Аналіз чинників та шляхи забезпечення підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності на підприємстві

Ефект „стартового вибуху”  — це своєрідна „ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний „стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення  будь-яких матеріальних цінностей з'являються  супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді  різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має  місце також ефект акселерації (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення  і застосування якогось конкретного  позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна ефективність (від гр. synergos — діючий спільно) виражає  такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний  стан суб'єкта господарювання, коли загальний  ефект перевищує суто арифметичну  суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших [6, с. 453].

Економісти кількісно  характеризують економічну ефективність через співвідношення результатів (Р) і витрат (В). Однак, в залежності від вкладеного змісту у величини Р та В змінюється і зміст самої ефективності.

У її основі лежить три  види ефективності, що відрізняються  за методом формування і своєю  значимістю. Проміжна ефективність формується на основі проміжних результатів  і витрат, кінцева ефективність або просто ефективність розраховується на основі кінцевих (головних) показників Р и В, а змішана ефективність — це синтез показників перших двох видів ефективності [31, с. 153].

Рівень економічної  та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання зав дань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 1.2.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо  чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплато місткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

 

 

 

Рис.1.2. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб’єктів господарювання [6, с. 460]

Визначальними напрямами  є [6, с. 459]:

1. прискорення науково-технічного  та організаційного прогресу (підвищення  техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2. підвищення якості  й конкурентоспроможності продукції  (послуг);

3. усебічний розвиток  та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в  системі управління діяльністю (третя  ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на „тверді” і „м'які” є  до сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак тиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників за позичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається „твердим товаром”, а програмне забезпечення — „м'яким товаром”. За аналогією „твердими” чинни ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а „м'якими” — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання [6, с. 461-464]:

1. Технологія. Технологічні  нововведення, особливо сучасні  форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить  провідне місце в програмі  підвищення ефективності передовсім  виробничої, а також іншої діяльності  суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організацій них та економічних перешкод між виробництвом продукції (на данням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи.  Єдність трудового колективу,  раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують  добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За  переважання трудомістких процесів  досконаліші методи роботи стають  достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що  поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику  взаємовідносин між людьми, практично  впливає на всі напрямки діяльності  підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна  й соціальна політика істотно  впливає на ефективність суспільного  виробництва. Основними її елементами  є: 

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила  та нормативи (регулювання доходів  і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів  діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

ж) програми приватизації державних  підприємств (організацій);

з) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми.  Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем  підвищення ефективності різних  виробничо-господарських систем  та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві  також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження  та розробки, супроводжувані революційними  проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (пере важно за деконцентрації з  допомогою створення малих і  середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в  різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознака ми статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї  системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

 

2. Методологія визначення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

 

Кожна наукова дисципліна має свій предмет та метод (спосіб) дослідження. Термін „метод” походить від грецького „methodos”, що в перекладі означає „шлях до чогось”, тобто знання про те, яким способом, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання. Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов’язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ [7, с. 52].

При аналізі ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства зазвичай застосовуються стандартні методи економічного аналізу.

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних  прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються у їх взаємозв’язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засадах об’єктивних законів реальної дійсності.