Методика залучення учнів 8-го класу до вивчення символічного значення квітів традиційного українського віночка

Є ще спосіб гофрування за допомогою марлі. Він застосовується, коли треба дати багато неправильних вигинів, прожилок і опуклостей в пелюстці (як, наприклад, у ірису, тюльпана, маку).

    Метр чистої  марлі складають удвічі і, тримаючи  його за один кут, згинають  по діагоналі. Пелюстку, заздалегідь приготовану, тобто накрохмалену, пофарбовану і висушену, з приклеєною жилкою, складають у довжину навпіл. Піднявши загнутий кут марлі, кладуть пелюстку так, щоб згин пелюстки збігся із згином марлі (по лінії діагоналі), і закривають його знову кутом марлі на себе (мал. 3а). 

Пелюстку кладуть основою вліво, а вершиною вправо. М'якоттю нижнього суглоба великого пальця лівої руки притискають основу пелюстки через марлю. Великим і вказівним пальцями правої руки, підтягуючи марлю по косій нитці і не випускаючи цього кінця, тягнуть кут на себе, зберігаючи натягнуте положення, до м'якоті великого пальця лівої руки (мал. 3б). Рух йде весь час по площині столу. Він може бути плавним, а може бути різким і уривчастим. У всіх випадках лінії виходять різними. Чим більше хочуть зробити звивин і різкіше їх лінії, тим сильніше потрібно підтягувати марлю і різкіше, ривками, крутити її. Після цього пелюстку виймають, розправляють і роблять згідно подальших вказівок. Гофрування марлею дає дуже витончені лінії, схожі з природними, які не завжди досягаються при роботі ножами.

Булення пелюсток. Булення - це надання пелюсткам округлої форми за допомогою нагрітих бульок - металевих кульок на ручці. Роблять це так: пелюстку кладуть на подушку з піском і нагрітою булькою натискають на те місце, де має бути поглиблення (Мал. 4)

Перш ніж приступити до роботи, нагрітий інструмент потрібно спробувати на чистій білій ганчірці, встановивши ступінь його нагріву. При роботі не повинно залишатися жовтих підпалин. 

          Виготовлення листя. Листя квітів теж має дуже різноманітну форму, колір і малюнок прожилок, але спосіб їх виготовлення в основному однаковий. Аркуш складається з листової пластинки і черешка, яким він кріпиться до стебла (мал. 5 а).

           З накрохмаленого і вигладженого матеріалу викроюються по косій нитці пластинки листя. Найчастіше вони робляться з гладкофарбованого зеленого  матеріалу, а якщо його немає, заготовки фарбують, як звичайно, сушать і тоді вже приступають до роботи над ними. Листки кладуться на чистий папір. Беруть тоненький дріт на 3-4 см довший листочка, огортають зеленою ватою того ж кольору, обмазують клеєм і приклеюють по центру листика так, щоб один кінець дроту доходив до вершини а інший виходив за основу на 3-4 см. прикріпленого дротика, добре притискають, кілька разів з силою прогладжуючи вказівним пальцем правої руки від основи до вершинки, можна для міцності біля основи приклеїти невелику смужку або куточок з того ж матеріалу (мал. 5 б).

Коли клей підсохне, лист кладуть на жорстку гумову підкладку і нагрітим дворядним ножем проводять основну жилку з правого боку вздовж приклеєної дротяної жилки (мал.5 в). Однорядним ножем, теж нагрітим,

наносять бічні жилки, згідно з малюнком натурального листка. Їх наносять теж з правої сторони від центральної жилки до країв пелюсток, причому біля основи натиск ножа повинен бути сильніше, а до країв слабше і сходити нанівець, трошки не доходячи до краю (мал. 5, г). Листок перевертають і вже з лівої його сторони на м'якій гумовій підкладці або подушці з піском гладять нагрітою праскою спочатку між жилками, а потім навколо всього листка (мал. 5, д). Після цього листок відразу набуває природного вигляду.

Виготовлення тичинок і серцевинок. Для збірки квітки потрібно заготовити пелюстки, тичинки, бутони і листя, а для деяких в'юнких квіток — і вусики. Щоб штучна квітка нагадувала живу, треба  окрім віночка, правильно передати його тичинки маточку, які у різних квітів бувають різні по забарвленню, формі і розмірам. При виготовленні шаблона з живої квітки необхідно записати, замалювати або просто зробити з натури тичинки і маточку.

        Тичинки  роблять так: беруть добре підкрохмалені нитки котушкові (№ 10) білі, чорні або кольорові, дивлячись  які потрібні тичинки, і намотують на пальці або смужку картону стільки раз, скільки потрібно тичинок, знімають,

зв’язують їх пучками і рівно підрізають (мал. 6). Щоб передати пильцю на

 

тичинках, кінці пучка злегка змащують клеєм і опускають в підфарбовану манну крупу, кольоровий порошок, в золу, якщо треба зробити тичинки сірі, в мелену каву, якщо потрібні коричневі тичинки, і т. д., дивлячись,  якого кольору пильця в даної квітки.

Для прикріплення тичинок до стебла пучок зв'язують посередині тонким дротом і кінці його відгинають вгору. Кінець дроту закручують під пучком довкола стебла (мал. 7) і щільно зав'язують ниткою дещо вище за основу, щоб пучок не розпадався.

       Тичинки  заготовляють заздалегідь і зберігають  в окремих підписаних коробочках. Крупні тичинки опускають поштучно  в розплавлений сургуч, віск, каніфоль, в пат (мука, клей і фарба) або  в парафін, змішаний з кольоровою  крейдою. Замість сургучу нитки  можна опускати в розплавлений  вишневий клей, підфарбований шафраном. В деяких квітках багато тичинок, і вони утворюють як би серцевину, яку легко передати, замінивши  нитки ватою відповідного кольору, обмазану  клеєм і обсипаною  кольоровою манною крупою або  кольоровим порошком.

Обкручування дротяних стеблинок. Дріт, що служить стеблом для гілки чи жилками для листя і пелюсток, необхідно обкрутити будь-яким спеціальним матеріалом (мал. 8). Стебла зазвичай обкручуються смужками гофрованого паперу або косою тканиною. Їх обкручують для надання природного вигляду, а прожилки - для того, щоб їх можна було приклеїти до листків і пелюсток. Прийом обкручування для всіх випадків однаковий. Робиться це так: беруть відрізок дроту потрібної довжини в ліву руку, смужку гофрованого паперу шириною 0,5-1,0 см - у праву. Кінець паперу змащують клеєм та обкручують під кутом 45 градусів, так щоб папір налягав одним витком на другий на 1-2 мм. Кінець гофрованого паперу ще раз злегка змащують клеєм. 

Збирання квітки полягає в з'єднанні пелюсток, тичинок і маточок  в окрему квітку, а потім прикріпленні окремих  квіток, бутонів і листя на основне стебло.

 

1.2  Вінок як  форма компонування квітів

З живих або штучних квітів можна зробити будь-яку композицію: і букет, і гірлянду, і віночок.

Букет — це найбільш поширена форма квіткового виробу. У перекладі з французької мови це слово означає «красиво зібрана група квітів». Букети з квітів увійшли в побут людини порівняно недавно [9 - 126]. У Франції букети спочатку складали із прив'язаних до дроту або насаджених на нього квіток, унаслідок чого квіти швидко втрачали свіжість. Пізніше в моду увійшли маленькі букетики-бутоньєрки — із запашних рослин. Їх носили встромленими у петельки камзолів. В епоху Відродження букети були мало поширені. Захоплювались ними переважно чоловіки з вищого світу, в основному завдяки їхньому аромату.

Букети великих і малих розмірів з різних за забарвленням і формою квіток з'явились на початку XVIII ст. Відтоді почало бурхливо розвиватися мистецтво створення букетів. У другій половині цього століття букет набув складнішої форми, і для його створення стали потрібними певні знання і майстерність. Протягом  усієї історії існування букетів їхня форма не раз змінювалась.

У середині  XIX ст. в Європі, особливо в Німеччині й Австрії, був поширений стиль бідермейер. Букети в цьому стилі були круглої форми, плоскі або випуклі, зі значної кількості квітів, які дуже щільно прилягали голівками одна до одної, їх укладали в спеціальні підбукетниці — «портбукети», які оздоблювали манжетками з мережива, бантами, стрічками (мал. 9).

 

 

Мал. 9 Букет у стилі бідермейер

На початку XX ст. дуже поширеним був стиль модерн (мал. 10).

Стиль бідермейер прикрашав штучними квітами шляпки, парасольки, накидки, спідниці. Бархатні братки, які стали знамениті в російській культурі завдяки опису Л. Толстим Анни Кареніної на балу, — теж частина цього стилю.

 

Характеристика букета. Добір квітів і зелені для букета залежить від його призначення, пори року і періоду цвітіння декоративних рослин.

Також краса букета значною мірою залежить від того, які квіти використані при його складанні, від їхнього забарвлення, форми і розміщення. Квіти бувають одиночні (тюльпан, нарцис, кали), зібрані в суцвітгя, наприклад, колосоподібні (гіацинти, гладіолуси), волотеві (дзвіночки), гроноподібні (дельфінії), а також зібрані на видовженому твердому стеблі або в суцвіття круглої зонтичної форми (примула). Поєднання різних суцвіть створює приємний для очей контраст.

При розміщенні квітів у букеті слід враховувати і їхні розміри. Великі квіти (півонії, троянди, жоржини) завжди доцільніше ставити на найвиднішому місці, у центральній частині букета, а дрібніші — на задньому плані. Цим підкреслюється ефект об'ємності й створюється ілюзія перспективи.

Дуже великі і дуже маленькі квіти, як наприклад, гладіолуси й фіалки, не можна поєднувати в одному букеті.

Форма букетів і композицій. Більшість букетів мають просту форму, незначну кількість квітів і їхнє природне розміщення. Форма залежить у першу чергу від виду квітів і призначення букета. Букет може бути круглий (а), односторонній (б), плоский (в) (мал. 11).

         Круглий  букет призначений для оглядання  його з усіх боків. Він може  мати кулеподібну, конічну, циліндричну,округлу, спіралеподібну й інші форми. Для виготовлення красивого букета беруть квіти, стебла яких однакові завдовжки, у центрі розміщують квіти із прямими квітконосами, а із країв — м'яко вигнуті або ті, що звисають. Зелень розміщують так, щоб вона не закривала квіти. В односторонньому букеті, який складають для огляду з одного боку, на задньому плані ставлять високі квіти, а на передньому — коротші. Розміщують такі букети біля стіни.

Плоскі букети відрізняються від круглих своєю оригінальністю, приплюснутою формою.

За розміром букети бувають маленькі, середні і великі (мал. 11 г, д, е ).

Розрізняють декілька основних форм квіткових композицій, їхні загальні обриси  можуть бути круглими, напівкруглими, овальними, трикутними, у формі  півмісяця. Яку форму вибрати, підказують самі рослини, їхня будова, характер суцвіть. Якщо є багато квітів, найчастіше користуються круглою чи напівкруглою формою.

Вишукані  стрункі подовжені суцвіття (ірисів, гладіолусів), красиво виглядають в букетах овальної форми. Композиції трикутної форми використовують для оформлення банкетних залів, стола президії (мал. 12).

 

 

            Групування квітів. Групування – це зв’язок окремих форм, елементів в одне ціле. Розміщувати квіти у букеті, композиції, корзині можна симетрично й асиметрично.

           Симетричне розміщення – це  коли дві однакові частини  перебувають по обидва боки  від центральної осі, тобто цілком  зберігаються їхня форма, конфігурація, величина, колір (мал. 13)

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Розрізняють також замкнуті групи (мал. 13 в), коли рослини розміщені  впритул одна до одної; і вільні  групи (мал. 13г), де рослини розміщені  вільно, тобто природніше.

З мистецтвом виготовлення гірлянд були знайомі ще в античні часи. Ними прикрашали вівтарі у храмах, колони. У країнах  Південно-Східної Азії – Індія, Китай, Бірма, Індонезія тощо — зберігся звичай одягати на почесних гостей гірлянди із квітів.

Гірлянди – це квіти, листя, гілки, сплетені у довгі стрічки (мал. 14). Якщо гірлянди використовують для оздоблення стін, то їх роблять плоскими, а для вільного розвішування – круглими. Плетуть їх на міцній мотузці, до якої квіти і зелень прикріплюють шпагатом.

 

 «Багато в природі  квітів, але одне лиш мистецтво  може сплести їх у вінок», —  сказав Гете. Вже у давні часи  греки і римляни використовували  ні святах вінки як прикраси. Існувала традиція: вінки з фіалок  одягали весняного дня на голови  трирічним дітям. Це означало, що  найбезпечніша пора їх нього  дитинства минула. Плетіння вінків  у Стародавній Греції і Римі  було своєрідним видом мистецтва. Кожна рослина, з якої плели  вінок, мала своє значення. Лавровим  вінком нагороджували визначних  спортсменів, митців поетів, учених («лауреат» у перекладі з грецької  мови означає «увінчаний лаврами»). У середні віки вінок з мирту  або розмарину одягали на голову  нареченої в день весілля. Віночки  з польових квітів були улюбленою  прикрасою дівчат під час веселих  свят і хороводів. Існував звичай, який зберігся в багатьох країнах  до наших днів, кидати вінки  у воду, щоб дізнатися про час  весілля. У деяких народів вінок  є атрибутом національного костюма.

          Справжнє розуміння української  культури неможливе без знання  народних традицій та обрядів, без знайомства з національними  символами і оберегами. Одним  із таких символів-оберегів є  український вінок.