Методика залучення учнів 8-го класу до вивчення символічного значення квітів традиційного українського віночка

           Історія вінка починається у  глибокій давнині. За стародавнім  віруванням предків через вінок  приходили у наш світ безсмертні  душі з потойбіччя. Згадка про  вінки сягає шумерської культури (ХІІ-ІІІ ст. до н.е.).

Нащадками шумерів були представники культури шнурової кераміки, які мешкали на території сучасної України в XV-XIV ст. до н.е. і залишили у спадок слов’янам деякі символи. Серед них знак міфічної шумерської богині Інанни — Іштар, який означає «ясне небо» і складається з круглого вінка — кола з вплетеною в нього стрічкою, яка створює два кінці, та шестипроменевої зірки в центрі . Він зображений і на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Є всі підстави вважати, що український вінок із стрічками — спрощений знак Інанни, що начебто стверджує побажання «ясного мирного неба» над головою того, хто його носить. Це оберіг від усього поганого і недоброго.

            На українській землі вінок  також відомий здавна. На найдавніших  зображеннях жінки–Богині вона  у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля. Наші предки  усвідомлювали, що «головою» вони  розуміють навколишній світ і  впливають на нього, тому за  допомогою головних уборів і  вінків прагнули захистити себе  від зурочення та інших злих  чар, забезпечити добробут родини.

             В Україні існували вікові, магічні, ритуальні, звичаєві вінки. Усього  їх понад 77 видів.

            Починали носити віночок дівчатка  з трьох років. Перший — для  трирічної доньки плела мама, купаючи його в росах, коли  на небі сонце зайде, сім днів, а тоді клала до скрині. У  віночок впліталися чорнобривці, які позбавляли головного болю, незабудки та барвінок, щоб зір  розвивали, та ромашка, яка серце  заспокоювала. Одягали дівчинці  той віночок на Спаса, як давали  їй свячене яблучко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий  дух!» 

            У чотири роки плели інший  віночок. Усі кінчики пелюсток, вплетених  у нього квітів, були розсічені, доплітався безсмертник, листочки  багна чи яблуні.

            Шестирічній доньці вплітали  мак, що додавав сон та беріг  думку, і волошку. У сім років  плели вінок із семи квіток  із цвітом яблуні. Цілим ритуалом  було, коли батько торкався вінком  голівки доньки і промовляв: «Мати  — яблуне, дядино моя, не жалій  здоров’я і долі дитині».

            Термін «вінок» є збірним поняттям, майже в кожному етнографічному  районі він мав іншу назву. Крім загальнослов’янських —  вінок, вянок, перев’язка, чільце з  ХІХ-поч. ХХ ст. побутували такі  назви як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта (Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я). Гуцулки носили вінкоподібне чільце — нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі  пелюсток, а буковинки — коди — вінкоподібні прикраси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускалося.

            Вінки мали значні територіальні  відмінності. Так, у Середньому Подніпров’ї  розмір квітів поступово зменшується  в напрямку потилиці, коли в  інших місцях (на Поділлі) «квітчалися» в протилежному напрямку. На Західній Україні звиті вінки прикрашали уплітами, ґерданами зі скляних намистин, листками позолоченого барвінку тощо, на Івано-Франківщині доповнювали уплітками — жмутами різнокольорової вовни, яку прив’язували до кіс і опускали на плечі. Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і павиного пір’я — карабулі.

             На Західній Україні у вінок  — чільце — вплітали маленькі  металеві пелюстки. Подекуди використовували  березову кору, роблячи з неї  діадему, прикрашаючи тканиною та  коштовностями, а внизу підвішуючи  бляшки чи намистинки.

             На Вінниччині у святкові дні  дівчата прикрашали голову волочковими  вінками, основу яких робили з  чорної, а деталі з різнокольорової  тасьми, чорного плису, на які  нашивали різнобарвні вовняні  кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики. Різновидом вінка була «квітка»  — стрічка з нашитими на  кружечок з вовняної тканини  з двох боків квітками із  призбираних стрічок, нашитих, яку  оздоблювали намистинками, бісером.

              Вінки Полісся свідчили про  майновий стан дівчини: чим заможніша, тим пишніший вінок. Так, у небагатих  селянок віночок являв собою  переплетений обруч, тоді як у  заможних дівчат міг складатися  з кількох перевитих обручів, і навіть інколи походив на  суцільну квіткову шапку, яка  покривала всю голову. Більшість  вінків носилося без стрічок, їх вплітали лише у весільні.

              Віночок, сплетений з квіточок  і трав, оздоблений яскравими  стрічками, — один з найдавніших  українських символів. Образ української  дівчини неможливий без гарно  увінчаної квітами голови. Та  мало хто сьогодні знає, що  це не тільки чудова прикраса, яка формує естетичний зовнішній  вигляд юної українки, а перш  за все — важливий елемент  — символ українського життя. Тож дана тема є актуальною  ще й тим, що в період цього  відродження все ще простежується  багато білих плям у вивченні  традицій українського вінкоплетення, застосуванні цієї національної  прикраси у різноманітних народних обрядах, трактуванні символічно-оберегового значення усього вінка та окремих його складових; невігластва у підборі квітів, стрічок та інших матеріалів для вінків, ігнорування вікових традицій у створенні вінків для різних вікових категорій та обрядів тощо.

            Усього у вінку могло бути  до 12 різних квіток, кожна з яких  мала свій символ. Мак вважається не тільки квіткою мрій, але й символом родючості, краси та молодості; ромашка — символом кохання, ніжності та вірності; соняшник — відданості й вірності; волошки у віночку — символ людяності; ружа, мальва і півонія — символи віри, надії, любові; м’ята — оберег дитини та її здоров’я; материнка — символ материнської любові; лілея — дівочі чари, чистота, цнота, див’ясил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я; безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки, і рани; цвіт вишні та яблуні — материнська відданість та любов; калина — краса та дівоча врода; хміль — гнучкість і розум; польовий дзвіночок — вдячність.

            Щоб посилити захисну силу  вінка поміж квітів вплітали  зілля та листя: полин — «траву над травами», буркун зілля — символ вірності, що може з’єднувати розлучене подружжя; листя дуба — символ сили. Але чи не найсильнішим оберегам вважають барвінок  — символ життя та безсмертя душі людської, оберіг від злих, зілля кохання та дівочої краси, чистого шлюбу. Казали, що варто лише дівчині та юнакові з’їсти листочок барвінку, як між ними спалахне кохання. Кожна пелюстка має певне значення: перша — краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність.

            Влітку віночок сплітали з  різних трав і квітів, восени  — із золотавого та червоного  листя, взимку — із штучних  квітів. Збирали квіти у певні  дні й у певну годину в  залежності від призначення вінка. Перед плетінням квіти «очищали». Категорично заборонялося вплітати  «нечисте зілля» — папороть, вовчих  ягоди, дурман та ін.. Хлопців під  час плетіння поблизу не мало  бути.

Вінки із штучних й воскових квітів плели, в основному, черниці православних монастирів і продавали на київських базарах, від чого і назва — «київськими». Вони купувалися перед шлюбом як весільні. Штучні квіти у вінку  перевивалися зеленим барвінком. Подекуди побутував звичай вплітати пташине пір’я: пав’яче, куряче та з хвоста селезня. Але з яких би матеріалів плели вінок, він мав був бути невисоким і охайно прилягати до голови.

            Не менше значення приділялося стрічкам (лєнтам, биндам): їх кольору, довжині, підбору. Дванадцять кольорів, кожен з яких був оберегом, і лікарем, захищаючи волосся від чужого ока.

            Стрічки вимірювали по довжині  коси, розрізали нижче коси, щоб  її сховати. Найпершою по центру  в’язали світло-коричневу — символ  землі–годувальниці, пообіч якої  жовті — символ сонця; за ними  — світло-зелені й темно-зелені  — краса та молодість; голубі  й сині — небо і вода, що  надають силу й здоров’я. Далі  йшли жовтогаряча — символ  хліба, фіолетова — мудрість, малинова  — душевність і щирість, рожева  — достаток. Білу вплітали лише  тоді, коли кінці її були розшиті  сріблом і золотом (на лівому  — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про  померлих. Дівчата, що вплітали у  віночок мак, підв’язували до  нього червону стрічку — символ  печалі й магічності.

            Сирота вплітала в косу та  у вінок блакитні стрічки. І  люди, при зустрічі, обдаровували  таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою  й багатою. Дівчина ж у вдячність  дарувала тим людям стрічку  з вінка.

РОЗДІЛ II. Поради вчителю по впровадженню курсів за вибором

2.1 Методичне забезпечення  варіативного модуля

Концепція профільного навчання за 2010 рік передбачає структуру допрофільної підготовки і форми її реалізації.

Основними складовими допрофільної підготовки є вивчення окремих предметів на диференційованій основі, курси за вибором, інформаційна робота, профільна орієнтація.  Курси за вибором у складі допрофільної підготовки .

Основна мета курсів за вибором – сприяти самовизначенню школяра щодо профілю навчання. При виборі й розробленні курсів за вибором необхідно враховувати такі вимоги до них: варіативний характер, достатня (надлишкова) кількість (для забезпечення учнів можливості реального вибору), короткотривалість – 8 – 16 годин (дасть можливість школяру протягом навчального року змінити, у разі потреби, декілька курсів за вибором), завершеність, оригінальний зміст.

Набір курсів за вибором слід визначити наприкінці навчання в 7 класі на основі опитування, анкетування, співбесіди тощо. Зміст курсів за вибором допрофільної підготовки не повинен дублювати зміст предметів, містити не лише інформацію, що розширює знання з навчальних предметів, але й знайомить учнів із способами діяльності, необхідними для успішного опанування програмового матеріалу з того чи іншого профілю навчання. Власне, курси за вибором повинні допомогти учням реально оцінити свої можливості і зорієнтувати їх на подальший вибір профілю навчання. Для формування інтересу і позитивної мотивації до обрання того чи іншого профілю навчання через опанування нових аспектів змісту і складніших способів діяльності, зміст курсів за вибором допрофільної підготовки має містити цікавий пізнавальний і розвивальний матеріал і матеріал, що виходить за рамки навчальної програми. При виборі курсу вчитель має передбачати результативність навчання учнів.

Умовно курси за вибором можна розділити на два види: а) предметні (або предметно-зорієнтовані), б) міжпредметні (або орієнтаційні).

Предметні курси є пропедевтичними стосовно профільних загальноосвітніх предметів підвищеного рівня і дають можливість учневі реалізувати свої здібності та інтереси до обраної освітньої галузі, пересвідчитися у власній готовності засвоювати предмети цієї галузі в старшій школі на рівні профільного навчання. Зміст і форма організації предметних курсів мають бути спрямовані на поглиблене вивчення окремих тем.

Міжпредметні курси допомагають школярам зорієнтуватися в сучасному світі професій, познайомитися зі специфікою різних видів діяльності. Ці курси за вибором можна організовувати у вигляді навчальних модулів і проводити протягом місяця або семестру.

Форми навчання у процесі вивчення курсів за вибором можуть бути як академічними (урок, практикум, лекція, семінар тощо) так і орієнтованими на інноваційні педагогічні технології (комунікативні методи, групові, дослідницька діяльність, метод проектів, розробка індивідуальних навчальних планів тощо).

Було вирішено, на основі існуючої програми запропонувати учням таку тему як «Технологія виготовлення вінка з штучних квітів» (Додаток Г). В основу цієї програми покладено проектно-технологічний підхід. При  вивченні техніки виготовлення штучних квітів з текстильних матеріалів , плетіння вінка передбачається вирішення таких завдань:

• Відродження українських національних традицій;
• Формування початкових знань та вмінь із технології виготовлення штучних квітів з текстильних матеріалів, послідовності плетіння  вінка як форми поєднання квітів;
• Поглиблення знань про особливості кольорових сполучень та вмінь створення виробів, що відповідають законам кольорової гармонії.

Програма розрахована на 35 годин. Навчальний матеріал згруповано за темами, для засвоєння кожної з них передбачено вивчення теоретичного матеріалу та виконання практичних робіт. Навчально-виховні завдання на заняттях вирішуються головним чином у процесі практичного  навчання.

У цілому на практичне навчання відводиться не менше 75% загального навчального часу.  Зміст технологічних відомостей відповідає характеру практичних робіт.

           Пропонується використовувати інструкційні  карти, малюнки, схеми, у тому числі  й розроблені учнями на підставі  творчих завдань.

У процесі вивчення навчального матеріалу програми курсу за вибором в учнів поглиблюються знання про сутність проектно-технологічної діяльності , удосконалюються уміння з проектування нових виробів, а також формуються знання:

• Санітарно-гігієнічних вимог, правил безпечної праці, яких необхідно дотримуватись в процесі виготовлення штучних квітів;
• Етапів створення композиції українського вінка;
• Вимог до матеріалів та способів їх підготовки до роботи, поєднання текстильних матеріалів, з’єднання елементів вкітки, плетіння вінка;
• Догляд за готовим виробом;