Аналіз фінансового стану страхової компанії

47

Дипломна роботи

Аналіз фінансового стану страхової  компанії

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                      3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ                    6

1.1.     Економічна суть фінансових станну  страхової компанії              6

1.2.     Система оподаткування страхової організації                              14

1.3.     Характеристика фінансових ризиків як чинники, що впливають на фінансові ресурси страхової компанії                                                  25

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ "УНІВЕРСАЛЬНА"                                                       31

  2.1.   Загальна характеристика фінансово-господарської діяльності СК

         "Універсальна"                                                                                31

2.2.     Аналіз та оцінка фінансово-економічної діяльності компанії     42

2.3.     Оцінка рівня збитковості деяких видів страхування                    48

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ "УНІВЕРСАЛЬНА"         53

3.1. Управління капіталом страхової компанії для підвищення її прибутковості                                                                                            53

3.2. Вдосконалення податкового регулювання страхової діяльності  65

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ                                                              71

ВИСНОВКИ                                                                                             75

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                             78

ДОДАТКИ                                                                                                  83

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ             

1.1.                                    Економічна суть фінансових станну   страхової компанії

Послідовний перехід до ринкової економіки об’єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті всіх суб’єктів ринку. Реформування всієї системи економічних відносин, соціальних перетворень та трансформаційного зрушення , що відбувається в Україні , надають особливої ваги розв»язанню проблем страхового захисту , спонукають до пошуку дієвих механізмів акумулювання ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективне використання під час реалізації страхової події [10, c.5].

Фінансові ресурси , що забезпечують надійність виконання зобов’язань страхової компанії , складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Вони характеризуються значною специфічністю формування та використання [8, c.106].

Однак на думку кандидата економічних наук Єрмошенка А.М. та заступника виконавчого директора Дирекції андеррайтингу та методології Поплавської В.В. , основними чинниками забезпечення платоспроможності , тобто головними фінансовими ресурсами є її гарантійний фонд та вільні резерви як складові власних коштів страховика [33, c.142]. Існують законодавчо визначені вимоги до фінансових ресурсів страховика , які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Дана структура відображена на рис.1.1:

Рис.1.1. Структура фінансових ресурсів страхової компанії

              Основою формування гарантійного фонду страхової компанії виступає прибуток. На жаль, у законодавчій базі України не встановлено мінімального розміру та особливостей формування гарантійного фонду страхування.

Згідно із Законом України “Про страхування” страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви, які є часткою фінансових ресурсів страховика й резервуються з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності [2, c.328].

Вітчизняні науковці вважають, що страхова компанія поряд з іншими інститутами складає органічний елемент фінансової системи суспільного господарства. Принцип акумулювання та подальшого розподілу значних грошових потоків визначає склад і структуру капіталу страхової компанії. Формування статутного капіталу страхової компанії – це процес залучення фінансових ресурсів, управління їх рухом і трасформацією у конкретні форми капіталу, які здатні забезпечувати його фінансову стійкість у будь-який момент часу. Статутний капітал страховика представлений власним і залученим капіталом [38, c.250].

Нинішній стан страхового ринку України характеризується зростанням чисельності страхових компаній та збільшенням їх статутного капіталу [20,c.115].

Отож, аналізуючи структуру фінансових ресурсів страхової компанії, випливає, що для ефективного функціонування страхової компанії потрібно мати міцну опору: статутний фонд і гарантійний фонд. Відповідно гарантійний фонд формується з прибутку страховика, тому ми вважаємо, що для забезпечення належного ступеня платоспроможності доцільно створити на рівні вітчизняної законодавчої бази мінімальний гарантійний фонд страхових організацій.

Науковець Осадець С.С. вважає, що фінансові ресурси складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Тобто, чим більший статутний фонд, тим надійніше може почуватись як страховик, так і страхувальник [46, c.189].

Фінансист Островерха Р.Є. зазначає, що низький рівень капіталізації страхового бізнесу не дає змоги збільшувати власне утримання й підвищувати обсяги відповідальності страховиків. Через незначний розмір статутних фондів, страхових резервів та гарантійного фонду страховиків вітчизняний страховий ринок неспроможний самостійно страхувати сучасні об»єкти, які передаються у перестрахування перестраховикам, зазвичай іноземним.Українські страховики делегують їм до 90% страхової премії зі страхування авіаційних і морських ризиків;ризиків здоров’я осіб,які виїзджають за кордон; до 60%-за “авто каско” та до 50%-під час страхування великих майнових ризиків. Причому,  обсяги перестрахування зростають із розвитком страхового ринку. Тобто, низький рівень капіталізації компаній призводить до переливання коштів з українського страхового ринку на розвиненіші іноземні. З метою прискорення процесу капіталізації страхових компаній доцільно звільнити від оподаткування частину їхнього прибутку, що спрямовується в резерви [49, c.137].

Розкриваючи економічну суть фінансових ресурсів, потрібно конкретно визначити основні їх складові, розмір, призначення. Статутний фонд – головний елемент функціювання будь-якого суб’єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством і статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як вже зазначалося, є наявність мінімального розміру статутного фонду, встановленій в сумі, еквівалентній 1 млн. євро (для компаній, створених за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян – 5 млн. євро) , а для страховика, що займається страхуванням життя – 1,5 млн.євро за валютним обмінним курсом валюти України[25, c.20].

  Важливо, що не менш як 60% статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі нестачі спеціальних коштів. Згідно із Законом України “Про страхування” допускається  сплата грошової частини внесків до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх мінімальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більш як 25% загального розміру статутного фонду [44, c.109].

Отож, для закріплення на ринку, страхова компанія повинна мати достатньо оплачений статутний фонд, який має являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі необхідності.

Законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи [2, c.420].

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов’язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нероздільного прибутку. Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Вільні резерви як самостійний елемент страхового фонду формується для покриття непередбачуваних витрат за рахунок власних коштів, але вони, як і гарантійний фонд, не враховуються у визначених  законодавством нормативах, що не стимулює страховиків до формування ресурсів, вільних від зобов’язень [30, c.39].

Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих видів страхування страховиків можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами (затверджується органом у справах нагляду за страховою діяльністю).

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внесок власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів [28, c.362].

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування [16, c.117].

З вищесказаного випливає, що для здійснення страхової діяльності страхова компанія повинна мати гарантійний фонд та вільні резерви. Гарантійний фонд формується для додаткового забезпечення фінансової надійності, а вільні резерви – для покриття непередбачуваних витрат.

Одним із видів страхового резерву як фінансового ресурсу є технічні ресурси. Ці ресурси представляють собою показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно – сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій за цими договорами.

Законодавством України передбачено: резерв незароблених премій, що включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, а резерв збитків – зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування [1, 2001 p.].    Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Отож, для забезпечення успішної та безризикової діяльності, страхова компанія повинна містити у складі своїх фінансових ресурсів технічні резерви. Дані резерви призначені для виплати страхових відшкодувань, тобто являють собою недоторкану частину фінансових ресурсів компанії для іншого використання.

На нашу думку, фінансові ресурси страхової компанії необхідні не лише для забезпечення надійності компанії та виконання накладених на неї зобов’язань при настанні страхового випадку. Фінансовими ресурсами потрібно вміти управляти і раціонально використовувати, тобто вигідно інвестувати.