока-рання. Воно вирішується таким  чином. Якщо особа умовно-достро-ково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорів-нює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове по-карання більш тривале, ніж невідбута частина основного покаран-ня, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночас-не умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додат-кового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтова-ності такого звільнення.

 

Залежно від того, чи виконує  особа вимоги умовно-достроконого звільнення, можна виділити два види його правових наслідків сприятливі та несприятливі.

 

Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої ча-стини покарання особа не вчинила нового злочину. В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання. При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування по-карання (основного і додаткового). При умовно-достроковому звіль-ненні особи від основного покарання без звільнення від додаткового покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання.

 

Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин. У цьому разі умовно-дострокове звільнення скасовуєть-ся і особі призначається покарання за правилами КК України.

 

92. Амністія та помилування  (підстави застосування).

Звільнення від відбування покарання застосовується виключ-но судом. Винятки становлять випадки  звільнення від покарання, що застосовуються в порядку амністії або помилування.

 

У статтях КК України  визначається можливість звільнення осо-би від покарання чи пом'якшення призначеного покарання в порядку амністії або помилування. Оскільки і амністія, і помилування здійснюється не судом, а відповідно суб'єктами законодавчої і виконав-чої влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж кримінально-правового інституту.

 

Відповідно до Конституції  України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» (зі змінами  і доповненнями) амні-стія оголошується спеціальним законом про амністію, який прийма-ється Верховною Радою  України в кожному конкретному випадку. До прийняття чинної Конституції України укази про амністію видавав Президент України (наприклад, укази Президента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з пагоди 50-ї річ-ниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р., «Про амністію з нагоди п'ятої річниці незалежності України» 1996 р. та ін.).[1 Ст. 92]

 

Амністій являє собою  повне або часткове звільнення від  кримі-нальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні чючинів. Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на за-суджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може по-лягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скоро-ченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

 

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних  дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си-туацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії.

 

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається певне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання; часткову -- при частковому звільнені зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання; та умовну, яка застосовується у виключних випад-ках, і метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, і поширимться на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. [12. ст.231]

 

Особи, на яких поширюється  амністія, можуть бути звільнені від  відбування як основного, так і додаткового  покарання.

 

Закон про амністію може передбачати заміну засудженому  покаран-ня його невідбутої частини  більш м'яким покаранням.

 

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподія-ну злочином, покладеного на винну особу  вироком або рішенням суду.

 

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені  до дня набраним ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають, або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

 

Судимість не може бути знята  за законом про амністію. Питання  про погашення або зняття судимості  щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень КК України, ви-ходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

 

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільнен-ню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

 

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока-рання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

 

93. Поняття судимості,  її правові наслідки.

Судимість — це особливий правовий стан особи, створений реалізацією кримінальної відповідальності, який виникає у зв'язку з ухвалою обвинувального вироку суду за вчинений нею злочин і призначенням покарання та тягне певні, несприятливі для засудженого, правові наслідки, що виходять за межі покарання. Судимість відіграє роль сприятливого правового засобу досягнення й закріплення цілей кримінальної відповідальності. З нею законодавець пов'язує можливість обмеження суб'єктивних прав особи, тобто загально-правові наслідки, або настання певних кримінально-правових обтяжень, тобто наслідки кримінально-правового характеру. Факт наявності судимості сам по собі ще не створює підстав для обмеження суб'єктивних прав особи. Судимість тягне загально-правові та кримінально-правові наслідки для особи тільки за волею законодавця, який їх передбачає в законі.

[ред.]

Загально-правові наслідки судимості

 

Загально-правові наслідки судимості полягають у різного  роду обмеженнях, що встановлено законом  для осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Вони різноманітні за обсягом і порядком настання часткових обмежень прав і свобод судимої особи, які передбачені нормами різних галузей права і застосовуються протягом усього або часткового строку стану судимості, але не входять до змісту конкретного призначеного виду покарання. Виходить, що судимість може впливати на правовий статус особи залежно від власного розсуду законодавця у сфері будь-якої галузі права. У ч.2 ст.63 Конституції України закріплено, що «засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду». А цих обмежень за законодавством України існує вже достатньо. Діє значна кількість законів і навіть підзаконних актів, якими передбачені різні обмеження прав і свобод осіб, які мають судимість.

 

Зокрема, існують такі загально-правові наслідки судимості:

 

 

ч.3 ст. 76 Конституції України  передбачає, що не може бути обраним  до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

судимість є перешкодою для обіймання певних посад. Особа, яка має судимість, не може бути суддею (ч.7 ст.7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р.), нотаріусом (ч.1 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р.), судовим експертом (ч.1 ст. 11 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р. зі змінами від 09.02.2004 р.), членом Вищої ради юстиції (ст. 7 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р.), адвокатом (ч.2 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р.), членом Центральної виборчої комісії (ч.4 ст.7 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» від 17.12.1997 р.), прокурором або слідчим прокуратури (за винятком реабілітованих) (ч.6 ст.46 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.), присяжним народним засідателем (ч.2 ст.69 Закону України «Про судоустрій» від 07.02.2002 р.), не може бути обраною або призначеною на посаду в державному органі та його апараті особа, яка має судимість, що є «несумісною із заняттям посади» (ст.12 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р.), не може бути прийнятою в органи місцевого самоврядування (п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р.), на роботу в органи податкової служби, якщо вона була засуджена за корисливі злочини (ч.3 ст.15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р.);

обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю;

обмеження у допуску  до державної таємниці (за наявності у громадянина судимості за тяжкий злочин) (п.4 ст.23 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р.), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

обмеження у виїзді за кордон громадянина України й  обмеження у прийнятті до громадянства України. Громадянином України не може бути особа, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (п.2 ч.5 ст.9 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р.);

обмеження у застосуванні амністії. Не допускається застосування амністії до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів, засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжливих обставинах, деякі інші злочини (п. «в» ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р.);

збільшення мінімального розміру застави як запобіжного  заходу. Розмір застави, що застосовується до раніше судимої особи, не може бути меншим п'ятисот неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.154-1 КПК);

обмеження, що пов'язані із застосуванням адміністративного нагляду (Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 р.);

заборона призову на строкову військову службу в мирний час громадян, що були засуджені  до позбавлення волі (ч.5 ст. 15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. в редакції від 18.06.1999 р.);

позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у разі засудження за вчинення злочину державному службовцю припиняються виплати, передбачені чинним законодавством (ч.6 ст.11 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р.).

 

Загально-правові обмеження  прав і свобод засуджених враховують громадську думку, вони відіграють роль додаткового суспільного фільтру, що не дає можливості криміналізувати найважливіші сфери суспільних відносин.

 

94. погашення та зняття  судимості.

Стаття 89. Строки погашення  судимості 

 

 Такими, що не мають  судимості, визнаються:

 

1) особи, засуджені  відповідно до статті 75 цього  Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

 

2) жінки, засуджені  відповідно до статті 79 цього  Кодексу, якщо протягом іспитового  строку вони не вчинять нового  злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

 

3) особи, засуджені  до позбавлення права обіймати  певні посади чи займатися  певною діяльністю після виконання  цього покарання;