Статистика оплати праці

       Не включаються у витрати організацій на робочу силу допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, доглядом за дитиною та інші виплати з позабюджетних фондів, витрати на капітальне будівництво житла й об’єктів соціальної сфери, прибутки з акцій та інші доходи від участі працівників у власності організації (дивіденди, відсотки тощо).

       Для характеристики ефективності використання живої праці використовують показники середніх витрат у розрахунку на одиницю відпрацьованого часу (середньочасові витрати) та в розрахунку на одного працівника за місяць (середньомісячні витрати). Інтерес становить також зіставлення витрат, які несе роботодавець при використанні найманої праці, з об’ємом виробленої продукції.

      Середньогодинні витрати на робочу силу розраховують шляхом зіставлення суми витрат на робочу силу з кількістю відпрацьованих людино-годин, що характеризують реальні витрати праці в поточному періоді в процесі виробництва та реалізації продукції. Взаємозв’язок між середньогодинними та середньомісячними витратами на робочу силу:

                           (6.1)

де  — витрати на одного працівника у місяць (ціна робочої сили);

 — витрати у розрахунку  на одну відпрацьовану людино-годину; а — середня фактична тривалість робочого дня; b — середня фактична тривалість робочого періоду (місяця), дні[1,c. 158-161].

 

 

7.  ОЦІНКА  ЕКОНОМІЧНОЇ   ЕФЕКТИВНОСТІ  ВИКОРИСТАННЯ  РЕСУРСІВ  РОБОЧОЇ  СИЛИ

 

       В умовах ринкової економіки керівник підприємства, оцінюючи ефективність використання ресурсів робочої сили, що є в його розпорядженні, повинен вирішувати два відносно самостійні завдання.

      По-перше, необхідно оцінити в кожному з періодів ефективність застосування в процесі виробництва наявних ресурсів робочої сили, і якщо виявиться, що ефективність з яких-небудь причин знижується, то на підставі економіко-статистичного аналізу вживати відповідні заходи.

      По-друге, ураховуючи, що окремі види ресурсів, які споживаються у виробництві, мають певну взаємозамінність (замість продавця в тютюновому магазині встановити автомат з продажу цигарок; замість виробництва лиття у своєму цеху можна купувати те, що постачається іншим підприємством), необхідно правильно оцінити, як відбиваються на витратах виробництва та обігу результати споживання ресурсів робочої сили, тобто результати споживання ресурсів живої праці не в натуральній (за затратами праці), а в грошовій формі (оскільки витрати виробництва та обігу можна визначати тільки у вартісному виразі).

      Перше завдання вирішується на практиці за допомогою визначення показників продуктивності праці, аналізу динаміки та виявлення резервів підвищення, що іноді потребує від економічних служб підприємства розроблення спеціальних планів організаційно-технічних заходів.

      Результатом вирішення цього завдання будуть дані про рівень витрат робочої сили (робочого часу) на виробництво продукції на базі даних про обсяги продукції та трудомісткості її одиниці.

      Вирішення другого завдання базується на даних, отриманих унаслідок вирішення першого, та додатково на даних про ціну. У таку грошову оцінку витрат виробництва, безпосередньо пов’язаних із споживанням у виробничому процесі живої праці, мають включатися не тільки суми, безпосередньо витрачені на оплату праці робітників у вигляді нарахованої їм заробітної платні, а й можливі нарахування та відрахування в різноманітні фонди (пенсійний, обов’язкового медичного страхування, фонд зайнятості тощо) та податки, ставка яких визначається залежно від фонду оплати праці або чисельності персоналу (податок на транспорт, шкільний податок тощо). Єдиним критерієм включення або не включення певних сум у витрати, пов’язані із споживанням живої праці, є нормативно встановлений порядок формування витрат виробництва та обігу.

      Не слід думати, що включення різних нарахувань на фонд оплати праці у витрати виробництва має суто фіскальний характер та здійснюється виключно в інтересах збільшення доходів державного бюджету. Річ у тому, що розміри фонду оплати праці, які нараховуються окремим працівникам, далеко не відображають народногосподарську вартість товару — робоча сила. До неї, крім фонду індивідуального споживання, що забезпечує просте відтворення робочої сили даного працівника, мають зараховуватись і витрати на розширене відтворення робочої сили (витрати на освіту, охорону здоров’я тощо). Чим менші при рівних інших умовах витрати, пов’язані зі споживанням ресурсів живої праці та призначені для зарахування в загальну суму витрат виробництва й обігу підприємства, тим більша величина прибутку — важливого інтегрального критерію економічної ефективності результатів діяльності підприємства.

        Виходячи  з вищесказаного, оцінка економічної  ефективності застосування та  споживання ресурсів живої праці  може бути побудована на основі  такої моделі взаємозв’язку відповідних  показників:

 

                                          

                                          (7.1)

    

         Змінні, включені до цієї моделі, мають такий економічний зміст:

Y — залежна змінна — загальна сума витрат, яка включена у витрати виробництва й обігу підприємства та стосується безпосередньо використання ресурсів живої праці на відміну від інших елементів затрат, пов’язаних з використанням засобів праці, предметів праці, оплати послуг інших організацій;

Х₁ — коефіцієнт збільшення витрат на оплату праці у зв’язку з включенням у витрати виробництва, крім фонду споживання, нарахувань, базою яких є фонд споживання чи фонд оплати праці, оскільки деяка частина фонду споживання може мати своїм джерелом чистий прибуток підприємства і, отже, не включатися у витрати виробництва та обігу;

Х₂ — середні розміри фонду оплати праці (фонду споживання), що припадають на одиницю затрат живої праці, у людино-годинах, людино-днях або середньосписковою кількістю працівників;

Х₃ — трудомісткість виробництва одиниці продукції, виражена у відповідних одиницях виміру живої праці;

Х₄ — сумарний обсяг виробленої продукції за відповідний період.

      Можливості практичного застосування рекомендованої моделі під час економічного аналізу розглянемо на прикладі (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Дані для аналізу витрат на робочу силу [1,c. 164]

 

Показник	Рівень показника
	базовий   період	звітний   період
Обсяг виробленої продукції, млн грн у діючих цінах	25 000	28 000
Середньооблікова чисельність  персоналу основної діяльності, чол.	7500	8960
Середня трудомісткість одиниці  продукції, чол./млн грн (ряд. 1 : ряд. 2)	0,30	0,32
Фонд оплати праці, що підлягає включенню у витрати виробництва  та нарахований усім працівникам  основної діяльності, млн грн	5400,0	7526,4
Середня річна оплата праці  одного облікового працівника персоналу  основної діяльності, млн грн (ряд. 4 :  ряд. 2)	0,72	0,84
Нарахування* на фонд оплати праці, що належать включенню у витрати виробництва за встановленими нормативами, %	38,0	39,0

^{Продовження табл. 7.1}

           ^* У складі нарахувань на фонд оплати праці в базисному році відрахування до пенсійного фонду — 28 %, фонду медичного страхування — 3,6 %, фонду соціального страхування — 5,4 %, фонду зайнятості — 1,0 %, а у звітному році до фонду зайнятості — 2 %.

    Скориставшись записом вихідної моделі, отримаємо для базисного року:

 млн грн;

        для звітного року:

 млн грн.

    Використовуючи дані табл. 7.1, можна відповідно до алгоритму ланцюгових підстановок зробити такі висновки:

1. Під впливом усіх включених у вихідну модель чинників загальна величина витрат, які пов’язані зі споживанням живої праці та підлягають зарахуванню у витрати виробництва, збільшилась у звітному році:

 млн грн.

2. Ця загальна зміна може бути розподілена на величини, які характеризують вплив змін окремих чинників, включених у модель:

а) вплив збільшення коефіцієнта нарощення витрат, пов’язаних з використанням живої праці, у зв’зку з застосуванням нормативів нарахувань на фонд оплати праці становить:

 млн грн;

б) збільшення середньорічної оплати праці одного спискового працівника основної діяльності призвело до зростання загальної суми витрат виробництва, пов’язаних з використанням живої праці, на:

 млн грн;

в) зниження продуктивності живої праці (зростання трудомісткості одиниці продукції) призвело до зростання витрат, пов’язаних із споживанням у виробництві живої праці:

 млн грн;

   г) збільшення вартості виробленої продукції (воно в розрахунках прийняте у діючих цінах, оскільки оплата праці визначена у фактичних розмірах, як і нарахування на неї) призвело до зростання витрат, пов’язаних із застосуванням живої праці, у їх загальній величині:

 млн грн.

       Вочевидь, що сума оцінок факторних впливів збігається з загальною зміною результативного показника — загальною сумою витрат виробництва, пов’язаних з використанням живої праці. Дійсно,

 млн грн.

      Отже, усі враховані моделлю чинники вплинули на зниження економічної ефективності використання у виробництві затрат живої праці. Не викликає труднощів і перехід до показника питомих витрат, пов’язаних з використанням живої праці в розрахунку на одиницю продукції. Для цього достатньо загальні суми збільшення витрат, що входять у витрати виробництва, під впливом зміни кожного з чинників, поділити на вартість продукції у звітному періоді (28 000 млн грн). У результаті такого розрахунку отримаємо: 0,27 + 5,30 + 1,99 = +7,56 к. на 1 грн вартості продукції [1,c. 161-166].

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

     У першому розділі курсової роботи була розкрита сутність оплати праці та виділені головні завдання статистики оплати праці.

     Оплата праці — це трудовий доход, а водночас і форма привласнення життєвих благ через участь у суспільному виробництві певного працівника і трудового колективу, доход, визначений на основі суспільної міри їх праці з урахуванням її результатів.

          Найважливішими задачами статистики оплати праці є визначення розміру фонду оплати праці і факторів його формуючих у звітному періоді. Задачі ці відносяться як до фонду оплати праці працюючих, так і до динаміки елементів з якої формується зазначений фонд.

          У другому розділі  курсової роботи були висвітлені види, форми та системи заробітної плати. Виділяють такі види заробітної плати: основна та додаткова. На підприємстві застосовують дві форми оплати праці: погодинну і підрядну. Існують різновиди цих форм, які називають системами оплати праці:

• проста погодинна;
• погодинно-преміальна;
• пряма підрядна;
• підрядно-преміальна;
• підрядно-прогресивна;
• акордна.

 У третьому розділі курсової  роботи було визначено, що включається до фонду оплати праці. Під фондом заробітної плати виробничих об'єднань (підприємств) варто розуміти частину їхніх витрат, що складає суму виражених у грошовій формі засобів, нарахованих працівникам за виконану ними роботу.

 У четвертому розділі курсової  роботи була проведена методика розрахунку середньої заробітної плати та проаналізована динаміка середньої заробітної плати в Україні.

 У п’ятому розділі курсової  роботи проведена методика розрахунку  індексів реальної заробітної  плати.

 У шостому розділі курсової  роботи були вивчені витрати на робочу силу.

 Витрати на робочу силу можуть вивчатися у двох напрямах: витрати підприємства у зв’язку з використанням найманої праці та витрати на робочу силу на рівні економіки в цілому.

  У  сьомому розділі  курсової роботи була проведена оцінка економічної ефективності використання ресурсів робочої сили.

  На сьогоднішній день перехід до ринкових відносин, конкуренція змушують підприємства позбутися зайвих працюючих, або скоротити витрати на оплату праці. В умовах економічної трансформації заробітна плата повинна використовуватися як найважливіший засіб для стимулювання до зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва. Але в Україні відсутня ефективна державна політика зайнятості, зарплат і трудових доходів. Проводиться політика “заморожування” заробітної плати, що дає змогу економити витрати на робочу силу і зберігати зайву чисельність зайнятих у економіці.