Особливості технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження

Соціокультурна реабілітація інвалідів організовується у формі занять музично-драматичного колективу громадян з обмеженими можливостями здоров'я. У регіональної громадської організації соціально-творчої реабілітації дітей та молоді з відхиленнями у розвитку та їх сімей «Коло» (м. Москва) розроблена авторська модель введення дитини з інвалідністю в театральну діяльність. На початку для дітей та молоді з обмеженими можливостями здоров'я проводяться сюжетно-рольові ігри, організовуються постановки народних казок. Надалі молода людина, маючи досвід театральної діяльності, приходить в студію, де відбувається постановка сюжетно-рольового спектаклю.

Наступною формою соціокультурної реабілітації інвалідів є конкурс. Як приклад можна навести конкурс краси для жінок-інвалідів, який проводився у м. Донецьку і називався «Краса без перешкод». Вони демонстрували свої таланти у таких номінаціях: «Візитка», «Танець на візку», «Стиль і образ».

Необхідно відзначити особливе значення в соціокультурній реабілітації інвалідів різних об'єднань (клубів, гуртків, секцій тощо). Внутрішній мотив, що сприяє включенню людини, що має обмежені можливості здоров'я, в роботу об'єднання, заснований на інтересі до того, що відбувається на зустрічах, колективних справах, де учасник розвиває самостійність у вираженні своїх думок, поглядів і досягає самореалізації у спільній діяльності.

Позитивний досвід соціокультурної реабілітації накопичений в молодіжному клубі інвалідів «Надія» (м. Черкаси). Для членів об'єднання проводяться наступні соціально-реабілітаційні заходи: персональна виставка художніх робіт одного з членів клубу; свято День іменинника; концерт, присвячений Дню матері; благодійний вечір «Ми можемо» та інші. Фізкультурно-оздоровчі заходи та спорт також включені до переліку заходів соціальної реабілітації громадян з обмеженими можливостями і застосовуються для відновлення у них здоров'я, розвитку самодисципліни, вольових якостей і т.д. Як правило, соціальну реабілітацію інваліда за допомогою фізкультурно-оздоровчих заходів організовує фахівець з фізичної культури і спорту. У завдання його діяльності входить: проведення фізкультурно-оздоровчих заходів, інформування та консультування громадянина з обмеженими можливостями здоров'я щодо вибору переліку вправ з фізичної культури і виду спорту, який найбільше йому підходить. Наприклад, інваліди з захворюваннями органів зору, слуху, опорно-рухового апарату можуть займатися біатлоном, боулінгом, велосипедом, дзюдо, колясочні баскетболом, колясочні волейболом, кінним спортом, легкою атлетикою, настільним тенісом, плаванням, стрільбою з лука, сидячим хокеєм, шахами, футболом та ін

Для розвитку вольових якостей і демонстрації рівня спортивної підготовки інвалідів проводяться заняття з фізичної культури в оздоровчих групах, що складаються від 2 до 5 осіб. Фахівець з фізичної культури і спорту може організувати майстер-класи для інвалідів і в якості тренера, ведучого майстер-клас, запросити спортсмена-професіонала з виду спорту, яким займаються громадяни з обмеженими можливостями здоров'я. Заняття фізкультурою проводяться, як правило, в спортивному залі установи соціального обслуговування, де є тренажери та спортивний інвентар. Всі фізкультурно-оздоровчі заходи для інвалідів організовуються спеціалістом з фізичної культури і спорту під наглядом лікаря і медичної сестри [19].

Технологія соціальної адаптації - це послідовність дій і способів взаємодії фахівця з соціальної роботи та інваліда з допомогою індивідуальних і групових форм соціальної роботи (ігри, соціальні тренінги та ін), що сприяють розвитку умінь і навичок включення в середу життєдіяльності. Соціальна адаптація включає інваліда в доступну соціально-професійну сферу і процес придбання умінь, навичок спілкування в малій групі. Соціальну адаптацію одночасно розглядають як соціальну технологію, процес і результат.

Соціальна адаптація крім усього включає інваліда в малу групу і середовище життєдіяльності, сприяє засвоєнню їм сформованих норм, відносин, зразків поведінки. Людина, що має інвалідність, знаходиться в пошуку соціального середовища, яка сприятлива для його самореалізації, розкриття ресурсів. У даному випадку найближче оточення людини з обмеженими можливостями здоров'я (сім'я, клубне об'єднання, актив громадської організації, друзі) є малою групою, які поділяються на формальні і неформальні.

Результатом соціальної адаптації інваліда є поява почуття задоволеності життям, відносинами з близьким оточенням, зростання творчої активності, досягнення успіху в спілкуванні та спільній діяльності малої групи і середовищі життєдіяльності.

Застосування технологій соціальної адаптації громадянина з обмеженими можливостями здоров'я дозволяє йому відчувати себе вільно в малій групі і включатися в різні види діяльності. Це дозволяє інваліду збагачувати свій внутрішній світ за допомогою нових цінностей і соціальних норм, використовувати соціальний досвід при організації діяльності в малій групі.

Виділяють кілька рівнів соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями здоров'я до соціального середовища: високий, середній і низький.

Високий рівень соціальної адаптації характеризується творчим відношенням до сформованим в середовищі нормам і стереотипам (він вносить пропозиції щодо поліпшення спілкування, розвитку толерантності при вибудовуванні міжособистісних відносин в малій групі). Людина з обмеженими можливостями здоров'я засвоює цінності і норми незалежного життя, беручи участь у соціальних, політичних та економічних процесах, вільному виборі та доступі до житлових, суспільних будинків, транспорту, засобам комунікації, страхуванню, праці й освіті. Інвалід сам здатний визначати і приймати рішення, керувати ситуаціями, у нього є життєві плани і перспективи. Він задоволений своїм способом життя, прагне змінити свої його недостатки, проявляє ініціативу щодо їх усунення, є активним учасником громадського життя. Для високого рівня соціальної адаптації інваліда характерно досягнення ним повного самообслуговування, високого рівня санітарної грамотності, чіткого виконання лікувальних процедур.

В інваліда з середнім рівнем соціальної адаптації відбувається пристосування до норм і цінностей малої групи без їх зміни, засвоєння загальноприйнятих форм і способів життєдіяльності, властивих для даного оточення (сім'я, клубне об'єднання, друзі, актив громадської організації). Як правило, він включається в діяльність і спілкування за допомогою іншої особи (одного з батьків, одного, фахівця з соціальної роботи), у нього може бути незначно або помірно знижений рівень самообслуговування.

Для низького рівня соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями здоров'я характерно прояв самоізоляції, самітництва, обмеження контактів з людьми з причини відсутності бажання спілкуватися, встановлювати відносини. Він не вміє вести діалог з опонентом, вступає з ним у конфлікт. У нього спостерігається значне зниження соціальних умінь і навичок з самообслуговування, відсутній або значно обмежена досуговая, трудова, професійна діяльність, в поведінці відзначається залежність від інших осіб, відсутня ініціатива і самостійність у подоланні життєвих труднощів.

Успішній реалізації технології соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями здоров'я сприяють наступні умови: по-перше, оточення людини з обмеженими можливостями здоров'я сприяє реалізації його потреб, розвитку індивідуальності, по-друге, коли організаційна культура малої групи будується на прояві дружньої підтримки, поваги, відповідальності , зацікавленості в кожній людині, по-третє, оточення інваліда визнає і дає позитивну оцінку досягаються ним результатів, по-четверте, забезпечує участь громадянина з обмеженими можливостями здоров'я в соціальному та культурному житті малої групи і середовищі життєдіяльності.

Технологія соціальної адаптації інвалідів може реалізовуватися і за допомогою таких форм, як гра, соціальний тренінг, екскурсія, бесіда. Гра як форма технології соціальної адаптації інваліда імітує реальну соціальну середу, в якій інвалід може опинитися в дійсності. У процесі соціальної адаптації громадян з обмеженими можливостями здоров'я широко застосовуються різні види ділових ігор: імітаційні ігри, «діловий театр» та ін

У цілому соціальна адаптація як технологічний процес, дозволяє: включити інваліда в малу групу, допомогти йому засвоїти сформовані норми, відносини, зразки поведінки, розвинути вміння і навички спілкування, включиться в доступну для нього соціально-професійну сферу.

Ознаками соціальної адаптованості інваліда є: задоволеність своїм положенням у групі, свідоме підтримання норм і традицій, що існують у даному співтоваристві, прагнення і готовність збагатити зміст, форми і способи взаємодії з оточуючими в об'єднанні, толерантність [1].

Технологія соціальної терапії в соціальній роботі з інвалідами - сукупність форм і методів, що забезпечують вплив на громадянина з обмеженими можливостями здоров'я з метою його включення в соціальне середовище, розвитку або компенсації його здібностей, активності, вирівнювання або підвищення його соціального статусу. Вона заснована на соціальному прийнятті, визнання, схвалення результатів творчої діяльності інваліда. У соціальній терапії використовуються такі прийоми:

• систематичне заохочення спеціалістом з соціальної роботи всіх успіхів клієнта;

• визначення видів діяльності, де клієнт може проявити свої здібності, розкритися, показати високі результати і бути успішним;

• підтримка його ініціативи у виборі видів діяльності, встановленні відносин з оточуючими людьми;

• відмова від негативної критики дій клієнта і його особистості.

Технологія соціальної терапії включає наступні методи: арт-терапію, казкотерапію, трудову терапію та ін. Результатом їх застосування є відновлення у інваліда здібностей, досягнення високих результатів у значущої для нього діяльності, подолання негативних наслідків у взаєминах з близькими людьми. Основою для реалізації методів соціальної терапії є терапевтична середу, яка створюється і підтримується фахівцями з соціальної роботи в малих групах інвалідів (групи денного перебування, клуби і т.д.) установи соціального обслуговування населення. За допомогою даних об'єднань відбувається формування у інваліда ціннісних орієнтацій (турбота, взаємодопомога, підтримка та ін), позитивних емоцій [18].

Арт-терапія являє собою сукупність психо-корекційних методик, які мають відмінності і особливості. Вона включає изотерапию (вплив засобами образотворчого мистецтва: малюванням, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом); музикотерапію (вплив через сприйняття музики); вокалотерапию (вплив за допомогою співу); імаготерапії (вплив через образ, театралізацію); бібліотерапію (вплив читанням) і ін.

Фахівець з соціальної роботи, який здійснює арт-терапію, спеціально підбирає - картини, музику, літературні твори. Цілеспрямоване побудова естетичної середовища дозволяє створити для інваліда умови, які впливають на його особистість розвиває або компенсуючим чином, а також знімають його емоційну напругу.

Изотерапия застосовується для вільного вираження інвалідами своєї мрії, надій, ставлення до навколишньої дійсності, підвищення впевненості в собі. При цьому використовуються всі види художніх матеріалів: фарби, олівці, воскові крейди, пастель; для створення колажів або об'ємних композицій застосовуються журнали, газети, шпалери, кольоровий папір; для ліплення (глина, пластилін, дерево, спеціальне тісто), папір для малювання, кисті різних розмірів, ножиці, клей і т.д. Процес творчої діяльності дозволяє проявити інваліду такі якості, як зосередженість, цілеспрямованість, винахідливість. Добре, коли під час занять малюванням або ліпленням використовує музичний супровід.

Важливим напрямком арт-терапії є музикотерапія, яку визначають як контрольоване використання музики в лікуванні, реабілітації, освіті та вихованні дітей і дорослих, страждаючих від соматичних і психічних захворювань. Одним із прикладів музикотерапії можна навести вправу «Музичні каракулі» (М. В. Кисельова). Воно дозволяє розвинути у інвалідів соціальні якості, підвищити їх самооцінку. У центр кімнати поміщаються різні музичні інструменти, клієнти розсідаються колом. Спеціаліст з соціальної роботи та психолог просять учасників вибрати один з інструментів і спробувати зіграти мелодію. Учасники один за одним програють композицію. Весь процес цієї своєрідної музичної імпровізації записується на аудіо-магнітофон. Далі клієнти прослуховують запис і обговорюють разом з психологом і фахівцем з соціальної роботи музичні твори, з використанням наступних питань: про що розповідає їх музика, що привніс у колективну творчість кожен учасник, як пролунав його інструмент і т.д.

До соціальних норм і зразків поведінки в різних ситуаціях інваліди долучаються за допомогою занять з фольклоротерапіі. Використання фольклорної музики, народних обрядів, свят дозволяє домогтися гарних результатів у соціальній роботі з інвалідами.        

Не малий ефект може дати імаготерапія - використання в цілях терапії гри образами: інваліди під час застосування даного методу можуть поперемінно виступати в якості акторів і глядачів, що беруть участь у театральній постановці, грі, ляльковому спектаклі та інші, де моделюються життєві ситуації.

Бібліотерапія як метод соціальної терапії передбачає використання спеціально підібраного для читання літературного матеріалу з метою вирішення особистісних проблем інваліда. Літературним матеріалом є твори різних жанрів: прози (оповідання, повісті, романи, казки), поезії (вірші, поеми). Читаючи книгу людина, шукає в творі самого себе, рішення свіх проблем, вирішення своїх ситуацій.

Казкотерапія в технології соціальної терапії розглядається як метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом. Інвалід, приймаючи участь у сказко-терапевтичному занятті стає більш підготовленим до розв'язання життєвих ситуацій, навчається способам вирішення проблем. До прийомів роботи з казкою відносять: аналіз, розповідання, переписування, постановка, твір. Чималу цінність має використання прийому аналіз казок. Він застосовується з метою усвідомлення та інтерпретації клієнтом того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, за конструкцією сюжету і поведінкою героїв. Важливо і те, що розповідати казку потрібно від першого або третьої особи. Цей прийом допомагає розвинути вміння інваліда ставити себе на місце іншої людини.