Аналіз фінансового стану страхової компанії

              Одночасно перехід до оподаткування валового доходу замість прибутку підвищує відповідальність страховиків за поточні і кінцеві результати їхньої діяльності [51, c.86].

              Окрім особливих умов оподаткування, для страхової компанії ще й розширено самостійність, а також і відповідальність за сплату податку на прибуток  (дохід) . Не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, страховики складають податкову декларацію за звітний квартал і подають до Державної   податкової адміністрації. Протягом кварталу (до 20 числа другого і третього місяців кварталу) вони сплачують авансові внески до бюджету (за підсумками першого і другого місяців кварталу). Авансові внески страховик розраховує самостійно, без складання податкової декларації. При цьому слід звернути увагу, що штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються. Подання бухгалтерської звітності передбачено лише за результатами діяльності страховика – платника податку за рік ( не пізніше 15 лютого року, що настає за звітним) [60, c.264].

              Окрім вищезазначеного необхідно згадати, що страхові організації, як і будь-які суб’єкти господарювання, сплачують ряд інших загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових платежів), місцевих податків і зборів, передбачених чинним законодавством (податок на майно, податок на рекламу, збори за паркування автотранспорту, збори на право використання місцевої символіки та ін.) [32, c.410].

              Однак страхова компанія не сплачує податку на додану вартість, оскільки страхові операції ним не обкладаються. Проте при здійсненні інших видів діяльності, зокрема при передачі майна в оренду, цей податок сплачується на загальних підставах. У зв’язку з відсутністю підакцизних товарів страховики не сплачують акцизного збору.

              Плата за землю. Плата за землю вноситься у вигляді земельного податку або орендної плати. Платниками податку є власники землі або землекористувачі. Отже, страхові компанії можуть сплачувати податок на землю або орендну плату із земельних ділянок, які зайняті під офіси, культурно-побутові та господарські будівлі, гаражі.

              Ставки податку  за землю в населених пунктах встановлюються у відсотках до грошової оцінки землі або в грошовому вимірі за 1 кв.м земельної ділянки. Ставки податку за 1 кв.м диференціюється залежно від чисельності мешканців у населеному пункті, а також від розміщення ділянки на території населеного пункту.

              Податок із власників транспортних засобів. Цей податок сплачують страхові компанії, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, човни моторні). Ставки податку встановлені в одиниці потужності транспортних засобів в євро залежно від потужності двигуна транспортного засобу та одиниці її вимірювання. Якщо страховик бере в оренду автотранспортні засоби, він не виступає платником зазначеного податку.

              Плата за землю і податок із власників транспортних засобів впливають на діяльність страхових компаній через формування поточних витрат, оскільки відносяться на вказані витрати. Але з огляду на незначний абсолютний обсяг зазначених податків їх вплив на  фінансовий стан страховиків не істотний [59, №11].

              Непрямі податки. Сплата страховими компаніями непрямих податків (податок на додану вартість і мито) не пов’язані з їхньою основною діяльністю.

              Податок на додану вартість страховики можуть сплачувати при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, у разі надання консультаційних послуг. Податок у розмірі 20% додається до ціни реалізації. Податкове зобов’язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на рахунок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг.

              Податок мито (ввізне мито) страховики сплачують при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Податкове зобов’язання виникає при перетинанні митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.

              Відрахування до цільових державних фондів. Згідно із діючим законодавством страховики мають здійснювати загальнообов’язкові державні платежі (збори) на обов’язкове державне пенсійне страхування; обов’язкове державне соціальне страхування.

              Зазначені відрахування відносяться до поточних виплат страховика, а отже, безпосередньо впливають на формування прибутку від його основної діяльності.

              Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Страхові компанії сплачують зазначені відрахування на фактичні витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), котрі перебувають у трудових відносинах зі страховиком. Це основна і додаткова заробітна плата та інші заохочувальні і компенсаційні виплати , у тому числі у натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб. Об’єктом оподаткування є також винагороди, що виплачуються страховими компаніями громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру. Це враховується при визначенні бази нарахування страхових внесків, виплата доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій [53,c.42].

              Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлено в розмірі 32% від витрат на оплату праці працівників страхових компаній. Крім того, страхові компанії мають сплачувати збір у розмірі 32% суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.

              Місцеві податки. Згідно із внесеними в 1997 році змінами до Закону України «Про систему оподаткування» передбачено стягнення місцевих податків і зборів, які надходять до місцевих бюджетів. Місцеві податки – комунальний і на рекламу. Ці податки сплачують і страхові компанії. Вони включаються в поточні витрати.

              Комунальний податок. Обчислюється в розмірі 10% річного фонду праці. Останній визначається із середньоспискової чисельності працівників страхової компанії і місячного неоподаткованого доходу, що встановлений при стягненні прибуткового податку з фізичних осіб.

              Податок з реклами. Обчислюється від вартості послуг за встановлення і розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмірі 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу.

              Ставки за зазначеними податками, пільги при їх стягненні і термін сплати визначають місцеві органи. Страховики-платники податків і зборів несуть відповідальність за додержання податкового законодавства. У разі його порушення до них застосовуються штрафні санкції [56,c.110].

              Можна зробити заключення, що страхова компанія такий же платник податків, як і будь-яка інша юридична чи фізична особа. Тобто, окрім особливих умов оподаткування, має такі ж права та обов’язки, які визначає податкове законодавство. На нашу думку, це правильно, адже так само як  страхова компанія одержує доходи, так само і сплачує законні податки.

              Однак, за умови, що платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених законодавством, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

-                     при затримці 30 календарних днів – у розмірі 10% указаної суми;

-                     при затримці від 31 до 90 календарних днів – у розмірі 20% такої суми;

-                     при затримці більше 90 днів – у розмірі 50% такої суми.

У разі неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти неоподаткованих мінімальних доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку [48, c.56].

              Якщо при перевірці контролюючим органом буде виявлено заниження суми податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, і податковий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання, платник податку зобов’язаний оплатити штраф у розмірі 5% від суми недоплати за кожний із податкових періодів, установлених для такого податкового збору, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, в якому платник податків отримав відповідне повідомлення контролюючого органу.

              Якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та самостійно погашає суму недоплати і штраф у розмірі 10% суми недоплати, додаткові штрафи, а також адміністративні штрафи не застосовуються [26,c.124].

              Отже, при невиконанні своїх зобов’язань, страхова компанія сплачує штрафи, нараховані пені при несплаті узгодженої суми податкового зобов’язання – від 10% до 50% такої суми; невчасне подання податкової декларації – від 10% до 50% податкового зобов’язання; при заниженні суми податкових зобов’язань – 5% від суми недоплати за кожний із податкових періодів.
 

1.3.Характеристика фінансових ризиків як чинники, що  

      впливають на стан фінансових ресурсів страхової

      компанії

              Питання організації та управління інвестиційною та фінансовою діяльністю страхових компаній є недостатньо розробленими, основна увага приділяється операційній, власне страховій, діяльності. Проте ефективне управління страховою компанією неможливе без урахування особливостей усіх складових її діяльності – операційної, інвестиційної та фінансової, тісно пов’язаних між собою, тому наукова розробка даного напрямку є досить актуальною і має велику практичну значущість.

              Існує точка зору, що особливості фінансів кругообігу фондів страхової організації зумовлюється специфікою страхування як економічної категорії та його особливостями як виду господарської діяльності.

              Як вважають Т.Гварліані і В.Балакірєва, грошові потоки в економіці поділяються на операційний (поточний страховий), фінансовий та інвестиційний [24, c.182]. Найважливішою особливістю грошового обігу, пов’язаного з наданням страхового захисту, є ризиковий, ймовірний характер руху коштів. Зважаючи на це, актуальним є питання визначення ризиків, що супроводжують рух грошових потоків страховика, і методів управління ними.

              Ризик об’єктивно існує при здійсненні будь-якого виду господарської діяльності. Ризик – це ймовірність виникнення втрат, збитків, недоотримання прибутків. На думку М.Хергезелля, що представляв у 2006 році групу «Allianz» на Міжнародному інвестиційному конгресі страхової еліти, ризики, які існують у страховій компанії, можна класифікувати так:

1)                 ризики активу балансу, які прямо впливають на активи:

–                     ринкові ризики (пов’язані з цінними паперами, нерухомість, процентний та валютний ризики);

–                     кредитні ризики (інвестиційний ризик емітента, кредитний ризик контрагента, ризик розрахунків – ризики перестраховиків-партнерів);

2)                 ризики пасиву балансу, що впливають на зобов’язання:

-                     актуарні ризики (звичайний та катастрофічний рівні премій, ризики резервів і смертності);

-                     бізнес-ризики (пов’язані з видатками, операційні ризики);

3)                 позабалансові, некапіталізовані ризики;

-                     ризик ліквідності;

-                     ризик репутації;

-                     стратегічний ризик тощо [37, c.40].

Економіст Базидевич В.Д. зазначає, що ризики першої групи (ризики активів) мають відношення до інвестиційної складової діяльності страховика, тоді як ризики пасивів – до його фінансової діяльності [11,c.210].

              Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні папери розподіляють на такі:

-                     найризикованіші: спекулятивні звичайні акції з рівнем дохідності 15-20%;

-                     високоризикові: звичайні акції компанії, що швидко зростають, які забезпечують їхньому власнику дохід у розмірі 10-12%;

-                     з помірним ризиком: цінні папери взаємних інвестиційних фондів із незбалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані облігації. Рівень доходу, який вони забезпечують, у середньому становить 8-10%;

-                     з низьким рівнем ризику: муніципальні та державні облігації з доходом 4-6%. Цінні папери цього виду найбільше підпадають під ризик у зв’язку з несприятливою зміною облікової ставки процента або індексу інфляції, навіть за умови незначних змін [56, c.112].

Процентний ризик полягає в непередбаченій зміні процентної ставки (як депозитної, так і кредитної) на фінансовому ринку.

Валютний ризик проявляється в недоотриманні передбачених доходів у результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується в зовнішньоекономічних операціях підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій.

          Розрізняють валютні ризики  для імпортера (підвищення курсу валюти між датою підтвердження замовлення і днем платежу) й експортера (падіння курсу іноземної валюти з моменту отримання чи підтвердження замовлення до отримання платежу і під час переговорів) [7, c.53].

Ризик, пов’язаний з відшкодуванням частки перестраховика у технічних резервах, є одним із найсуттєвіших для страховиків майна і відповідальності