Статистичне вивчення витрат підприємств на оплату праці та соціальний розвиток персоналу (на прикладі Львівської області)

3.             Премії та нерегулярні виплати ( в тому числі: нагороди за підсумками роботи за рік; матеріальна допомога).

4.             Заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги, допомоги у натуральній і грошовій формах (в тому числі: вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей економіки (відповідно до законодавства), комунальних послуг, палива, продуктів харчування).

5.             Витрати підприємства на оплату житла працівників ( в тому числі витрати на отримання житла, що є у власності підприємства).

6.             Витрати підприємства на соціальне забезпечення працівників (в тому числі: нараховано внесків до: Пенсійного Фонду; Фонду соціального страхування на випадок безробіття; Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві; Фонду страхування з тимчасової втрати працездатності; нараховано допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю за рахунок підприємства (за перші 5 днів непрацездатності).

7.             Витрати на професійне навчання.

8.             Витрати на утримання громадських служб.

9.             Витрати на робочу силу які не належать до інших груп.

10.        Податки що належать до витрат на робочу силу.

11.        Загальна сума витрат на робочу силу (1+2+3+4+5+6+7+8+9+10).

Окрім того у звіті №1-РС наводяться довідкові відомості про суму нарахованого прибуткового податку і внесків на обов’язкове державне пенсійне і соціальне страхування із заробітної плати штатних працівників, а також суми нарахованої допомоги з соціального страхування (з тимчасової непрацездатності, з вагітності та пологів, при народженні дитини та інші виплати, що здійснюються за рахунок фонду соціального страхування та підприємства).

До витрат на робочу силу не відносяться та у звіті не відображаються такі виплати:

- допомога, нарахована працівникам підприємства за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності: у разі  тимчасової непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на поховання;

- доходи за акціями та інші доходи від участі працівників у власності підприємства (дивіденди, відсотки, виплати за паями);

- винагорода, що сплачується за авторським договором на створення та використання творів науки, літератури та мистецтва, винаходів, корисних моделей, промислових зразків;

- додаткові види оплати праці та соціальних пільг, нараховані працівникам за рахунок бюджетних коштів, уключаючи виплати згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту та особистого транспорту;

- надані працівникам суми займів, що підлягають поверненню;

- витрати на капітальне будівництво житла та об’єктів соціальної сфери.

Як показує аналіз структури витрат на робочу силу, визначеної в узгодженій з міжнародними стандартами звітності підприємств за формою №1-РС, така структура має складові, аналогічні до структури фонду оплати праці та інших виплат передбачених законодавством про працю в Україні. Водночас форма №1-РС охоплює перелік найбільш соціально значущих для працівників видів виплат, який у європейській практиці підприємств є предметом переговорів між профспілкою та роботодавцем.

З метою забезпечення якості, зокрема достовірності та повноти, дані державних статистичних спостережень з питань оплати праці зіставляють з адміністративними даними Пенсійного фонду України, у тому числі його територіальних управлінь.

Достовірність і повнота статистичної оцінки заробітної плати на підприємствах значною мірою залежить від обсягів «тіньового» (неоподаткованого обороту) в них. Ухиляння керівників від повної сплати податків, у тому числі на фонд оплати праці, зумовлює штучне заниження офіційної заробітної праці персоналу, виплати так званої «зарплати в конвертах». Очевидно, що у таких випадках якість статистичної оцінки праці залежить від прозорості господарської діяльності та обліку на підприємстві, тобто від економічних, правових і низки інших умов господарювання.

1.3              Методологічні аспекти та основні показники статистики витрат підприємств на оплату праці

Витрати підприємства (організації) на оплату праці розглядаються, з одного боку, як частина фактичних витрат роботодавця, зв’язаних з використанням найманої праці, а з іншого — як доходи працівників підприємства.

Для характеристики ефективності використання живої праці використовують показники середніх витрат у розрахунку на одиницю відпрацьованого часу (середньочасові витрати) та в розрахунку на одного працівника за місяць (середньомісячні витрати). Інтерес становить також зіставлення витрат, які несе роботодавець при використанні найманої праці, з об’ємом виробленої продукції.

Середньогодинні витрати на робочу силу розраховують шляхом зіставлення суми витрат на робочу силу з кількістю відпрацьованих людино-годин, що характеризують реальні витрати праці в поточному періоді в процесі виробництва та реалізації продукції. Взаємозв’язок між середньогодинними та середньомісячними витратами на робочу силу:

3міс  =  3год ∙ a ∙ b                                                                                                                              (1.1)

де 3міс — витрати на одного працівника у місяць (ціна робочої сили);

3год — витрати у розрахунку на одну відпрацьовану людино-годину;

а — середня фактична тривалість робочого дня;

b — середня фактична тривалість робочого періоду (місяця), дні.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату: перша характеризує кількість грошей, яку людина отримує за свою працю (робочу силу, ресурс); друга визначається кількістю товарів і послуг які можна купити за номінальну заробітну плату.

Динаміку реальної заробітної плати визначають за формулою:

  ,                                                                                                                              (1.2)

де - індекс реальної заробітної плати;

- індекс номінальної заробітної плати;

- індекс споживчих цін, ставок  і тарифів.

Методика обчислення показників середньої номінальної заробітної плати викладена в Інструкції зі статистики заробітної плати:

Середня заробітна плата одного штатного працівника облікового складу =

Середня заробітна плата одного працівника в еквіваленті повної зайнятості =

Середня заробітна плата на одну оплачену або відпрацьовану годину =

При визначенні заробітної плати за одну відпрацьовану годину з фонду оплати праці вилучаються нарахування за невідпрацьований час.

Для визначення середньомісячної заробітної плати за квартал (рік) або інший період, заробітну плату, отриману за квартал (рік), треба поділити на кількість місяців в періоді.

Середню заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним страхуванням та інших нарахувань, виходячи з розмірів середньої заробітної плати, обчислюють згідно з чинним законодавством.

У багатьох підприємствах оплата праці здійснюється на погодинній основі. У такому випадку середня годинна зарплата визначається діленням фонду годинної оплати праці на кількість відпрацьованих з аперіод людино-годин і характеризує рівень оплати відпрацьованої людино-години.

Середню денну заробітну плату обчислюють діленням фонду денної оплати на кількість відпрацьованих за період людино-днів. Вона залежить не тільки від величини оплати відпрацьованого часу, а й від частки оплати невідпрацьованих годин і доплат за перевищення норм.

Середню річну заробітну плату (квартальну, місячну) визначають для всього персоналу підприємства, а також для окремих його категорій як частку від ділення річного (квартального чи місячного) фонду оплати праці на відповідну середньооблікову кількість працівників. При її обчисленні до фонду оплати праці додають суми винагород за підсумками роботи за рік і одноразові заохочення працівників.

Ціна робочої сили, а відповідно, і заробітна плата працівників мають мінімальну межу, що регулюється державою через встановлення та періодичний перегляд розміру мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може проводитися оплата за виконану працівником, погодинну норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ усіх форм організацій усіх форм власності та фізичних осіб.

Мінімальну заробітну плату прийнято визначати з урахуванням:

-         вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

-         загального рівня середньої заробітної плати;

-         продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Розмір мінімальної зарплати встановлює Верховна Рада україни за поданням Кабінету Міністрів, як правило, один раз на рік при затвердженні Державного бюджету України з урахуванням пропозицій. Вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок з власниками або уповноваженими ними органами.

Мінімальна заробітна плата має бути достатньою для задоволення найбільш важливих фізіологічних і соціальних потреб людини, а тому – відповідати розміру прожиткового мінімуму працездатної людини. Прожитковий мінімум – показник обсягу і структури споживання матеріальних благ і послуг на мінімально допустимому рівні.

Динаміку рівнів середньої зарплати вивчають за допомогою індексів змінного, фіксованого складу та структурних зрушень.

Індекс середньої зарплати змінного складу визначають як відношення її рівня у звітному періоді до базового:

                                                                                        (1.3)

де , - середня заробітна плата відповідно у звітному і базовому періодах;

, - заробітна плата окремих категорій працівників на підприємстві (або на окремих підприємствах у межах галузі чи виду діяльності. Або окремих видів діяльності) відповідно у звітному та базовому періодах;

середня облікова чисельність окремих категорій працівників або кількість відпрацьованих ними людино-годин на підприємстві (або на окремих підприємствах у межах галузі чи виду діяльності, або в окремих видах діяльності) відповідно  узвітному та базових періодах.

Цей індекс характеризує зміну середньої заробітної плати внаслідок двох факторів одночасно:

1)            зростання середньої заробітної плати в кожній групі працівників,

2)            зміни частки працівників, які мають рівні розміри заробітної плати

Індекс середньої заробітної плати постійного складу обчислюється явиходячи з того, що структура чисельності працівників (або фонду відпрацьованого часу) за періоди, що порівнюються, не змінилася:

                                                                                        (1.4)

де - середня зарплата базового періоду при структурі чисельності звітного періоду.

Динаміку середньої заробітної плати під впливом зміни структури робітників визначають за допомогою індексу структурних зрушень:

                                                                          (1.5)

Важливим завданням статистичного аналізу є порівняння динаміки заробітної плати та продуктивності праці. Аналіз співвідношень здійснюють за допомогою коефіцієнта випередженя (частка від ділення індексу продуктивності праці на індекс середньої заробітної плати) або коефіцієнта еластичності зарплати від продуктивності праці (показує на скільки відсотків змінилась середня заробітна плата із зростанням продуктивності праці на один відсоток.

Однїєю з найважливіших об'єктивних вимог успішного розвитку суспільного виробництва є випереджальний ріст продуктивності праці в порівнянні з ростом заробітної плати. З цього випливає одне з найважливіших завдань статистики - виявлення темпів розвитку продуктивності праці і темпів росту заробітної плати.

Зіставлення динаміки продуктивності праці і середньої заробітної плати здійснюється порівнянням відповідних індексів.

Перевищення індексу продуктивності праці над індексом середньої заробітної плати говорить про зменшення частки фонду заробітної плати в загальній вартості продукції, тобто означає відносну економію фонду заробітної плати.

Основним показником, що характеризує співвідношення темпів росту продуктивності праці і його оплати є коефіцієнт випередження:

                                                        (1.6)