Статистичне вивчення витрат підприємств на оплату праці та соціальний розвиток персоналу (на прикладі Львівської області)

Після визначення номерів періодів часу від центральної точки (С), наступний крок полягає у визначенні відповідних векторних добутків суми (В) та номеру періоду часу від центральної точки (С). Третій крок у процесі визначення найменших квадратів — піднесення до степеня відповідних номерів періодів часу (С х С) (див.табл. 2.10).

Наступний крок методу найменших квадратів — визначення нахилу лінії тренду. Це обчислюється так:

Нахил = сума векторних добутків / сума квадратів номерів періодів.

У нашому випадку нахил дорівнює -56,7 / 60 = - 0,95.

П’ятий крок у цьому процесі — визначення рівня центрального періоду. Це визначається так: 

Рівень у центральному періоді = загальна сума зборів / кількість періодів

У нашому випадку 1019,5 / 9= 113,28

Після цих обчислень наступний крок полягає у визначенні значень лінії тренду за попередні періоди часу та прогнозу на часовий горизонт. Ці обчислення проілюстровані в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Розрахунок значень лінії тренду

Обчислення цього кроку передбачають додавання обчисленого рівня центрального періоду до суми часових періодів від центрального періоду, помноженого на відповідний нахил (рівень у центральний період + (значення від центрального періоду х нахил) = значення лінії тренду). Зауважте, що при визначенні кінцевих значень лінії тренду знак мінус опускається. Це робиться тому, що від’ємні точки не мають арифметичного значення для цього представлення даних. Можемо бачити, що тепер існують прогнози на 2011 та 2012 роки.  Прогнозований показник реальної заробітної плати у 2011 році – 108,5% , у 2012 році – 107,6%. Після завершення застосування методу найменших квадратів, результати представлені у таблиці можна нанести на міліметрівку і відобразити наочно за допомогою наступного графіка (див. мал. 2.10).

Мал.2.10 Динаміка середньомісячної реальної заробітної плати у відсотках до попереднього року та прогнозована лінія тренду.

ВИСНОВКИ

Витрати на утримання і оплату праці персоналу підприємства є одними із головних статей витрат підприємств і являють собою дуже вагомий і суттєвий елемент собівартості.

Витрати на оплату праці - це витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, включаючи премії за виробничі результати, стимулюючі і компенсуючі виплати, у тому числі у зв'язку з підвищенням цін і індексацій доходів у межах норм, передбачених законодавством, а також витрати на оплату праці не перебувають у штаті підприємства працівників, зайнятих в основній діяльності.

Якщо згрупувати, то витрати на оплату праці складаються із:

4.             Фонду основної заробітної плати.

5.             Фонду додаткової заробітної плати.

6.             Інші заохочення та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата -  це винагорода за виконану роботу згідно встановлених норм (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді ставок (окладів) в відпускних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлену норму, за трудові успіхи й винахідливість та за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантовані  компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них відносяться виплати у формі винагород по наслідкам роботи за рік, премії за спеціальними системами  та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які передбачені актами діючого законодавства або ті, що проводяться понад встановлені затверджені акти норм.

Згідно з міжнародними стандартами вивчення витрат на утримання робочої сили проводиться на основі спеціальних виборчих обстежень один раз на два роки. Для періоду спостереження вибирається календарний рік, з тим щоб урахувати всі витрати на робочу силу — регулярні (щомісячні ) та нерегулярні. Програма таких обстежень дає змогу пов’язати витрати на робочу силу з видом діяльності, галуззю або сектором економіки, рівнем рентабельності, фондоозброєнності та іншими характеристиками підприємства.

При вивченні витрат на оплату праці статистична практика керується Міжнародною стандартною класифікацією, рекомендованою конвенцією 1985 р. по статистиці праці (№160) і рекомендаціями 1985 р. прийнятими Генеральною конференцією Міжнародної організації праці (МОП).

Основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень викладено в «Інструкції зі статистики заробітної плати», розробленій з урахуванням міжнародних рекомендацій і стандартів СНР – 93 та відповідно до чинного законодавства України.

У формах державних статистичних спостережень №1-ПВ термінова-місячна, №1-ПВ термінова-квартальна «Звіт з праці» відображається нарахування працівникам підприємства відповідно до розрахунково-платіжних документів незалежно від терміну їхніх фактичних виплат. Зазначені суми наводяться до утримання прибуткового податку та внесків працівників на обов’язкове державне соціальне страхування.

Програми державних статистичних спостережень передбачають облік фонду оплати праці, нарахованого всім працівникам, а також виділення фонду штатних працівників, які належать до облікового складу підприємства, та поділ його на складові. Фонд оплати праці інших категорій працівників (сумісників або тих осіб, які зайняті за договорами цивільно-правового характеру) розподіляється на складові на загальних підставах. При цьому суми оплати праці перелічених категорій у формах державних статистичних спостережень відображаються у фонді оплати працівників поза облікового складу та не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати штатних працівників облікового складу підприємства.

З метою забезпечення якості, зокрема достовірності та повноти, дані державних статистичних спостережень з питань оплати праці зіставляють з адміністративними даними Пенсійного фонду України, у тому числі його територіальних управлінь.

Достовірність і повнота статистичної оцінки заробітної плати на підприємствах значною мірою залежить від обсягів «тіньового» (неоподаткованого обороту) в них. Ухиляння керівників від повної сплати податків, у тому числі на фонд оплати праці, зумовлює штучне заниження офіційної заробітної праці персоналу, виплати так званої «зарплати в конвертах». Очевидно, що у таких випадках якість статистичної оцінки праці залежить від прозорості господарської діяльності та обліку на підприємстві, тобто від економічних, правових і низки інших умов господарювання.

Витрати підприємства (організації) на оплату праці розглядаються, з одного боку, як частина фактичних витрат роботодавця, зв’язаних з використанням найманої праці, а з іншого — як доходи працівників підприємства.

Для характеристики ефективності використання живої праці використовують показники середніх витрат у розрахунку на одиницю відпрацьованого часу (середньочасові витрати) та в розрахунку на одного працівника за місяць (середньомісячні витрати). Інтерес становить також зіставлення витрат, які несе роботодавець при використанні найманої праці, з об’ємом виробленої продукції.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату: перша характеризує кількість грошей, яку людина отримує за свою працю (робочу силу, ресурс); друга визначається кількістю товарів і послуг які можна купити за номінальну заробітну плату.

На сьогоднішній день перехід до ринкових відносин, конкуренція змушують підприємства позбутися зайвих працюючих, або скоротити витрати на оплату праці. В умовах економічної трансформації заробітна плата повинна використовуватися як найважливіший засіб для стимулювання до зростання продуктивності праці, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва. Але в Україні відсутня ефективна державна політика зайнятості, зарплат і трудових доходів. Проводиться політика “заморожування” заробітної плати, що дає змогу економити витрати на робочу силу і зберігати зайву чисельність зайнятих у економіці.

Заробітна плата, як макроекономічна категорія є доходом, який формує платоспроможний попит населення, що стимулює структуру і розвиток виробництва. А відтак зниження реальних доходів працюючих, відхилення ціни на працю від її вартості призводять до звуження внутрішнього ринку, що є в свою чергу причиною скорочення виробництва.

Реформування системи оплати праці в Україні є найважливішим завданням і потребує негайного здійснення.

Удосконалення системи оплати праці повинно відбуватися в результаті оцінки величини робочої сили, в основі якої лежить вартість життєвих благ і послуг, необхідних для нормального життя працівника і членів його сім’ї. На сьогодні, щоб досягти цієї умови, потрібно збільшити середню заробітну плату принаймі в 5 разів. Підвищення заробітної плати повинно природно грунтуватись на підвищенні продуктивності праці, але в сучасних важких економічних умовах припустимо це зробити частково за рахунок грошової емісії. Інші джерела фінансування зарплати – це ліквідація непотрібних ланок держустанов, скорочення штатів апаратних працівників, “роздутих”  в десятки разів порівняно з економічно стабільними країнами.

Необхідно змінити систему оподаткування зарплати шляхом зниження податкових ставок, стимулюючи тим самим вихід з тіньової економіки значної кількості підприємств, що збільшить надходження коштів у бюджет. Мінімальний рівень заробітної плати треба терміново і реально збільшити до рівня прожиткового мінімуму. Відповідно до декларації соціального прогресу і розвитку (ООН, 1969 р.) держава повинна забезпечити задовільний рівень життя своєму населенню.

У період інфляції в економіці країни заробітну плату слід індексувати.

В сфері матеріальної мотивації персоналу, враховуючи, що на підприємствах України склалися багаторічні традиції і певний досвід матеріального стимулювання персоналу, який не можна повністю ігнорувати, особливо на перехідному етапі до ринкових відносин, найбільш прийнятним є поєднання і доповнення вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Реалізація цих, а в подальшому й інших заходів з удосконалення системи оплати праці в Україні дозволило б наблизити величину частки зарплати у витратах на виробництво до рівня економічно розвинутих країн, а оплату робочої сили - до европейских стандартів. Це зіграло б важливу роль у підвищенні рейтингу нашої країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.                  Інструкція із статистики заробітної плати. Затверджено наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. №5.

2.              Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. – К.: Знання, 2004. – 536 с.

3.              Д. С. Сінокоп, Міжгалузева диференціація заробітної плати та її вплив на рівень зайнятості населення. Кіровоградський національний технічний університет, 2010.

4.              Економічна статистика. Підручник. Під ред. Іванова. - М.: ИНФРА-М., 1998.

5.              Єфімов М.Р., Петрова Е.В., Румянцева В.Н. Загальна теорія статистики. Підручник, - М: ИНФРА-М, 1998

6.              Крамченко Л.І. Економічна статистика. Навч. посібник./Л.І.Крамченко, Н.П.Лутчин, Б.С.Москаль – Львів: Новий Світ, 2004.- 364с.

7.              Навчальний посібник для працівників статистичних органів України з питань статистики підприємств/ О.О.Васєчко, І.Ф.Книшенко, Т.М.Хіоніна-Козленко, М.Ю.Потапова, С.П.Червона.- К.: Держкомстат України, 2002.- 97с.

8.              Соціально-економічна статистика, під ред. Г.Л. Громико. Вид. МГУ, 1989.

9.              Статистика: Навч.медод.Посібник для сам ост.вивч.дист./ А.М.Єріна, Р.М.Моторин,А.В.Головач та ін.; За ред. А.М.Єріної, А.М.Моторина.:- КНЕУ, 2002.- 448с.

10.              Статистика: Підручник/ С.С.Герасименко та ін.- КНЕУ, 1998.- 468с.