Колективні договори та угоди як складова соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності та госп

2. Соціально-інтеративні процеси - це процеси об'єднання людей у соціальну групу, формування почуття причетності, спільності нових працівників в організації.

3. Ціннісно-оріентаційні - це процеси формування позитивної трудової мотивації працівників, їхньої зацікавленості в досягненні цілей спільної діяльності.

 

 

4. Змінювально-підтримувальні - пов'язані з різними видами трудових переміщень працівників: рухом між робочими місцями, зміною місця роботи, професійно-кваліфікаційними змінами, розвитком трудової кар'єри [11].

Отже, можна  зробити висновок, що предметом колективно-трудового регулювання соціально-трудових відносин є соціально-трудові відносини і соціальні процеси у сфері праці.

Аналіз правових актів, які обумовлюють порядок укладення і зміст колективних договорів, дає можливість визначити колективний договір як угоду, що укладається власником підприємства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, – з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

У колективних  договорах встановлюються взаємні  зобов'язання сторін щодо регулювання  виробничих, трудових, соціально-економічних  відносин. Зокрема, ці зобов'язання стосуються змін в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства, якщо це передбачено статутом; режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих. Колективним договором можуть передбачатись й інші додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги [17].

Підписаний  сторонами колективний договір  підлягає повідомній реєстрації у відділі  праці управління праці та соціального  захисту населення. Повідомна реєстрація проводиться з метою забезпечення можливості для врахування їх умов під час розгляду трудових спорів, що можуть виникнути за результатами застосування норм цих договорів уповноваженими на те органами, і засвідчує автентичність примірників і копій, поданих на реєстрацію.

2.2. Пріоритетні напрями колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці

 

Відповідно  до законодавства, угод на загальнодержавному, галузевому, територіальному рівні, положень колективних договорів  соціальні партнери набувають прав і обов'язків. Розглянемо ті з них, що стосуються найважливіших сфер соціально-трудових відносин в Україні: забезпечення продуктивної зайнятості, регулювання оплати праці, організації й охорони праці, розвитку персоналу [23].

Забезпечення  ефективної зайнятості. Організації роботодавців та їх об'єднання беруть участь у формуванні та реалізації державної політики зайнятості, розробленні й виконанні державних, галузевих, територіальних та інших програм, спрямованих на забезпечення зайнятості населення; оцінці їх результатів; управлінні соціальним страхуванням на випадок безробіття; створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості населення.

Професійні  спілки, їх об'єднання: беруть участь у  розробленні та контролі за виконанням державної політики зайнятості, державних, галузевих, територіальних та інших програм, спрямованих на забезпечення зайнятості населення, нормативно-правових актів з питань зайнятості населення та трудової міграції; проводять спільні з роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування консультації з питань зайнятості населення; розробляють заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту працівників, які вивільняються з підприємств, установ, організацій; здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість населення [16].

Профспілки  та їх об'єднання, які мають статус всеукраїнських, беруть участь в управлінні соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб. Профспілки мають  право вносити на розгляд органам  державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям та їх об'єднанням пропозиції щодо забезпечення зайнятості населення, в тому числі перенесення строків, тимчасового припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.

Договірне регулювання оплати праці. Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі чинного законодавства та системи угод, що укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях та колективного договору [13].

Форми і системи  оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, якщо колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Організація та охорона праці. У колективному договорі, угоді сторони соціального партнерства передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбаченні законодавством, визначають обов'язки сторін, а також, комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення наявного рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійних захворювань, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Роботодавець зобов'язаний створити на робочих місцях в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за виконання цих обов'язків.

Працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і  здоров'я, а також про безпеку  і здоров'я оточуючих людей  в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за виконання зазначених вимог [17].

2.3. Зміст та порядок ведення колективних переговорів на усіх рівнях

 

Правові засади розробки, укладення та виконання  колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню  трудових відносин та соціально-економічних  інтересів працівників і власників  визначаються Законом України "Про  колективні договори і угоди".

Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори. Будь-яка зі сторін не раніш  як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди  або у строки, визначені цими документами, письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами й оформлюється відповідним протоколом. Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди створюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів. Сторони колективних переговорів зобов'язані надавати учасникам переговорів усю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов'язання. Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, трудових колективів галузей, регіонів, громадських організацій, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом.[12].

Колективний договір  укладається між власником або  уповноваженим ним органом, з  однієї сторони, й однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом, - з іншої сторони [14].

Сторонами генеральної  угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди  на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання  профспілок або інших представницьких  організацій трудящих, які мають  відповідні повноваження, достатні для  ведення переговорів, укладання угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Угода на регіональному  рівні укладається між місцевими  органами державної влади або  регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

У разі недосягнення згоди щодо колективного договору в  спільному представницькому органі загальні збори (конференція) трудового  колективу приймає найбільш прийнятний проект колективного договору і доручає профспілці або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, який розробив проект, на його основі провести переговори й укласти затверджений загальними зборами (конференцією) колективний договір від імені трудового колективу з власником або уповноваженим ним органом.

Умови колективних  договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних  договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до індивідуальних трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Зміст колективного договору визначається сторонами в  межах їх компетенції. У колективному договорі визначаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

- оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування праці;

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

• режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- умов та охорони праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Зміст угод визначається сторонами в межах  їх компетенції на відповідному рівні [21].

Угодою  на державному рівні регулюються  основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і  трудових відносин, зокрема щодо:

- гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості;

• мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

- розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;

• соціального страхування;

- трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;

- умов охорони праці й навколишнього природного середовища;

- задоволення духовних потреб населення;

- умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Угодою  на галузевому рівні регулюються  галузеві норми, зокрема щодо:

- нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі);

- встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості;

- умов і охорони праці;

- житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку;

- умов зростання фондів оплати праці;

- встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Угоди на регіональному рівні регулюють  норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають  вищі порівняно з генеральною  угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги [24].

Усі працюючі, а також щойно прийняті на підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором власником або уповноваженим ним органом. Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян через засоби масової інформації про зміну угоди та хід її реалізації. Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України, а колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади [22].